Завантаження
Григорій Косинка, "В житах"
Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам’ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.
— Ну, ну… вже й цілуватися лізе!
Кажу це до сонця, бо воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі, любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється з мене крильцями бджіл: "Дізік, дізік…"
— Дізік?!
Я починаю сердитися, бо що таке "дізік"?..