Завантаження
Олексій Сацюк, "Корній Добрина"
І.
Фронт наближався з блискавичною швидкістю. Вже звіддаля доносився протяжний рев гармат, неначе важкий стогін самої землі. Літаки без упину мережили ясну синяву піднебного простору, і поодинокі вибухи бомб, що глухо конали десь на обрії, віщували якусь неминучість.
Та Добрина на це не зважав — він, спокійний і з натхненим обличчям, ступав широкими кроками по пухкому чорноземі, досіваючи останній кусок, що лишився на передсіллі.
— Тату! — гукнув Степан. — Я доволочу до вибалка та й кидаймо...