Завантаження
Валерій Шевчук, "Дзеркало"
Євгену Нонцєвичу
Мати дивиться уважно, але сльози туманять її погляд. Вона відводить погляд. Валько ж має такий вигляд, ніби осуджує, мовби це вона винна у тому. Підходить до сина, бере за плечі, хоче зазирнути у вічі.
— Синочку! Ну, синочку!
Вона не вміє сказати того, що хоче. Що мати для доброти створена. То не від злості, хотіла утішити ось і маєш! Хіба вона знає, як казати? Хотіла оберегти його, хотіла...
Крізь відчинене вікно вливаються пахощі...