Завантаження
Олександр Денисенко, "Душа ріки"
Cашко Самусенко плив по Росі вже третій день. У полудень його роздуте в жовтяно-синій пухир лице обпікало нещадне сонце. Пухир розростався, тіло розкладалось і ще більше просякало річковими запахами. Ріка потроху перетравлювала його.
Але Сашкові було байдуже. Він полюбив сонце за те, що воно гріло його вже ріденький мозок, і в голові, як у казанку, закипали образи і милі теплі спогади. Цієї миті Сашків дух гуляв землею і стояв у рідних за спиною.
Ніч холодила його, і пухир вщухав...