Травень-вересень

Комедія

Дійові особи.

ШИРОКОПЕРА ГРИГОРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, він же ГРІША — батько, колишній інженер сцени.

ШИРОКОПЕРА ДІАНА НЕЧИПОРІВНА, вона ж ДУСЯ — мати, бухгалтер.

ШИРОКОПЕРА ДМИТРО, вуличне прозвисько ЧУПА-ЧУПС — їхній син, 18-ти років, без певних занять.

ГРУША ЛІЛІЯ СТЕПАНІВНА, вона ж ЛЯЛЯ — учителька, 28-ми років.

ОТАК ІВАН ПЕТРОВИЧ — її чоловік, екстремал, колишній журналіст.

БЕЗМИЛЬСЬКА ІРІАДА ТЕЛІСФОРІВНА – сусідка і далека родичка ШИРОКОПЕР, сваха, продавчиня цигарок і горілки у підземному переході.

Ф1, він же ЧЕКУШКА

ALL, він же КОМПОЗИТОР колишні однокласники Дмитра.

КОНЧЄННИЙ, він же ЗВІР

ДЯДЯ ВАНЯ — сантехнік.

ДЕРЕҐИЗ ІННА КАРЛІВНА — дама з досвідом.

ДІВЧИНА У МІНІ.

Три БАБЦІ, торгівки з підземного переходу.

МІЛІЦІОНЕР.

Джульєтта Шпонька — вредна дівчинка 5-ти років переважно за сценою.

"Заклейники", "гопники", пасажири, циганча і звичайні перехожі.

Центральною компонентою декорації є вуличне перехрестя: два міських шляхи перетинаються ближче до авансцени і один з них спрямований углибину. Тролейбуси і машини рухаються по тих шляхах за допомогою пантомімічних етюдів акторів чи ж просто можуть бути позначені табличками з написами, які провозитимуть статисти на роликах.

Той шлях, який спрямований у глибину сцени, на своєму кінці закручується, стаючи дибки, і перетворюється, як у ролердромі, на круту стіну, котра неначе губиться у зелені каштанів і ґлянці лискучих шибок багатоповерхових будинків. Так само вже ближче до авансцени той шлях, який перпендикулярний шляхові спрямованому углибину, теж може закручуватися угору одним чи обома своїми кінцями і може бути використаний, як ролердром. Відразу за цим шляхом-ролердромом вивищуються дві стіни багатоповерхових будинків. У обох стінах є внизу парадні двері, стіни умовно розбиті на стільники поверхів і кожна стіна закінчується на горі майданчиком, на яких стоять декорації двох квартир. Таким чином, перед глядачевим поглядом лівобіч і правобіч на піднятих угору протилежних кінцях шляху-ролердрому відкривається два помешкання: одне — ШИРОКОПЕР, інше — ЛЯЛІ ГРУШІ. Біля парадних дверей будинку ШИРОКОПЕР стоїть лавка під високим ліхтарем, росте каштан, що кроною губиться десь у колосниках сцени. Біля парадних дверей будинку ЛЯЛІ ГРУШІ зупинка тролейбусу. Авансцена ж загалом повинна бути вільна від декорацій для акторських дій.

Деякі юні персонажі матимуть змогу з'являтись, спускаючись по шляху-ролердрому на роликах чи скейтах.

Такий сценографічний принцип не є догмою, а є лише авторською пропозицією, і, отже, будь-яке інше сценографічне вирішення — можливе і прийнятне без ролердрому зі збереженням двох стін з помешканнями нагорі, як опорних точок декорації, без яких неможливі вертикальні композиції, що є важливим для розвитку дії.

Дія перша: ТРАВЕНЬ

Ява перша.

Кінець травня. Вечір. Крізь лапате листя каштанів сотається призахіднє світло сонця. Тролейбусна зупинка. На зупинці стоїть ДМИТРО ШИРОКОПЕРА з навушниками плеєра у вухах. Видно, що він нервує і з напруженням смикається під тільки йому чутну музику. Під'їжджає тролейбус (пантомімічний етюд). Актори, які грають пасажирів, зображають неймовірну тисняву. Ф1, ALL і КОНЧЄННИЙ ніби навмисне підштовхують до виходу дівчину у занадто куцій міні-спідничці, яка трубочкою облягає її пишну сідничку. Утім, ДІВЧИНА У МІНІ й сама збиралась вже виходити.

ДІВЧИНА У МІНІ (голосно і грайливо): — Полегче, ежики! Вы же меня уроните! А я с вами так еще и не познакомилась!

ALL: — Сейчас, мягенькая!

Ф1: — Красавицам в мини в троллейбах кататься опасно! (Кладе руку їй на стегно.)

ДІВЧИНА У МІНІ (усе ще грайливо): — Эй ты, укороченный!.. Руку убери с моей ватерлинии, иначе я за себя не отвечаю!

Ф1: — А это не моя рука, а соседская.

ALL (так само кладе, але дуже обережно, руку їй на талію): — Кисуля, в общественном транспорте, только и ездяют, чтоб позажиматься!

Ф1: — Непорочных и незажатых общество выплевывает!

У цей момент двері відчиняються і хлопці буквально випихають дівчину на тротуар. Вона летить ДМИТРОВІ просто у розставлені руки.

КОНЧЄННИЙ (з переможним визком навздогін): — Ты смотри, какая ульотная! Братики, а вы говорили, что швабры не летают!

Ф1: — Красивые швабры способны к коротким перелетам!

Якісь тітка і дядько з візками у руках квапливо сходять слідом за дівчиною, вочевидячки, що побоюючись бешкетних виростків, але потім, відійшовши убік, зупиняються і починають, споглядаючи, жестикулювати і жваво обговорювати побачене. Двері тролейбуса зачиняються. ДМИТРО з дівчиною у руках, яка несподівано виявилась для нього важкою, чомусь несе її вздовж бровки уявного тротуару. Від ваги дівчини худого і довготелесого ДМИТРА хитає з боку у бік. ДІВЧИНА У МІНІ верещить.

ДМИТРО (швидко промовляючи фразу, як одне довге речення): — Извините, я хочу вам помочь… чтоб вы не ударились… ух… какая вы… кто вас кормит?.. скоро все будет хорошо… и так далее..!

ДІВЧИНА У МІНІ: — Поставь меня на место! Я мужу позвоню! А он у меня гопник, и плеер тебе вместе с ушами выдернет!

ДМИТРО: — Зачем мужу?.. вы же сами упали!.. (Його разом з ДІВЧИНОЮ У МІНІ виносить на проїздну частину дороги. Чути ревіння уявного "авта", від якого ДМИТРО ледве відскакує.) ...Я же вас только хотел спасти!

ДІВЧИНА У МІНІ (пручаючись і все ще сміючись): — Не надо меня спасать! Гамназист!

ДМИТРО: — Я с наилучшими пожеланиями... я – случайный прохожий…!

ДІВЧИНА У МІНІ (уриваючи хлопця): — …Ты – настоящий дурак!

Діставшись бровки, ШИРОКОПЕРА хоче поставити ДІВЧИНУ У МІНІ на тротуар. Але раптом чіпляється за бровку і летить, забурюючись, на зупинку, до лавки під накриттям. Там його рух припиняється і він разом зі своїм вантажем гепається просто на коліна якійсь жінці у закрученій чалмою червоній хустці на голові, з масним, обсипаним цукровою пудрою, пухтиком у руці.

БЕЗМИЛЬСЬКА (обурюючись, намагається вивільнитись з-під несподіваного тягаря): —Удвох наохляп, як дві сороки на одну тичку!.. Навєрно, які-то нові молодьожні приколи! Скоро усіх импазантових женщин з лавок малолєтки повигонять!

ДМИТРО: — Извините... (Раптом затинаючись.) Я-я-йя... хотел спасти!..

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Меня спасати не нада!

ДІВЧИНА У МІНІ: — Себя спасай, додик, пока я добрая!.. И не забудь пристегнуть ремни! А то счас Гошу кликну и будешь меня на руках тащить, до моей квартиры! А я, кстати, живу на шестнадцатом этаже!

Вихоплюється з рук ДМИТРА, дає йому потилишника і йде, похитуючи стегнами і пиндючно озираючись на хлопця, при цьому промовляє у мобільного телефона.

ДІВЧИНА У МІНІ: — Меня тут чуть не украли, Гоша!.. Нет-нет! Встречать не надо! Всё сучком! Крендель юный попался! Я его сама обломала!.."

ДМИТРО (усе ще сидячи на колінах у БЕЗМИЛЬСЬКОЇ): — Ка-какая глупость! Я же им говорил что номер не прокатит!

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Шо не прокатіт, синок!

ДМИТРО: — А вам ка-какая разница? (Хоче встати, та БЕЗМИЛЬСЬКА його не відпускає.)

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Какий ти льогкий! Давно так пріятно і тьопленько не було… А в мене, як на зло, руки липкі!.. Пончика хочеш?

ДМИТРО (нарешті помічаючи на кому сидить): — Ириада Те-телисфоровна, это вы?

БЕЗМИЛЬСЬКА: — А кака іще дура на остановці увечері в одіночістві пончики лопать буде! Канєшно, я, Діма — твоя сосєдка! Вишла, так сказать, провітритись!

ДМИТРО: — Не говорите маме!

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Не буду! Шамни пончіка, синок!

ДМИТРО хоче встати та БЕЗМИЛЬСЬКА йому не дає, простягаючи йому до рота свого пухтика. Але в цей момент з'являється ЦИГАНЧА, котре миттю підскакує до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ і вихоплює просто з під носа у ДМИТРА пухтика. ЦИГАНЧА сміється і тікає геть. БЕЗМИЛЬСЬКА не встигає відреагувати як з протилежного боку вулиці до зупинки (тобто, із глядацької зали) підбігають (чи під'їжджають на скейтах чи роликах) через дорогу Ф1, ALL і КОНЧЄННИЙ.

КОНЧЄННИЙ (помічаючи ДМИТРА на колінах у якоїсь жінки): — Братки, сработало!

Ф1: — Теперь ты точно заклейщик!

ALL (мрійливо, напихаючи собі рота цілою упаковкою жуйок, і першим помічаючи вік Безмильської): — А чё?.. Главное вовремя заземлиться…

Ф1: — Вы только посмотрите, какую жабу галимую наш Чупа-чупс себе скоммуниздил?! Просто девятнадцатый век!

КОНЧЄННИЙ (здивовано і трохи гидливо оглядає БЕЗМИЛЬСЬКУ): — Да-а!.. С такими без противогаза не пофестивалишь!

БЕЗМИЛЬСЬКА (обурено, відразу міняючись у настрої): — А зря ви так зразу, мальчіки! У мєня стара школа! Год за десять і у поті морди!.. І ви цього і не вкурите, бо ішо молокососи… А ти, я бачу, Діма, вже дівчонками развлікаєсся? (Підводиться.) А твоя бідная мати дума, шо амбавалєнтність у бібліатеці учиш! Скоро ж опять вступітєльні екзамени. Опять провалиш. Звіні, я женщина салідна і такого покривать не можу!

ДМИТРО (з острахом): — Ириада Те-телисфоровна, это же всё не-нечаянно!

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Нечаянно?.. А це ж шо за шибздики із тобою? Раззі ж це друззя?!.. Особено жирний цей?! (Показує на ALLа.) Він шо, нечаяно лисий?.. А цей дліньший? (Показує на КОНЧЄННОГО.) З кольцом у носі, тоже — нечаянно?! Як бугай який-то гид-гидом!

КОНЧЄННИЙ (захоплено): — Чупа-чупс, а тетка — рулез! Такое парево гонит!

Ф1: — Откуда такая дура старая тут взялась? Наверное, срок длинный мотала?..

ДМИТРО: — Родственица она наша… Далекая…

БЕЗМИЛЬСЬКА (говорить, доїдаючи пухтика і витираючи шматком масного паперу губи): — Мотала, кажеш?.. А чо' ж — мотала! Усю юность без паспорта у колхозі на буряках рачки!.. Там чому хоч научисся… Шоб вам так моталося! (Сварить хлопців, обережно поминаючи кожного і прямуючи із зупинки геть.) Шоб вас так їли мухи, як вони мене їли! Та ше й ґедзі і сліпаки! Та й у ті ж місця, шо й мене!.. Тьху! (Виходить.)

Павза.

ALL (активно жуючи жуйку): — Немая сцена...

КОНЧЄННИЙ: — Веселая у тебя родственица!

ДМИТРО: — Далекая она…

Ф1: — Потому и веселая!

КОНЧЄННИЙ: — А где же та василиса, что мы тебе с троллейбуса сбросили?

ДМИТРО: — К гопнику своему убежала…

КОНЧЄННИЙ: — К гопнику?.. Это не есть хорошо.

ALL: — Не, нормально?!.. Гопники — наши враги, жлобы неинтеллигентные, говорили же мы тебе, Дима, да...

ДМИТРО: — А что я мог сделать? Не силой же мне её держать?

КОНЧЄННИЙ: — Господи, Чупа-чупс, ну мы же тебя неделю учили, как надо девушку клеить!

Ф1: — Мы же тебе сто разных ситуаций проиграли, а ты!

ДМИТРО: — Ребята, я вам каждому еще по реферату по химии или по программированию напишу, ладно…?!

КОНЧЄННИЙ: — Чижик ты, Димка, потому в универе и не учишься!

ДМИТРО: — А Чижик — это очень плохо?

Ф1: — Чижик в твоём возрасте – это надолго.

ДМИТРО: — Я не Чижик… Нет, братки, я, ей-богу, вам докажу, что я не… я этих… морилок, цип, клюшек, как их там ещё — сумею закадрить! Это же первый раз только! А один раз – не считается!

КОНЧЄННИЙ підходить до ДМИТРА і дивиться чіпким незмигним поглядом йому точно у центр лоба.

КОНЧЄННИЙ (пристрасно шепоче крізь зуби): — Что я сейчас делаю?

ДМИТРО (затинаючись): — Т-ты т-телку клеишь… П-первая фаза…

КОНЧЄННИЙ: — Правильно.

КОНЧЄННИЙ підходить до ДМИТРА ще ближче і починає похитувати тулубом, нахиляючи убік голову, глибоко дихаючи, поводячи бровами й утуплюючись важким поглядом самця у ДМИТРОВЕ чоло.

КОНЧЄННИЙ: — А сейчас?

ДМИТРО: — А сейчас… Т-ты её…

КОНЧЄННИЙ: — Ну?!

ДМИТРО: — Т-ты её… (Губиться, не може згадати.)

КОНЧЄННИЙ (натискаючи на кожне слово): — Я её развожу и заставляю нервничать.

ДМИТРО: — Да-да… Я просто слово забыл!

КОНЧЄННИЙ (відходить): — А теперь сам покажи.

ДМИТРО підходить повільно до КОНЧЄННОГО, дивиться йому у чоло, смішно водить бровами.