Завантаження
Леся Храплива-Щур, "Вірші"
Ренті присвячую.
Осінній ранок заціловував Іскру. І золоті листки зовсім не чули болю, коли відривалися від гілля та стелилися їй до ніг. Вони навіть раділи з цього. А вона то йшла, то підбігала лісовими стежками, такими, що їх і на найкращій топографічній мапі не найдеш. Знала їх лиш вона, бо промірювала їх сотні разів, несучи накази від землянки до землянки.
Сонце розсипало стільки золота, що навіть забувала вже за той нещасний, перелатаний светер...