Завантаження

Білою змією в'ється сніг по дорозі. Ідуть телефонні стовпи один за одним, як зажурені подорожні, виграє вітер морозну пісню в проводах. Я повертаюсь на своє передмістя. Мені не холодно. Мене гріє моє щастя.
Бринить у дротах сумна мелодія, а в мене на серці — радість. Я іду, іду, а пітьма колишеться над землею, така морозна, тиха.
І раптом з темряви хтось кидає два слова, як два пекучі поличники: Ти — злодій! Кидає не як обвинувачення, а як вирок, присуд. Здригаюся, немов від пострілу над вухом...