Завантаження
Надія Кибальчич, "Останні"
Надходив тихий, тихий осінній вечір, коли віття ані ворухнеться. Небо було сиве, земля після недавнього дощу мокра й слизька, а на гіллі, наполовину безлистому, блищали дощові краплі.
Навкруги школи, що стояла на одшибі біля села, купчилось дерево, аж торкаючи стіни та стріху. Були то тополі високі й гінкі та молоді гілчасті клени. Клени з своїм широким, пожовклим листям горіли, мов золото, здавалося навіть, що від їх ішло сяйво, наче вони заховали в собі трохи проміння з минулих сонячних днів...