Завантаження
Марія Пригара, "В степу на могилі"
Летить з-над Чорного моря солоний вітер, гуля татарськими степами, козацькими шляхами, хилить високу траву, що не встигла пожовкнути від сонця. Лисніє шовком трава, біжить хвилями: не зразу й продерешся в її плутаній гущавині,— по груди людині сягає. Важко примітити в цій гущавині стежку, знайти втоптаний кінськими копитами шлях,— тільки той, хто змалечку звик мандрувати в степу, може його вгадати.
А що ж то за подорожній іде в полудневу спеку, намацує стежку в траві довгим києм?..