На зимове сонечко задивилась.
А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.
І лозинка ніжиться, ніби літом.
"Зацвіту я, думає, срібним цвітом,
Бо лихої віхоли вже немає,
І зима світ за очі утікає".
Засріблились котики на лозинці,
Аж морози крадуться поодинці.
"Отака ти смілива та зухвала?
А не рано зиму ти поховала?"
І коли ударили злі морози,
Покотились по лозиночці дрібні сльози.
"Не боюсь я мерзнути і терпіти,
Та померзнуть котики, мої діти…"
І в зимовій віхолі, в завірюсі,
Обізвались котики до матусі:
"Та невже нам гинути у нещасті?
Ми не змерзнем, матінко, ми — пухнасті!"
І срібляться котики у завії,
Порошинки падають їм на вії.
А зимове сонечко їх жаліє —
Із-за хмари визирне та й пригріє!