Багато цікавого побачили ми в заморських краях: вічнозелені ліси, різних тварин, птахів.
Усі вони такі дивовижні, не схожі на наших!
От хоч би й кенгуру. Скік! Скік! — стрибає піщаними пустелями, що деінде поросли чагарями.
Передні ноги, як у кімнатної собачки, коли вона стійку робить, підняті вгору.
Бігає тварина ця лише на двох, задніх. На животі у неї волохата сумка — гніздо, в якому кенгуренятко сидить.
А то ще на одному острові зустрілися ведмеді.
Коала звати.
Думаєте, такі, як у нашому зоопарку?
Де там!
Коала невеликі і живуть на деревах.
Щоб спуститися з високого дерева, ведмедикам треба не менше години!
А які гарні у джунглях папуги! Строкаті, довгохвості, з попелястим чубчиком на голові.
Одна папуга навіть кілька слів знала, правда, не наших — іноземних.
А мавпочки!
Вони кидали на нас горіхами; пищали, передражнювали людський голос; плигали, мов навіжені, з гілки на гілку... Найпустотливіше серед них мавпеня якось підкралося до корабля — сумочку, в якій я тримав зошити, схопило.
Ледве її врятували!
Та мені хочеться розповісти про зелену пальму, що мандрувала з нами в морі.
Три дні і три ночі простував наш корабель пустельним океаном. Куди не глянь — вода й вода, хоч би тобі де цяточка землі з'явилася!
Аж ось на четвертий день побачили ген на обрії невеличку темну пляму.
— Земля! — закричав вахтовий матрос.
І — знову помилився! Бо то була не земля, а бурею і прудкими морськими течіями винесене в океан пальмове віття та кілька кокосових горіхів.
Капітан наказав звернути з курсу і впритул підійти до плавучого "острівця".
Коли у воду опустили густу капронову сіть, а потім витягли її на палубу, всі побачили там лискуче пальмове галуззя і гроно кокосових горіхів. Два з них дісталися мені.
Вони вже почали проростати: крізь дірочки, що нагадували людські очі, пробивалося два тоненькі пагінці.
Я попросив у боцмана трохи піску, зробив ящик і посадив туди горіхи.
Більше року мандрували ми в океані. І сонце пекло немилосердне, й вітри били.
На палубі, біля намету, в якому я жив, коли було дуже спечно, розрослися, тяглися вгору дві молоденькі пальми.
Ніби дякуючи, що я їх вирвав з чіпких обіймів океану, — може, навіть врятував від загибелі, пальми ніжно шуміли над головою...