Увібрати місто

Прохасько Тарас

Напередодні зими, в листопаді вже з 5 години по обіді, коли темніє, а ліхтарі ще не світять, у львівському барі "НЕКТАР" сидять людипісляроботи.

Прийшовши до зали, Себастьян замовляє 2 кави і 2 порції вина. Він сидить при столі сам, він курить і через певний час просить бармена підігріти парою неторкнуту каву. Він чекає.

Себастьян — 25річний львівський фотограф, високий, худий, з кількома кульчиками у лівому вусі, він ходить у грубому сукняному плащі і важких армійських черевиках, фотоапарат, який завжди з ним, ховається під плащем. Він мовчазний, скупий на міміку і жести, неголений. Але його стриманість і спокій — м’які.

Він віддасть невипиту каву, доп’є вино разом із прия телембарменом, перепросить його за турботу і попросить каву перенести на завтра. Він поговорить з барменом так, як м о ж н а говорити з барменом, бармен буде сміятися, він завжди любив Себастьяна. І, можливо, післязавтра, після післязавтра…

____________________

Поїзд з Праги відходить в полудень, і Кріста мусила прий ти до тата зранку. Її тато, Роман Бачинський, син УНРів ського еміґранта, празький професорісторик, відряджав дочку до Львова.

Вони говорили у його кабінеті. Вона поїде до Львова, щоб зустрітися з Себастьяном, знимки якого Бачинський знай шов у чеському фотожурналі. Знимки показували неоче видну топографію Львова. Саме такий спосіб мислення і така фаховість потрібні були б для його теперішньої роботи про львівську війну протягом листопада 1918 року.

* написано у співавторстві з Олегом Гнатівим.

К. візьме із собою найцінніший матеріал — щоденник українського старшини, бійця пробивної чоти, котрий фіксацію найдрібніших операцій навантажував тонкими і нестандартними роздумами про війну у місті. Це ж інша війна. Невідомий офіцер показав, як невдача одноїєдиної виправи призвела до втрати Львова, що означало врешті втрату всього.

Фотографїї С. дивовижним чином виявилися мало не ілюстраціями листопадового Львова 18го року.

Тепер вони з К. зроблять ще серію знимок конкретних вулиць, будинків, дахів, подвір’їв, брам, сходів, вікон, звідки і куди бігли й перебігали, стріляли і ховалися вояки обидвох сторін. А Бачинський, не виходячи з дому, покреслить знимки і вирахує той вирішальний момент війни.

К. 23 роки, вона тонка, спокійна, готова на все, весела і серйозна європейка. Бачинський знає, що К. зробить все, як він.

А з С. вона зустрінеться протягом листопада у "Нектарі" о 5й. Так вони домовилися, і С. буде чекати.

____________________

С. знову чекає у вказаному місті. Тепер з ним чоловік, який просить і переконує взятися С. за одне складне замовлення. На цей раз їм потрібні знову знимки з дельтаплана телеоб’єктивом. Треба пофотографувати вагонний відстійник так, щоб було видно маркування на вагонах. До того ж це можливо лише вночі, а, отже, з використанням приладу нічного бачення. Таку роботу у Львові може виконати лише С.

Але цього разу С. вперто відмовляється, не так через неохоту знову працювати з цими людьми, як тому, що перейнятий ідеями Бачинського.

____________________

У поїзді "ПрагаМосква" К. їде разом із львів’янином, що вертається з фестивалю андерґраундової музики.

К. розповість йому про свою роботу. Вона — соціолог журналіст, займається організованою злочинністю як соціологічним феноменом. Недавно вона вийшла на українську мафію у Празі. Один з них, консільйорі львівської групи, інтелектуал і естет, сам запропонував К. бути її провідником і опікуном у дослідженні львівських структур. Він розумів, що інтереси К. не поширюються на конкретні факти, не несуть жодної небезпеки організації. Для нього це гра. Їй просто слід не переступати меж, бо тодіот він не ризикуватиме, захищаючи К. Музикант, якого всі у Львові називають Мохнатим, знає з вулиці майже всіх і тепер намагається розповісти К. всі міські леґенди про її нових знайомих.

____________________

С. у "Нектарі". К. заходить туди. Вона оглядає зал і, майже не зупиняючись, проходить до столика С. А той встає, коли вона ще далеко. Вона не знає, як виглядає той, з ким зустрічається, проте вони впізнають одне одного. С. вже має каву і вино для К.

Вона відразу говорить. Вона розказує, як впізнала його. Він мовчить і слухає. Він скаже дуже спокійно і лагідно, що К. приїхала вчасно. Що саме 4 листопада 70 років тому почалися справді цікаві події. Але тоді було більше снігу. Листопад був ненормальним.

Ще він скаже про те, що Львів, мабуть, створювали щасливі люди і запевнить К., що й вона буде тут щаслива. Коли К. починає говорити про справу, він відносить начиння, вбирає плащ і веде її надвір.

____________________

Вони йдуть вже освітленим містом. К. ще кілька разів вертатиметься до запитань про роботу, але С. заглиблений у своє. К. не розуміє вечірнього Львова, вона не знає, куди вони йдуть. Ніч страшить її, але вона повірила С. і перестала питати будьщо. А той бере її руку і ховає до кишені плаща. Вони дряпаються нагору, до Цитаделі. І К. дуже впевнено й невимушено долає всі перешкоди. Кожного разу він пропонує їй поміч. І вона, властиво не потребуючи її, жодного разу не відмовляється.

Коли вони виходять на гору, і С. висаджує її на бетонний дзот, К. розуміє, чого вони сюди прийшли. Звідси Львів, обмежений туманом, виглядає нетеперішнім. Поки К. переживає бачене, С., стоячи ззаду, починає говорити так, ніби початку монологу просто не було чути. Він показує, як проходили лінії фронту серед міських вулиць, як стріляли з вікон у вікна навпроти, як переміщалися дахами і, врешті, в який бік відійшли. К. відчуває оповідь як дотик. С. обриває розповідь запитанням, де К. буде ночувати (він знає, що до готелю йти не варто, і запрошує її до себе, а це близько).

____________________

Вони заходять до квартири С. Це одночасно величезна студія і лабораторія. На стінах — збільшені фотографії. Вони навіть не роздягнуться. Цілий вечір будуть переходити від столів до шаф, стелажів, шнурків із розвішаними фотогра фіями, цілими їх в’язками. С. покаже сотні своїх робіт, замов лень, експериментів, спроб, художніх фото. Там буде в с е.

С. тримає в руках фотографію за фотографією. К. стоїть поруч, слухає — він у своїй стихії, він може будьщо. А вона просто вражена побаченим. Тепер вона неспроможна говорити, чого С. не зауважує, ведучи своє. Такої якості, такого бачення і мислення, такого рівня вона не сподівалася, для неї новий такий підхід.

С. показує серії знимок, що стосуються окремих складних замовлень, — мікрофотографії цитологічних зрізів, архітек турні дослідження, знимки для реставраторів, лісівників, орнітологічні підручники, знимки з дельтаплана для ето логів, соціологічні роботи прихованою камерою, портрети рослин, кримінологічні фоторозслідування. Це — періоди його життя. І К. бачить, що кожен з цих періодів ставав для С. повноцінним іншим буттям. Весь час К. уважно вдив ляється в С., в руки, зміну виразу очей, вона вдивляється в артикуляцію, часом відтворює губами окремі вислови С.

Потім перебиває його і каже щось про всеможливісність життя, про паради можливостей, про вибране і про невибраність, що породжує ностальгію.

Може, аж тепер С. дивиться на неї як на виняткову подію у своєму житті. Бо все сказане нею — колись продумане ним, і всі фотографії — про це.

Тепер вони можуть придумати гру. К. буде сама вибирати знимки і розказувати, як вони сталися. С., сидячи на столі і курячи сиґарету за сиґаретою, лиш посміхатиметься і казатиме, чи так, чи ні, чи майже так, чи зовсім ні. Він сяє. Він захоплено вітає її поцілунком в чоло. І її запахи, як давня ностальгія за невибраним.

Він покаже їй всі закапелки хати. У дивній кухні зварить свій таємничий ґлінтвейн і навчить пити ром з хурмою.

Пересичений сонцем ранок застане К. на старій величез ній канапі вбраною у два плащі і сплячою. А С. — на розсте леному на підлозі матраці. Він читає польський кримінал, сперши голову на калорифери.

____________________

Вони у різних місцях Львова. Кожен раз вибирають поле зору — подвір’я, будинок, вікна, проходи, дахи, вулиці, горби, — керуючись відповідним абзацом щоденника. Вибирають довго (часом ще довше фотографують), попередньо обдив ляючи всі деталі ландшафту. К. із щоденником в руках. Вона зачитує вголос, а С. вирішує, що то має бути. С. фотографує з триноги.

Кожен наступний раз участь С. у виборі збільшується. Згодом він забирає щоденника і працює майже сам. К. це подобається. Вона весела, безпечна. Час від часу вони їдять розламане яблуко, п’ють з пляшки коньяк, курять. Іноді довго сидять на присипаній інеєм або листям лавці поруч із наставленим фотоапаратом і говорять про щось інше.

Потім С. зробить кілька знимок так, щоб найсуттєвішим у кадрі була різна К. Для цього досить ледь повернути камеру, К. навіть не зауважить.

А одного разу С., який цілий час намагається зблизити кадр до візії листопода 18го, переконає К., що саме ця знимка тепер неможлива. Тоді, у 18му, тут був сніг. Треба дочека тися снігу. К. погано розуміє сенс арґументів С., і той веде її до природничого музею.

Дорогою вони зайдуть до "Жоржа", проминуть всі передпокої, зали і зальчики, опиняться в кухні. С. там знають, присмажать грінки просто на величезній плиті. Тим часом С. знайде вино, келішки, десь зварить сам каву. Вони пообідають там серед кухарів, тих, хто миє начиння. Він буде несерйозний, оповідатиме про різні способи легкого існування у Львові, про львівські міти. Для К. все це надто цікаво й екзотично. Під кінець С. збере всіх кухарів і сміттярів. Між ними розмістить К. і зробить знимки.

____________________

У природничому музеї вже зачинено, але для С. відчи няють, і вони із К. блукають поміж тварин, рослин та птахів, користуючись безліччю непомітних дверей. Вони проходять кімнатами, вже порожніми, де працюють ботаніки, ентомо логи, герпетологи. На робочих столах — залишені до ранку гербарні листи, личинки, мікроскопи, лабораторне шкло.

Десь на піддашші, після засніженого внутрішнього бал кона, — кімнатка Тараса. Вони застають його на місці. Т. су шить мохи. Це давній приятель С. З ним просто дуже добре.

Т. приніс фенологічну книгу за листопад 1918, він зна вець архівів. Незабаром вони будуть точно знати, як вигля дав кожен день того листопада і як моделювати фотогра фування тепер.

Пізніше з’являється змерзлий Мохнатий.

1 2 3