Терен обриває;
Терен рученьки їй коле,
Аж кров виступає.
Зажурилася дівчина
Та й заголосила:
"Нащо мене мати моя
На світ породила?
Породила та й кинула,
Кинула й забула,
Як в дубовій домовині
Рученьки згорнула.
А казала: Василечко
Любить мене буде!
Де ж той, мамо, Василечко,
Де він світом нуде?
Лежить моя хустиночка,
Що я вишивала,
Як я свого чумаченька
З Криму дожидала.
Дожидала, не діждалась
Проклятая доля
Розвіяла моє щастя,
Як мак серед поля.
Кличу його, як рідного,
А він і не чує;
Чи він в лузі лугарює,
Чи він чумакує?"
Прилетіла зозуленька,
Сіла на калині;
Закувала жалібненько
Та й каже дівчині:
"Не зови їх, дівчинонько,-
Мати не озветься,
І чумак твій молоденький
Вже не одкликнеться.
Серед степу широкого
Любе він другую —
Веселую паняночку —
Могилу крутую!"
Закувала зозуленька
Та разом де й ділась,
А дівчина рученьками
За серце вхопилась…
1876