Собі я тут хороший хліб:
Нічого більш ти і не знай —
Копай, копай, усе копай!
Як інший майстро вже й ізвик
Будинки класти; а за вік
Хіба багато наробив?
А я їх тисячі зложив.
Та ще і те: хіба його
Будинок можна до мого
Рівняти? В його хвалш одна:
Коли не стеля, то стіна,
Гляди, то й трісне; а вже тут,
Як я збудую, так капут:
Не те що год, а цілий вік
Не буде править чоловік!
Того ж я так і Заслужив,
Що хто б і скільки б не зробив
Палаців в городі, — мене
Нізащо в світі не мине!
А я так саме те й люблю,
Що втіху кожному роблю:
Копну туди, копну сюди
І зву: готове вже — іди!
Та чудно те, що хай би ті,
У кого гроші золоті
Бряжчать в мішках, ішли сюди
Дожити деякі годи,
Котрі до страшного суда
Дожити треба повсегда;
А то і ті сюди дарма,
У кого й грошей тих нема,
Один по одному спішать,
Щоб з багатющими поспать;
А ти хоч трісни, а роби
Отут по рівному горби!
Казати нічого, нагріб
Собі я тут хороший хліб:
Нічого більш ти і не знай —
Копай, копай, усе копай!
1881