Добрий вовк

Микита Годованець

Вовк розпустив по лісі славу,

Що душу має він і добру, і ласкаву;

Хай всі до нього йдуть, як в рідний дім,—

Велике, і мале, і біле, й чорне,

— Він жирного м'ясця поставить їм,

Усіх він ласкою обгорне…

Слова прекрасних обіцянок — мед!

Ймучи Вовчазі віри,

Зійшлися звірі,

Всяк ближче рветься стати наперед.

Такий був хор завзятий та здоровий,

Що спів його лунав на всі діброви;

Підносили господаря на цілий світ

За розум, обіцянки, за привіт…

Та є всьому кінець: і доброму, і злому,—

Солодким славословленням кінець настав.

А що ж потому?

Та про м'ясце ніхто у Вовка не спитав.

Боялись!

Тугіш стиснувши животи,

Заціпивши роти,

Прийшлось додому йти…

А добре наспівались!

* * *

Хористів я б хотів кийком здоровить,

Щоб їм довіку біль не вщух:

Почують обіцянок жирний дух,—

Готові й Вовка славословить,

Роти роззявивши до вух.

"Добрий Вовк". Написана 1954 року. Увійшла до збірки 1957 р. та, зі значними змінами, до збірки 1963 р.