Євангелія часу

Цей твір Сергія Пилипенка — переспів "Євангелія Часу" Поля Бертло. Взявши за основу есперантомовний текст, письменник змінив композиційну будову (кожен з 10 розділів першотвору складався з 33 частин), розширивши та уприступнивши його до розуміння українським селянином. А провіщення Бертло "часу Анархії" стало у творі Пилипенка провіщенням "Комуни".

За Полем Бертло (Бертло Поль (1880-1910) — відомий також серед есперантистів та анархістів як Марцело Верема. Студіював у Парижі медицину, щоб уникнути служби в армії втік до Південної Америки. Тут опанував фах друкаря. Згодом у Ріо-де-Жанейро викладав французьку та есперанто в Академії Berlitz (бразильському відділенні цієї міжнародної мовної школи, що діє в різних країнах світу, починаючи з 1878 р.), а за деякий час очолив філію закладу в місті Петрополісі. Однак через антимілітарну пропаганду втратив місце роботи.)

Пролог

Способом євангельським не про євангельські речі хочемо ми оповісти в оцій книжці. Ніколи не було цього ніколи не буде. А разом із тим подібне багато років було ще довгий час буде, аж доки трудящі голосно скажуть по всьому світу: "Час розплати настав".

Слухайте ж нашу повість, що зветься: євангелія часу.

Розділ І

1. Колись бачили й чули одного Чоловіка, що проповідував скрізь по містах і селах.

2. Він говорив: "Я не той, що призначає час, але той, що провіщає Час Прийдешній.

3. Той, що призначить Час, прийде після мене, він більший і дужчий від мене.

4. Його ім'я — Пролетаріят, і тепер він іще спить, закутий і зв'язаний.

5. Є країна, де він уже снить сном червоним, але країна та — край світа.

6. Та я знаю: він прокинеться, і тоді призначить Час.

7. Він прийде не для того, щоб базікати про гарні бажання і мрії, але кров і вогонь будуть на його шляху.

8. Бо він уб'є неплідну худобу і негодяще збіжжя вкине в огонь.

9. Бо він зітре на порох усе, що стоятиме йому на перешкоді, й зламає роги тому, хто піде наперекір.

10. І багато справ тоді зміниться, і перші стануть поруч останніх, і не буде останніх, бо всі порівняються.

11. І блаженні ті, хто буде готовий на той Час, бо день їхнього царства прийшов.

12. Блаженна біднота, бо вона не має чого втратити, але має все одержати.

13. Блаженні служники, бо вони пізнають насолоду вільної праці.

14. Блаженні голодні, бо вони матимуть що їсти.

15. Блаженні ті, що плачуть нині, бо вони матимуть тоді з чого радіти.

16. Блаженні пригноблені, бо вони розігнуть спину, і відпочинуть їхні стомлені руки.

17. Блаженні німі й сліпі від визиску, бо вони заговорять і побачать себе врівні з усіма.

18. Але горе тим, що не будуть готові на той Час, бо вони стогнатимуть: "Скінчено! Скінчено!"

19. А дехто схоче сфальшувати і спробують казати: "Ось і я готовий. Ось і я з вами".

20. Але замре облудливий голос в устах лицемірів, і смерть прийде по них.

21. Бо не буде нічого таємного, що не стало б явним, і не буде місця неправді між людей.

22. Горе багатим, бо вони все втратять і ридатимуть: "Де багатство моє?"

23. Горе тим, хто звик наказувати, бо ніхто їм не коритиметься.

24. Горе тим, хто звик розкошувати зайвиною, бо нічого не матимуть, крім найпотрібнішого.

25. Горе тим, хто нині сміється й жирує, бо вони матимуть з чого журитися й плакати.

26. Отож, кажу вам: готуйтеся мерщій, бо ось уже наближається Час.

27. Наближається Час, як ранок після ночи, як весна після зими, як льодолом на річці.

28. Немає сили, що спинила б прихід Часу.

29. Хай не тремтить серце в грудях ваших, і дух ваш хай буде спокійний і впевнений.

30. Радощами й щастям хай сповняться груди ваші, і твердим знанням — що робити — розум ваш.

31. Істинно-бо кажу вам: легше верблюдові пройти крізь толочні вуха, ніж тому, хто має власність, увійти в царство Часу.

32. Отож звільніть, насамперед, серця ваші від бажання власного багатства і не думайте про працю задля власного зиску.

33. Бо кожний, хто шукає власного щастя, втрачає його, і хто його віддає — буває багатий.

34. І хто хоче бути багатим, робиться ворогом для всіх, і хто каже: "Я нічого не маю", буває багатий від спільного, загального майна.

35. І хто хоче працювати для власного зиску, не може зробити нічого доброго і життьового.

36. Він не посадить дерева і не збудує хати, бо хтось інший після нього користатиме з цього — і це може трапитися взавтра.

37. Але хто працює для всіх — той користає праці всіх, і тому не шкода, що хтось інший матиме зиск з його праці.

38. Бо в той Час ніщо не належатиме комусь, але все належатиме всім, і не буде мого і твого, тільки все буде наше.

39. І хай щезнуть думки гордощів, зневаги й начальникування над ближніми вашими.

40. Бо хто схоче посісти перше місце, того зіпхнуть на останнє й змішають з юрбою.

41. І хто схоче возвеличитися й наказувати ближнім своїм — сором і ганьбу матиме на свою голову, бо ніхто не схоче йому коритися.

42. Бо в той Час ніхто не коритиметься окремим людям, тільки колективному розумові.

43. І ніхто не матиме права наказувати, тільки ті, що творитимуть волю Колективу.

44. І не будуть вони керманичами, тільки слугами, і слова їхні — слова поради до частин колективного розуму.

45. І свідомість керуватиме людей в їхній праці, і не треба буде комусь наказувати свідомим".

46. Так говорив Чоловік той, і люди купчились круг нього.

47. І запитували: "Як ім'я його? Де батьківщина? І що це за Час, що він про нього віщує?"

48. Він казав: "Моє ім'я — Прийдешній, моя батьківщина — Земля, а Час, що про нього віщую, є Час зведення рахунків, є Час розплати за старе й будови нового".

49. І дивувались, і знов підходили слухати.

Розділ II

1. Коли він проходив селом, круг нього зібралися селяни.

2. І запитали його: "Ти, що провіщаєш Час, скажи — що нам тоді робити?"

3. І відповів Прийдешній: "Насамперед зберіться всі разом.

4. Заколіть годовану свиню й принесіть з льоху доброго вина й меду.

5. І застеліть великого стола в спільнім будинку — гуляйте й радійте громадою.

6. І хто живе в якійсь хаті — хай там живе, і хто наймав хату — хай не платить комірного.

7. А безпритульний хай скличе ближніх сусідів і скаже їм: поможіть мені збудувати хату, щоб мав де притулитися.

8. І хто має поле — хай працює на ньому, а хто знає ремество[274 — Ремество — ремесло.], хай ремествує, мов та бджола, що дає стільки вощини й меду, скільки вона може.

9. І в Громадському Будинку буде дві книзі, і кожний прийде написати в них:

10. У першій — що він може дати, і в другій — що йому потрібно.

11. І кожному хай дадуть по його потребі, не зважаючи на те, що він може дати.

12. Бо дужа людина не має заслуги від того, що дужа, і кволий не винний, що природа породила його кволим.

13. І спритний не має заслуги за свою спритність, а недотепа чи винний за свою недотепність?

14. Кожний хай робить по своїй добрій волі: хто зробив усе по своїй силі і дав усе по своїй змозі — той сквитався з усіма.

15. Про ці справи вже говорилося, але небагато втямили їх: мир на землі людям від доброї волі.

16. Не питають-бо тепер батьки себе, навіщо годують дітей своїх, хоч діти виростуть і підуть геть.

17. І не питають діти, навіщо годують старих, хоч від ізсохлих рук їхніх немає вже зиску нікому.

18. І не покинуть добрі люди хорого та інваліда, бо нема закону між людей вмирати через хоробу чи каліцтво, але треба їх лікувати і дати притулок до кінця днів їхніх.

19. Подивіться на бджіл і побачите, що вони нищать тільки трутнів, бо нема місця неробам зловмисним серед трудящих.

20. І коли когось винуватимуть, що він не робить того, що може, або вимагає більше, ніж треба, скличте всіх повнолітніх чоловіків і досвідчених жінок і розгляньте справу по розуму й совісті.

21. І запитайте винного, чому він так чинить.

22. І коли він не коїть лиха — лишіть його з миром, але дайте йому тільки найпотрібніше.

23. Але коли він зловживає працею громади й хоче жити неробою, маючи скількись снаги, — проженіть його від себе і не давайте йому повернутися.

24. Сказано-бо єсть: хай будуть нероби десь-інде, нема їм місця в єдиній сім'ї трудящих".

25. І сказали Прийдешньому селяни: "Ми бачимо, як буде, що всі робитимуть, і заповідь чуємо: хто може, той мусить працювати.

26. Але один буде надмірно працювати, а другий схоче більше їсти й краще вдягатися, в одного буде сорочка, другому кортітиме мати дві свитині. Як робитимемо ми тоді?"

27. І відповів Прийдешній: "Горе вам, маловірні! Не уявляєте-бо, що з Часом не буде нерівенства між людьми".

28. І сказав їм притчу про спільний казан:

29. "Взялися люди гуртом обробляти поле і пішли на роботу.

30. І наварили їм жінки кулішу і принесли у великому казані.

31. І взяв один робітник ложку, наївся досхочу і ліг відпочити.

32. І другий узяв ложку і їв із жадобою, озираючись на інших, щоб не з'їли більше від нього, а окрайці хліба збирав і ховав у кишеню.

33. І не спочив він, бо захорів на шлунок, і не міг працювати врівні з усіма.

34. І сказали жінки: "Нащо квапився ти їсти й переситив себе, коли однаково на всіх вистачить і сьогодні, і завтра? І нащо ховав окрайці, коли вночі ми напечемо свіжого хліба?"

35. І був третій серед них, що намагався зробити більше від усіх і працював понад силу.

36. І вночі била його гарячка, а на ранок не міг він стати до роботи разом із товаришами.

37. І сказали йому: "Ти не кращий від того, що об'ївся кулішу. Є міра для потреби і є міра для праці, і є зайвина в спільному казані".

38. Істинно-бо кажу вам: єдина заповідь Часу — з кожного по силі і не більше, і кожному по потребі і не менше".

39. І знов запитали Прийдешнього селяни: "Гаразд, хай кожному було по потребі, але в нашому селі не виробляється всього, чого нам потрібно.

40. Нам потрібні одежа й залізні машини та інші речі, що виробляються тільки у місті".

41. Тоді він спитав їх: "А хіба ви споживаєте увесь хліб, що збираєте на своїх ланах, і все масло, що дає ваша худоба?"

42. Відповіли селяни: "Ні, ми щороку продаємо кількасот лантухів збіжжя й кількадесят пудів масла й чимало чого іншого".

43. Тоді він сказав їм: "Отож, ви напишіть отим у місті — наше село може постачити стільки-о збіжжя й стільки-о масла та іншини, але нам потрібно мати ось те й те. Давайте навзамін.

44.