Кождий би хотів собі також багатим бить,
але мусить на світі так жить, як набіжить,
І тим рогом чесатись, которим достанет —
і будет троха іміть, як робити станет.
Бо убогих повсюду больше єст найпаче,
і правдивая то річ єст, а не іначе.
Багатство кому то бог ісхочет даровать,
іний мало на тоє будет і працьовать,
А іний, хоч през ввесь вік труди полагаєт,
а єднак, побіденник, мало чого маєт,
І день од дня працюєт і не может міти,
тілько мусить, бідний, хоч і не рад, терпіти.
І подобно, то так бог восхотів іздавна,
що поставив чловєка чловєку неравна,
Бо єсли б праве могли всі багатими бить,
то нікому било би і хліба робить.
Ти же, боже, не забудь убогих до конця —
його же милості і ласці немаш конця —
А багатим повели вбогих вспомагати,
а небесним царством рач їм нагорожати,
І автора вспоможи сього як нищетна —
благодать бо і милость твоя неіщетна.
* * *
О ВОЛОЧАЩИХСЯ ЧЕРНЦЯХ ПО МІСТАХ, ПО ШКОЛАХ І ПО КОРЧЕМНИХ ДВОРАХ
Многії волоцюги з гультяйства бивають,
особно і чернці також ся пробігають —
Не хотять в монастирєх послушаннє міти
і ведлуг свойого спасення терпіти.
Дивіться також
- Климентій Зиновіїв — О урядових людєх, слухаючих ябедников
- Климентій Зиновіїв — О убогих і о багатих
- Климентій Зиновіїв — О стрільниках, що стріли козацькії робять, і о козаках похвальноє
- Ще 19 творів →
А свояволя добра, да не пожитечна,
з которої ся рождаєт згибель доконечна.
Особливе теж чернця она погубляєт
а і світського также, вім, не направляєт.
Прето свято б діло всім єй не заживати,
да статечность і цноту з побожностю ховати.
Аже не тілько свіцький часом ховать не вмієт,
да туда ж і чернець іний вандровний шалієт
І людей до згоршення свіцьких привожает
і погибелі своїй душі примножаєт.
Такому не потреба милостиню давать,
але всюда годно єст киями частувать.
І будет іний чернець през ввесь вік ся волочить,
а трафляється тому в школі ся і скончить,
Або где нагле лунет у корчемном дому,
то уже і не знати, що чинити тому.
Может неразсудной той шинкарці напити,
а що горш, і комедій яких начинити.
І кгди в корчмі згинет, в гной, як пса, закопати,
поневаж так важився зле пуступувати
І чесним законникам неславу вношати,
і монастирям безчестность наволокати.
Людям здається, же всяк чернець так злонравний,
як он нецнотливий син і преокаянний.
Не хочет в монастирю той жительствовати
і старшому і братії ся повинувати.
Да злий раб, яко гультяй, завше волочиться,
а в монастирю нігде йому жить не хочеться.
Биле би по городах людям очі поров,
бодай тілько його кат самого іспоров.
І єсли, вп'ять мовлю, где такий в миру згинет,
аж неслава закону нашому (* На полі рукопису авторське пояснення: "чернецькому". — Ред.) прослинет.
же, мовить, жадний мене ігумен не приймаєт,
Мушу ся волочити по тоєй неволі, —
а то лжет, биле б йому нашаліться доволі,
І зась брешет, же, мовить, нігде мя не приймають —
биваєт то і правда, же нецноти його знають,
Єднак лжет то, яко пес: в монастирях приймують
всяких, паче ж, котрії добре поступують,
Бо мовять: вольно псові і на бога брехать,
і на кого-кольвек, як псові, также щекать.
Бо що і од шибениць котрії втікають,
і тії в монастирях часом ся освобождають.
А чернець, в монастирю не хотящий жити,
єдно то будет бісу по вандровках служити.
Котрий і нагороду од нього восприймет —
пропасть вічну, кгди душу його той собі приймет.
І хто ж того в поминник может уписати
і з преставльшимися братіями поминати.
Нехай уже сам себе такий поминаєт
і богові за діла злії одвіт даваєт.
А поминанія он отнюд не достоїн,
але осудовиська і по смерті достоїн.
Єсть же то правда, як не єдної матері діти:
іний, хоч странствуєт, да статок будет міти,
Не пойдет таковий где в корчму ночувати,
але до священика может ся впрохати,
Або хоч і до простих, так же людей чесних,
а не до корчемних котрих домов безчесних,
І подякуваннє людям добрим, вставши, оддати
і в путь свой, где надобно, з богом поспішати,
І не будет той в граді і в весі медліти,
тілько паче в монастир вп'ять жити хотіти.
Тому, кгди попросить, і ялмужну дать годиться —
будет бо за дающих той богу молиться.
І як в монастирю начнет знову пробувать,
начнет за благотворців к богу мольби вношать.
І аз, пишущий се, тож некгдись провандровався —
люб в далекії краї, да зле не блукався,
І вп'ять беззазорно став в манастир поспішать
і в нім по-давньому, з ласки божої і старших, пребивать.
А неуважних плутов тих не похваляю,
єднак не волочитись і тим щиро прияю.
Бо лучшей на єдном єст місцю стокрот жити
і в обителі святой безропотно служити.
Так мощно і богові, чаєм, угодити
і, през помощ його, всі гріхи оддалити.
Прето і ви, братіє, звольте ся возвращать
к монастирям на житла і до смертей пробувать
Неісходно, бо всяк в монастирю живущий
обрящет блаженство в сей вік і в будущий.
Котрого блаженства вам і мні дай боже заслужити,
би-хмо през заслуги могли по смертєх в небі жити.
Чого і вп'ять вам зичу, і дай то боже,
а волочитися безпутне барзо непригоже.
Уже ж і од вас, вандровних, прощенія желаю,
а од вандровок вас богу в храненіє вручаю.
* * *
О ВРЕМЕНАХ ЛІТНІХ І О ЗИМНІХ
Бог-господь сотворив нам времена і літа,
котрії будуть трвати до кончини світа.
І часи теж всякії од нього створенні,
но найпаче літнії, од всіх ухваленні.
Лучшей бо літо, в нем же всяк плод ся раждаєт
і на зимньоє врем'я пищу умножаєт.
І что вготуєт літо, зима прибираєт,
а растінія плодов взимі не биваєт.
І, як мовять, на зиму літо работаєт,
а зима работати на літо не знаєт.
І что одмітаем в час літній что ногами,
тоє з охотою б взяв взимі й руками,
А так пудданство зимі літо одправуєт,
кгди всякії запаси їй завше готуєт.
Подобно то ситості зима в собі не маєт,
что всякії літнії собрання з'ядает.
А і літо такоє жеб нікгди не било,
котреє нам би гріхи многі ізродило.
І не дай юж нам, боже, больш гріхов творити,
але рач і за тії ласкаве простити,
І зогрій духом святим в нас хладнії серця,
молим тя прісно о то од всього серця.
* * *
О ДРУЗІХ ЗИЧЛИВИХО друкарях, що книги друкують
З давніх часов приповість тая то пробуваєт:
не мій собі сто коп, як сто другов, — повідаєт.
Бо сто коп, як то мовять, гроші — слина,
а друзі не забудуть, як якая година,
Ховай, боже, пригоди, аж так тобі помогуть
і подадуть рятунку, як котрії ізмогуть.
Прото треба із всіми по-друзькій пробувати
і всіми силами їх ласки запобігати.
Бо хто не хочет людям людськості виявляти,
того і в пригоді мало будуть рятувати.
Кгди мовять не імай ся хто-кольвек за пригоду,
не дай, боже, кождому, аж будет міть свободу.
Зачим, прошу вас, з всіми приязливе живіте
і друг за друга єще і богу ся моліте,
А вас бог, яко отець синов, будет любити
і од всяких напастей всегда станет хранити.
* * *
О ДРУКАРЯХ, ЩО КНИГИ ДРУКУЮТЬ
Пишу вірші друкарям, ремісникам славним,
которії друкують книги православним
Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно,
а барзій тим, котрії жиють благочесно.
Друкують же всякії церковнії обрядки
і всі християнськії рознії порядки.
На книгах бо вірнії моляться ко богу
і в книгах обрітають до неба дорогу.
Кгди убо правильнії книги хто читает,
таков бесіду з самим богом одправляєт.
Чирство же ся знайдуєт оних то ремесло,
але ускрутно вельми оно і тяжестно.
А особливе ногам, очам неспокойно
і не обрітається в роботі покойно.
Поневаж бо, як начнуть потягати праси,
аж на главах їх вскорі мокрі стануть власи,
Зачавши бо, мусять ся до поту труждати,
аж разві внощі могуть ізмало поспати,
І в великий роботу празник оставляють,
а тим часом способи вп'ять приготовляють.
І научив так бог їх рихло друкувати,
що за день, то не мощно за рок преписати.
Прето, як годні оні од вірних похвали,
так за труди вдостой їх, боже, вічной слави.
* * *
О ЖОНАХ СВАРЛИВИХ І ЗЛОЯЗИЧНИХ
Рік Соломон: "Лучш со львом в пустині жити,
нежели со жоною злою в дому бити".
Сварлива жона і днесь — згибель чоловіку,
яко же некгдись бі-ста в стародавнєм віку.
Многії убо тогда през жон погибоша
мужіє, что себе їм в область дадоша.
Щаслив той, хто жоні злой ся не подаваєт
і що, як бестії, по ребрах часто даваєт.
Будет таковий только міть верх над жоною,
над злою тварію і назбить проклятою.
І певная то річ єст, же такая — проклята,
бо од бога і людей ласка той однята,
І благословенія божого не маєт,
бо з дияволом собі товариство маєт.
Зачим, боже, сохраняй сам доброго мужа
од такой злой тварі, жеб не постигла нужа.
Бо ліпш, мовять, желізо у воді варити,
неже псюю личину, жону злу, учити.
Уже чоловік бідний такой не научить,
разві сам диявол кгди з душею разлучить.
А тепер, чоловіче, мусиш біду терпіти
і до смерті з такою не будеш добра міти.
І сам тя нехай господь рачить свободити
а жону твою злую з світа скоренити.
Ти же возхощи тоє од ней пострадати
за покуту і будеш в небі царствовати.
Єднак жоні своїй злой ні в чом не хилися
І на кождий день києм парить не лінися
А так певне од бога приймеш нагороду
і получиш од муки вічной собі свободу.
* * *
О ЛІТЕХ І О ЗИМАХ, І О СТРАНАХ ТЕПЛИХ, І О ЗИМНИХ
Яко вся діла Твоя, Боже, неізреченна,
тако і сія нам вещ отнюд недомисленна,
Же-с посадил єси нас вірних на землі хладной,
і на части світа сего почасти і гладной.
А невірним поганом дал єси ввес вжиток
і лучший оставил-ес в странах їх їм пожиток.
Яко то в них драгіє кореніє ся родят
і овощі дивниє в нихже странах ся плодят.
І двакрот в літо слишим овощи ся раждают,
і зимность в місцях тих, что в нас, либо не биваєт.
А християнський край тим єси не удовопил,
але і студености зимниє постановил.
І биваєт в нас зими нежели літа большей,
і пудчас в літі студен случаєт, то нам горшей.
І хоча й би-с зим лютих і нам не остановил,
жаден би, вім, человік по них ся не журил.
Да жеби-с і в місцях зимних подавал літо,
не страдал би мир мразом і вельми било б ліпо.
Жеби-с безпреч літниє теплости укоренял,
а студености зимни хоч би-с на вік скоренял.
І гдиби-с теж і од нас лютость зимну отнял,
кождий би по зимі із меж нас глави не зв'язал.
А затим не що іно мієм, Боже, чинити:
Де посадил-ес нас і як далес — мусим жити.
* * *
О ЛЮДЄХ ПРАВДИВИХ І ХОТЯЩИХ ПРАВДИ НАУЧИТИСЯ НАУКА
Хоч то мовять: правдою не поживитися,
а ліпшей од неправди завше хранитися, —
Кгди ж із дна моря правда святая виймаєт
і, хоч не пожитечна, а часом сприяєт.
І паки, правду рекши, тілько бойся бога,
а так правая будет до неба дорога.