Гудуть натягнуті дроти.
Шляхів нема, немов хто витер,
І важко проти вітру йти.
Навколо снігова пустеля,
Холодна осяйна краса,
А зверху віковічна стеля –
Чужі й порожні небеса.
А де ж ті стріхи кострубаті? –
Скрізь кучергани намело,
І ні однісінької хати –
Неначе згинуло село.
За революцію вмирало,
Терпіло війни, голод, мор,
І от для нас – рятунок рало,
Для нього – страта і розор.
За кучерганом за високим
Он Ленін із ясним чолом:
— Ось тут, ось тут воно, під боком
Курою замело кругом…
І знову грузько я ступаю,
А в очі пилом сніговій…
О серце, серце, бийсь до краю,
Поки хоч крапля є надій!
Замети розтопи сльозами,
Огнем палючим розпали,
Або вже розірвись з нестями,
Розвійсь, як пригорща золи!
Блискучий сніг, колючий вітер,
Думки – натягнуті дроти.
А треба йти!