Потопає в сизій млі –
І розтанув серця глетчер
В дивних пахощах землі.
Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?
В темну синь через зеніт
Плине Лебідь білосніжний,
Розгорнувши вільний літ.
Застила туманом очі
(очі повні зоряниць) –
І збагнути серце хоче
Таємницю таємниць.
Мить – як безвік. Безгоміння.
Ось прислухайсь, не диши…
Чуєш радісне квиління
Несамотньої душі?