Невже у неї сталось лихо?
Летить назустріч їй Метелик,
В руках тримає свій портфелик:
– Оце так квіти! Ось так ліс!
А в чім причина ваших сліз,
Прекрасна пані? Я здаля
Лечу додому з навчання.
Здобув освіту вищу, справжню.
Вашій біді також зараджу!
– Навряд чи, друже кольоровий –
Гусінь сумна йому говорить, –
Немає в мене справжніх друзів,
Ані у лісі, ані в лузі,
Бо я зелена і бридка…
Напевно доленька така:
Плести собі нитки шовкові
Й про крила мріять кольорові…
– Якщо лише потрібні крила,
То вам не складно їх отримать!
Сплетіть-но кокон з павутинки,
Сховайтесь в нього, як в хатинку,
Згорніться там собі клубочком,
А я накрию Вас листочком.
Метелик вчений точно знав,
Про те, що Гусені казав.
Придумала природа-мати,
Як крильця їй подарувати.
Чекала Гусінь терпеливо,
Минулась ніч, і сталось диво:
Із-під листочка на світанні
З'явилася Метелик-пані:
– Тепер я гарна і всміхаюсь,
Від компліментів надихаюсь!
Завмер у захваті Метелик,
Відкрив маленький свій портфелик:
– Не бачив ще краси такої:
Божественної, неземної!
До Ваших крил таких барвистих
Я подарую Вам намисто.
А іншим пам'ятати варто:
Не привід зовнішність для жартів.
Ти можеш різний вигляд мати,
Важливо – ким зумієш стати!