Отак загинув Гуска

Куліш Микола

КОМЕДІЯ НА ТРИ ДІЇ

ДІЯ ПЕРША

1

— Кш-кш-кш! Кш-ш-ш! Куди ото полетіла, як та делегатка жонвіддільська? А куди, кажу, куди-и-и?.. У двері, паскуднице, в двері!.. (Гналась з віником за мухою, сичала Секлета Семенівна. З розгону наткнулась у дверях на гостю, трохи з ніг не збила). Ой!

2

Гостя й собі:

— Ой!..

Раптом упізнали одна одну:

— Невже?.. (Аж здивувалась з радості Секлета Семенівна).

— Семенівно!

— Ня-ня?

— Я, моя воздуховная!..

— Та невже це ти, Івдонько?

— Істинно, ще й воістинно, я!

Секлета Семенівна (аж знесилилась. Сіла на стілець. До Івді млосним голосом). Немов доленьку свою побачила і вся, як вербинонька, затрусилась...

І в д я (й собі під той голос). А я вся, як од трясці, затрусилася. Та й як, голубице, не труситися нам, коли аж шість годочків не бачилися...

Секлета Семенівна (поправила). Сім!

І в д я. Ой шість!

Секлета Семенівна. Сім!

І в дя. До більшовиків чотири та за них оце другий... Секлета Семенівна (з натиском). Сім, кажу! Івдя (з неохотою уважила). Аж сім годочків, бариньо, не виділися.

Секлета Семенівна (знов млосним голосом). І віриш, Івдонько, аж серце і всі нерви отерпли!..

Івдя. А в мене, голубице, дак немов хто шилом уколов!..

СеклетаСеменівна (оповила Івдю). Ой не кажи так ніжно, Івдонько, ой мрійно так не говори, бо.;, (цілуючись) бо не видержу я й помру!.. Хух, аж заморилася!

Івдя (висякалась). А як же, голубице, ще.й золото-крилице, як не моритися, як не помиратися нам, коли ж таки шість годочків як бачилися, коли життя наше під комуною на волосиночці теліпається! І так уже теліпається, що аж боюсь оце спитати, що як же ся мають мої чаєнята, мої кралечки мальовані? Чи ж живенькі вони, здоровенькі?

Секлета Семенівна. Слава богові!

Івдя. Устонька?

Секлета Семенівна. Перша в домі помічниця.

Івдя. Моя цесарочка! Настонька яка?

Секлета Семенівна. У хорі співає.

Івдя. Моя канарочка! Пистонька?

Секлета Семенівна. Квіти з паперу навчилась робити. Та які! Немов справжні! Живі!

Івдя. Моя павочка! Христонька?

Секлета Семенівна. Гаптує, вишиває.

Івдя. Вона ж моя ластівочка! Хростонька?

Секлета Семенівна. Оце ж двадцять третій пішов.

Івдя. Куріпочка! Онисонька?

Секлета Семенівна. Повненька. На театрах грається.

Івдя. Моє чаєнятко! Охтисонька?

Секлета Семенівна. Якби ти знала, яка гарненька!

Івдя. Моє янголятко! Ще про когось спитаюсь, а тоді вже скажу: нині одпущаєши рабу твою, владико, по глаголу твоєму з миром. Саватій Савлович як, голуб йорданський, ся мають?

Секлета Семенівна. Ой Івдонько!

Івдя. Що, голубице?

Секлета Семенівна. Горе!

І в д я. Та невже, золотокрилице?

Секлета Семенівна. Та ще ж яке горе!

Івдя. Не здоровенькі?

Секлета Семенівна. Не можу й вимовити. І в д я. Невже не живенькі?

Секлета Семенівна. На якусь реєстрацію покликали. Наказ од більшовиків — негайно щоб з'явитись! Попрощавсь, заплакав і пішов...

І в д я. І тут, у городі, реєстрація? А я думала, що тільки у нас на селі таке робиться, що через реєстрації та всякі революції з небожем посварилася...

Секлета Семенівна (дістала з шухляди колоду карт). Кинь на карти, Івдонько, поворожи мені, милонько!

Івдя. Ой кинула б, голубице, та заприсяглася перед Ісусом не брати і в руки. Секлета Семенівна. Івдонько, благаю! Івдя. Воздуховная, не можу! Секлета Семенівна. Заворожи, кажу! І в д я. Не можу, кажу!

І вже були б посварилися, та надбігла Устонька, старша донька в домі, суха, як тараня, дівка.

3

Устонька. Няня? Івдя. Голубівно моя!

Поцілувалися.

Устонька. Ну, яка я тепер, няню?

І в д я. А така, яка й була.

У с т о н ь ка. А всі кажуть, що я стара стала.

Івдя. Анітрішоньки!

Устонька. Правда? (Та й припала до Івді). Івдя. Тричі правдивая правда!

Зацілувалися.

Секлета Семенівна. Годі! Послі націлуєтесь! Бо вже, може, папу нашого зреєстровано. Чуєш, Устонько?

І в дя. Та як же нам не цілуватися, як не милуватися, коли ж шість годочків... Секлета Семенівна. Сім!

Івдя. Сім годочків минуло, як бачилися, а вона ж така, моя цесарочка, як і була: тонесенька, молодесенька!

Секлета Семенівна. Годі, кажу! Бо вже, може, Савасика тричі зреєстровано, а він прийде — і борщ не готовий. Іди вари, Устонько! Чуєш?

Устонька (пошепки). Досадно стало, що сама стара!.. (Пішла).

Секлета Семенівна (до Івді). Заворожи! І в д я. Не можу!

Секлета Семенівна. А я кажу — заворожи! На Саватія Савловича!

І в д я. То тільки на Саватія Савловича, тільки на його самого, бо заприсяглася Ісусом не брати і в руки... (Кинула на карти). Так, так... Утісненіе їм в серці велике, проте не вдавайтеся в тугу... Радійте, воздуховная!

Секлета Семенівна. А що, Івдонько? Що?

Івдя. Радійте! Дорога йому вперед і назад. Несподіваність. Радість. Бо дама з дороги у власному домі. Та така ж через неї радість, що райська радість!..

Секлета Семенівна (ревнощі дряпнули). Стара стала, Івдю, для райської радості. Не звеселиш більше!

Івдя. Отаке!

Секлета Семенівна. А таке! Бо це тобі не молоді літа, як, служивши у мене за няньку, ти медила його оком, випинала груди, вигинала гепу...

Івдя. Хто?

Секлета Семенівна. Хтокало! Івдя. Ще що вигадаєте, бариньо? Секлета Семенівна. Не вигадую! Аж тепер скажу, що бачила я все чисто, як на долоні, бачила!.. Івдя. Що?

Секлета Семенівна. Що?.. А хто тоді з Христонькою ходив, як не я? Та ще й паски пекла, як не я? Та й наморилася, натомилася? А хто до тебе у чуланчик шурхнув, як не він?..

Івдя. Коли, бариньо,— хоч тепер ви вже й не бариня,— коли?

Секлета Семенівна. Ав чистий четвер! Га-а?

Івдя. Вони... шахрану тоді шукали...

Секлета Семенівна. Знаю, якого шахрану шукав! Бачила! Все чисто, як у мікроскоп, бачила!

Івдя. Нічого ви не бачили, бо я тоді молилася, і на руках у мене Пистонька спала, а в серці Ісус Христос "був... Я тоді... (Розсердилась). Та як ви про таке, то й прощайте! От! (Пішла).

Секлета Семенівна (услід). Не Ісус Христос,— а він у серці був! А шахран у пазусі!

Івдя (з-за дверей). Ісус Христос, м'ята пахущая, васильки, а не шахран! От!

4

Ускочила Устонька: — Уже посварилися?

Секлета Семенівна. Ти з'яви собі, Устонько,— у хамки, у мужички м'ята в серці, Христос і васильки! Ха-ха-ха! Та хто .пойме віри? Хто? Розврат, а не Христос! Кропива!

Устонька. Ти вже няню вигнала?

Секлета Семенівна. Вона сама вигналась!

Устонька.. Це ти знов хочеш, щоб вона мені не поворожила, як тоді, та щоб знов я шість років у дівках сиділа?

Секлета Семенівна. Нічого подібного! Це вона!

Устонька. Ти, ти!.. Якби не посварилась була шість років тому, не вигнала няню, то вона б нам усім'на картах, може, так поворожила, що, може б, не було революції, а я заміж вийшла, ідійотко!

І в д я (з-за дверей). А заворожила б! І тепер ще дово-рожила б!

Секлета Семенівна. То вернись і доворожи! І в д я. Не можу, коли так!..

Секлета Семенівна. Га-а-а! Ти хочеш, щоб я тебе попросила? Не діждеш! Помру, а не попрошу! От присягаюся!

Устонька (в розпачі). Мамонько!

Секлета Семенівна. Присягаюся! От! (7 пішла в другу кімнату).

ївдя (з-за дверей). Ну й я, бариньо, не вернуся! До гроба жисті сама не вернуся!

5

Убігла друга дочка Настонька. То сестри одна до другої:

— Устонько!

— Настонько! Настонька. Няня прийшла! Устонька. Знаю! Настонька. І вже посварилися? Устонька. Так!

Настонька. А я дивлюсь, біля воріт стоїть і плаче няня. Мене зразу бах у серце передчуття: уже посварилися! Я до неї: няню! Невже уже?.. Так... Боже! Треба помирити, Устонько! Обов'язково і негайно! Поки більшо

вики не скасують карт, а вони не присяглися, ти розумієш?

Устонька. Уже заприсяглися! Настонька. І проклялися? Устонька. Ні... Але зараз проклянуться...

6

І іде не доказала, як з дверей виткнулися голови і проклинаючі руки Семенівни та Івдині разом, і почулися натхненно-люті

голоси:

— Будь же ти тричі пр9...

— Ви самі, бариньо, будьте про...

"Мамонько!", "Няню!" — скрикнули не своїм голосом Устонька й Настонька та й кинулись одна до матері, друга до Івді, ухопилися за кленущі руки й причинили дверима.

Настонька. Примирити вже не можна!.. Уже!..

Устонька (напружила всі свої розумові здібності). А може, можна ще спробувати таке, як тоді, пам'ятаєш, Настонько? Коли няня з прощі вернулась і вони теж були посварилися і вже заприсяглися не бачитися? Зустріти їх удруге треба, ніби вони й не бачилися! Біжи зараз до мамоньки, а я до няні, й зробімо так...

І вибігли.

Після тяжкої для глядачів і слухачів паузи вигулькнули:

— Настонько, як у тебе?

— Можна зустрічати!

7

І от трошки згодом перша ускочила Настонька. Радісно:

— Мамонько! Мамонько! Няня приїхала! Івдонька до нас прийшла!

І от знову зустріч та ще радісніша:

Секлета Семенівна. Невже? Івдя. Семенівно! Це ж я!.. Секлета С е м е н і в н а. Няня? Івдя. Я, моя воздуховная!

Секлета Семенівна. Та невже це ти, Івдонько? Івдя. Істинно, ще й воістинно, я.

Зацілувалися. Тоді тільки Настоньку обморок узяв.

Настонька. Няня? (Ухопилась за серце). Вікно!.. Води!.. (Та й зомліла сердешна дівчина).

Івдя (налила в кухлик води. Тричі побризкала. Припала до неї). Моя канарочка херувимськая! Моя іжехе-рувимськая! Чисто, як та Варвара великомучениця, що в церкві намальована,— така ж хороша!

Настонька. Невже, няню?

І в д я. От істинно!..

Та й зацілувались.

Секлета Семенівна. Ну, годі вже, Івдонько! Годі!

Устонька. Настонько! Не витинай сцен!..

Івдя. А як, моя голубівно, як не витинати сцен, коли ж скоро... сім годочків як бачилися, коли я сама вже без сцен затомилася й запріснилася...

Секлета Семенівна. Годі, бо вже Христонька іде!..

8

Ще Христонька і в двері не ввійшла, як назустріч їй Устонька, Настонька, Секлета Семенівна:

— Ой Христонько! Угадай!

— Няня прийшла!

— Наша Івдонька прийшла!

Івдя (і сама від того крику за ними побігла). Я прийшла! Я прийшла! Здрастуй, павочко моя!

Христонька мовчки стала на порозі.

Устонька й Настонька наввипередки біля неї:

— Я така, як і була, каже няня!

— А я на Варвару великомученицю похожа, ага!..

Секлета Семенівна. Це ось хто великомучениця! (На Христю). Цитьте, ідійотки, бо ми ж усі забулися няні сказати, що з Христонькою сталося!..

Устонька й Настонька зразу вщухли. За лоби взялися, що як же вони та про це забулися. Сумовито-врочисто виступила Секлета Семенівна:

— Бачиш, Івдонько, Христонька мовчить? Ми до неї як маком посипали, а вона мовчить!

Івдя (розгублено).

1 2 3 4 5 6 7