КОМЕДІЯ НА ТРИ ДІЇ
ДІЯ ПЕРША
1
— Кш-кш-кш! Кш-ш-ш! Куди ото полетіла, як та делегатка жонвіддільська? А куди, кажу, куди-и-и?.. У двері, паскуднице, в двері!.. (Гналась з віником за мухою, сичала Секлета Семенівна. З розгону наткнулась у дверях на гостю, трохи з ніг не збила). Ой!
2
Гостя й собі:
— Ой!..
Раптом упізнали одна одну:
— Невже?.. (Аж здивувалась з радості Секлета Семенівна).
— Семенівно!
— Ня-ня?
— Я, моя воздуховная!..
— Та невже це ти, Івдонько?
— Істинно, ще й воістинно, я!
Секлета Семенівна (аж знесилилась. Сіла на стілець. До Івді млосним голосом). Немов доленьку свою побачила і вся, як вербинонька, затрусилась...
І в д я (й собі під той голос). А я вся, як од трясці, затрусилася. Та й як, голубице, не труситися нам, коли аж шість годочків не бачилися...
Секлета Семенівна (поправила). Сім!
І в д я. Ой шість!
Секлета Семенівна. Сім!
І в дя. До більшовиків чотири та за них оце другий... Секлета Семенівна (з натиском). Сім, кажу! Івдя (з неохотою уважила). Аж сім годочків, бариньо, не виділися.
Секлета Семенівна (знов млосним голосом). І віриш, Івдонько, аж серце і всі нерви отерпли!..
Івдя. А в мене, голубице, дак немов хто шилом уколов!..
СеклетаСеменівна (оповила Івдю). Ой не кажи так ніжно, Івдонько, ой мрійно так не говори, бо.;, (цілуючись) бо не видержу я й помру!.. Хух, аж заморилася!
Івдя (висякалась). А як же, голубице, ще.й золото-крилице, як не моритися, як не помиратися нам, коли ж таки шість годочків як бачилися, коли життя наше під комуною на волосиночці теліпається! І так уже теліпається, що аж боюсь оце спитати, що як же ся мають мої чаєнята, мої кралечки мальовані? Чи ж живенькі вони, здоровенькі?
Секлета Семенівна. Слава богові!
Івдя. Устонька?
Секлета Семенівна. Перша в домі помічниця.
Івдя. Моя цесарочка! Настонька яка?
Секлета Семенівна. У хорі співає.
Івдя. Моя канарочка! Пистонька?
Секлета Семенівна. Квіти з паперу навчилась робити. Та які! Немов справжні! Живі!
Івдя. Моя павочка! Христонька?
Секлета Семенівна. Гаптує, вишиває.
Івдя. Вона ж моя ластівочка! Хростонька?
Секлета Семенівна. Оце ж двадцять третій пішов.
Івдя. Куріпочка! Онисонька?
Секлета Семенівна. Повненька. На театрах грається.
Івдя. Моє чаєнятко! Охтисонька?
Секлета Семенівна. Якби ти знала, яка гарненька!
Івдя. Моє янголятко! Ще про когось спитаюсь, а тоді вже скажу: нині одпущаєши рабу твою, владико, по глаголу твоєму з миром. Саватій Савлович як, голуб йорданський, ся мають?
Секлета Семенівна. Ой Івдонько!
Івдя. Що, голубице?
Секлета Семенівна. Горе!
І в д я. Та невже, золотокрилице?
Секлета Семенівна. Та ще ж яке горе!
Івдя. Не здоровенькі?
Секлета Семенівна. Не можу й вимовити. І в д я. Невже не живенькі?
Секлета Семенівна. На якусь реєстрацію покликали. Наказ од більшовиків — негайно щоб з'явитись! Попрощавсь, заплакав і пішов...
І в д я. І тут, у городі, реєстрація? А я думала, що тільки у нас на селі таке робиться, що через реєстрації та всякі революції з небожем посварилася...
Секлета Семенівна (дістала з шухляди колоду карт). Кинь на карти, Івдонько, поворожи мені, милонько!
Івдя. Ой кинула б, голубице, та заприсяглася перед Ісусом не брати і в руки. Секлета Семенівна. Івдонько, благаю! Івдя. Воздуховная, не можу! Секлета Семенівна. Заворожи, кажу! І в д я. Не можу, кажу!
І вже були б посварилися, та надбігла Устонька, старша донька в домі, суха, як тараня, дівка.
3
Устонька. Няня? Івдя. Голубівно моя!
Поцілувалися.
Устонька. Ну, яка я тепер, няню?
І в д я. А така, яка й була.
У с т о н ь ка. А всі кажуть, що я стара стала.
Івдя. Анітрішоньки!
Устонька. Правда? (Та й припала до Івді). Івдя. Тричі правдивая правда!
Зацілувалися.
Секлета Семенівна. Годі! Послі націлуєтесь! Бо вже, може, папу нашого зреєстровано. Чуєш, Устонько?
І в дя. Та як же нам не цілуватися, як не милуватися, коли ж шість годочків... Секлета Семенівна. Сім!
Івдя. Сім годочків минуло, як бачилися, а вона ж така, моя цесарочка, як і була: тонесенька, молодесенька!
Секлета Семенівна. Годі, кажу! Бо вже, може, Савасика тричі зреєстровано, а він прийде — і борщ не готовий. Іди вари, Устонько! Чуєш?
Устонька (пошепки). Досадно стало, що сама стара!.. (Пішла).
Секлета Семенівна (до Івді). Заворожи! І в д я. Не можу!
Секлета Семенівна. А я кажу — заворожи! На Саватія Савловича!
І в д я. То тільки на Саватія Савловича, тільки на його самого, бо заприсяглася Ісусом не брати і в руки... (Кинула на карти). Так, так... Утісненіе їм в серці велике, проте не вдавайтеся в тугу... Радійте, воздуховная!
Секлета Семенівна. А що, Івдонько? Що?
Івдя. Радійте! Дорога йому вперед і назад. Несподіваність. Радість. Бо дама з дороги у власному домі. Та така ж через неї радість, що райська радість!..
Секлета Семенівна (ревнощі дряпнули). Стара стала, Івдю, для райської радості. Не звеселиш більше!
Івдя. Отаке!
Секлета Семенівна. А таке! Бо це тобі не молоді літа, як, служивши у мене за няньку, ти медила його оком, випинала груди, вигинала гепу...
Івдя. Хто?
Секлета Семенівна. Хтокало! Івдя. Ще що вигадаєте, бариньо? Секлета Семенівна. Не вигадую! Аж тепер скажу, що бачила я все чисто, як на долоні, бачила!.. Івдя. Що?
Секлета Семенівна. Що?.. А хто тоді з Христонькою ходив, як не я? Та ще й паски пекла, як не я? Та й наморилася, натомилася? А хто до тебе у чуланчик шурхнув, як не він?..
Івдя. Коли, бариньо,— хоч тепер ви вже й не бариня,— коли?
Секлета Семенівна. Ав чистий четвер! Га-а?
Івдя. Вони... шахрану тоді шукали...
Секлета Семенівна. Знаю, якого шахрану шукав! Бачила! Все чисто, як у мікроскоп, бачила!
Івдя. Нічого ви не бачили, бо я тоді молилася, і на руках у мене Пистонька спала, а в серці Ісус Христос "був... Я тоді... (Розсердилась). Та як ви про таке, то й прощайте! От! (Пішла).
Секлета Семенівна (услід). Не Ісус Христос,— а він у серці був! А шахран у пазусі!
Івдя (з-за дверей). Ісус Христос, м'ята пахущая, васильки, а не шахран! От!
4
Ускочила Устонька: — Уже посварилися?
Секлета Семенівна. Ти з'яви собі, Устонько,— у хамки, у мужички м'ята в серці, Христос і васильки! Ха-ха-ха! Та хто .пойме віри? Хто? Розврат, а не Христос! Кропива!
Устонька. Ти вже няню вигнала?
Секлета Семенівна. Вона сама вигналась!
Устонька.. Це ти знов хочеш, щоб вона мені не поворожила, як тоді, та щоб знов я шість років у дівках сиділа?
Секлета Семенівна. Нічого подібного! Це вона!
Устонька. Ти, ти!.. Якби не посварилась була шість років тому, не вигнала няню, то вона б нам усім'на картах, може, так поворожила, що, може б, не було революції, а я заміж вийшла, ідійотко!
І в д я (з-за дверей). А заворожила б! І тепер ще дово-рожила б!
Секлета Семенівна. То вернись і доворожи! І в д я. Не можу, коли так!..
Секлета Семенівна. Га-а-а! Ти хочеш, щоб я тебе попросила? Не діждеш! Помру, а не попрошу! От присягаюся!
Устонька (в розпачі). Мамонько!
Секлета Семенівна. Присягаюся! От! (7 пішла в другу кімнату).
ївдя (з-за дверей). Ну й я, бариньо, не вернуся! До гроба жисті сама не вернуся!
5
Убігла друга дочка Настонька. То сестри одна до другої:
— Устонько!
— Настонько! Настонька. Няня прийшла! Устонька. Знаю! Настонька. І вже посварилися? Устонька. Так!
Настонька. А я дивлюсь, біля воріт стоїть і плаче няня. Мене зразу бах у серце передчуття: уже посварилися! Я до неї: няню! Невже уже?.. Так... Боже! Треба помирити, Устонько! Обов'язково і негайно! Поки більшо
вики не скасують карт, а вони не присяглися, ти розумієш?
Устонька. Уже заприсяглися! Настонька. І проклялися? Устонька. Ні... Але зараз проклянуться...
6
І іде не доказала, як з дверей виткнулися голови і проклинаючі руки Семенівни та Івдині разом, і почулися натхненно-люті
голоси:
— Будь же ти тричі пр9...
— Ви самі, бариньо, будьте про...
"Мамонько!", "Няню!" — скрикнули не своїм голосом Устонька й Настонька та й кинулись одна до матері, друга до Івді, ухопилися за кленущі руки й причинили дверима.
Настонька. Примирити вже не можна!.. Уже!..
Устонька (напружила всі свої розумові здібності). А може, можна ще спробувати таке, як тоді, пам'ятаєш, Настонько? Коли няня з прощі вернулась і вони теж були посварилися і вже заприсяглися не бачитися? Зустріти їх удруге треба, ніби вони й не бачилися! Біжи зараз до мамоньки, а я до няні, й зробімо так...
І вибігли.
Після тяжкої для глядачів і слухачів паузи вигулькнули:
— Настонько, як у тебе?
— Можна зустрічати!
7
І от трошки згодом перша ускочила Настонька. Радісно:
— Мамонько! Мамонько! Няня приїхала! Івдонька до нас прийшла!
І от знову зустріч та ще радісніша:
Секлета Семенівна. Невже? Івдя. Семенівно! Це ж я!.. Секлета С е м е н і в н а. Няня? Івдя. Я, моя воздуховная!
Секлета Семенівна. Та невже це ти, Івдонько? Івдя. Істинно, ще й воістинно, я.
Зацілувалися. Тоді тільки Настоньку обморок узяв.
Настонька. Няня? (Ухопилась за серце). Вікно!.. Води!.. (Та й зомліла сердешна дівчина).
Івдя (налила в кухлик води. Тричі побризкала. Припала до неї). Моя канарочка херувимськая! Моя іжехе-рувимськая! Чисто, як та Варвара великомучениця, що в церкві намальована,— така ж хороша!
Настонька. Невже, няню?
І в д я. От істинно!..
Та й зацілувались.
Секлета Семенівна. Ну, годі вже, Івдонько! Годі!
Устонька. Настонько! Не витинай сцен!..
Івдя. А як, моя голубівно, як не витинати сцен, коли ж скоро... сім годочків як бачилися, коли я сама вже без сцен затомилася й запріснилася...
Секлета Семенівна. Годі, бо вже Христонька іде!..
8
Ще Христонька і в двері не ввійшла, як назустріч їй Устонька, Настонька, Секлета Семенівна:
— Ой Христонько! Угадай!
— Няня прийшла!
— Наша Івдонька прийшла!
Івдя (і сама від того крику за ними побігла). Я прийшла! Я прийшла! Здрастуй, павочко моя!
Христонька мовчки стала на порозі.
Устонька й Настонька наввипередки біля неї:
— Я така, як і була, каже няня!
— А я на Варвару великомученицю похожа, ага!..
Секлета Семенівна. Це ось хто великомучениця! (На Христю). Цитьте, ідійотки, бо ми ж усі забулися няні сказати, що з Христонькою сталося!..
Устонька й Настонька зразу вщухли. За лоби взялися, що як же вони та про це забулися. Сумовито-врочисто виступила Секлета Семенівна:
— Бачиш, Івдонько, Христонька мовчить? Ми до неї як маком посипали, а вона мовчить!
Івдя (розгублено).