П'ЄСА НА ДВІ ДІЇ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Ромен Байдух Майка
Т и м і ш Гай, або просто Гайка
Дівчина з околиці
Трохимович, майстер
Тарасович, воротар
Іванович, робітник
Молодий робітник
Конторник Улас Панасович
Машиністка Антоніна Олексіївна
Куркуль М а р т ю к
Придуркуватий Савко Нитик
Руда Шапка
Громадянин Довгі Вуса у підтяжках
Голоси: сумовитий з другого поверху, жіночий — десь з ліжка
сусідчин, спросоння
Собачник
Квартирний хазяїн
Секретар в оргрозподілі ЦК
Секретар зборів у колгоспі
Два сільські комсомольці
Чужоземна делегація — троє з Рура, двоє з Гамбурга, один з Парижа і. женщина з Манчестера Вартові на кордоні — лівий та правий
ДІЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
На сходах комуніверситету. Рух. Окремо три. Один з них піднесено:
—...сходи і двері в життя. Друзі! А момент історичний, от право. Його так собі не вирвеш з календаря життя. Ти, я бачу, Байдуше, на це посміхаєшся. Дак знай — колись майбутній пролетарський, певніш — соціалістичної ери поет обов'язково напише про цей момент цілу поему, драму навіть, щоб можна було й на театрі виставляти, і почне її, смійся, Байдуше, почне її, от побачиш, Майко, обов'язково почне її так: у двадцяті роки великого революційного століття, в часи першої героїчної п'ятирічки, десь на Україні, на сходах комуністичного університету буяв могутній рух, о! Сто сімдесят пар чоловічих чобіт, з них понад сто за соціальним походженням робітничих, тридцять сільських, двадцять сім інших та плюс чотирнадцять та шість та одинадцять пар відповідних до тієї ж анкети жіночо-дівочих черевиків виносили з комуністичного університету по закінченню його відповідну кількість озброєних марксо-ленінською зброєю борців-комунарів та комунаром..
Б а й д у х (другові під тон). Плюс одного симпатичного, але, на жаль, недобитого романтика.
Майка. Ромена. Дотепна характеристика!
Ромен. Мінус одного не менш симпатичного, але, на жаль, ще недобитого скептика Байдуха.
Майка. Браво! Ще краще!
Б а й д у х. І плюс — мінус дуже симпатичну, але, на жаль (моргнув Роменові)...
Р о м е н. На жаль, середню між ними...
Б а й д у х. Себто ні се, ні те...
Ромен. Здається, жіночого роду істоту Майку.
Б а й д у х. Прекрасна характеристика!
Ромен (другові під тон). Прекрасна характеристика!
Майка. Здається, характеристика. Але початок майбутньої драматичної поеми, її, так би мовити, урочисту епічність зламано. Та й чи стануть на цих репліках читати або ж дивитися далі майбутні глядачі, коли на самому початку їм уже оголошено характеристики дійових осіб?.. Який інтерес!
Б а йду х. Наївні будуть люди. У нас написані характеристики частенько не відповідають дійсності.
Ромен. О! Не скептик?.. Ні, Майко, майбутній поет-драматург мусить зразу відчути соціальним своїм носом, що скептицизм зовсім не типове було нашій епосі явище, і тому він ніколи не дасть першої репліки нашому симпатичному Байдухові...
Майка. Ну, це все жарти, товариші! Киньмо! Прекрасне було слово від ЦК.
Ромен. Так писатиме далі наш майбутній поет-драматург і цим сам покаже він глядачам, що вся попередня сцена, то були просто собі жарти трьох друзів, бо в часи першої героїчної п'ятирічки люди, скінчивши комуніверситети, по-дитячому також уміли й сміятись. А показавши все це, почне драматичну поему свою першою серйозною реплікою й обов'язково так: прекрасне було слово від ЦК КП(б)У, говорила двом своїм сусідам, найближчим друзям, молода ще... Як по-твоєму, Байдуше, правдивіш — молода ще, чи — ще не стара Майка?
Б а й д у х. По-моєму, ще не досить молода.
Ромен. Говорить ще не досить молода, зате з досить сірими очима комунарка Майка. Та на це той, що його названо було в жарт скептиком, відповів. Твоя друга репліка, Байдуше. Повтори, що ти сказав у двадцяті роки минулого двадцятого століття, в часи першої героїчної п'ятилітки, на сходах комуніверситету на репліку Майки: прекрасне слово було від ЦК!
Б а й д у х (замурмотів якоїсь сумовито-іронічної). Тім-тірі-рі-льом.
Ромен. Ну?
Б а й д у х. Ти питаєш про це так, ніби тобі хочеться по цьому сказати: а мені, уявіть, не сподобалось. Будь ласка — мені теж це слово сподобалось.
Р о м е н. А мені без жартів слово сподобалось. "Ви переозброїлись і озброїлись в таку зброю, що при ній ви вже не можете поступитися, ані схитнутися навіть на йоту, навіть перед найсильнішим, найозброєнішим ворогом. Навіть у хмарні осінні дні ви повинні бачити далеко й ясно, найдальшу мету нашу так же ясно, як і найближчу". Так! Ми переозброїлись. А я навіть більше, друзі. Я вдруге на світ народився, от право! Що хочете, те й робіть собі після цього, а я вдруге, знову й по-новому починаю жити! От без жартів кажу: тринадцять років тому, весною сімнадцятого я також виходив у світ на боротьбу за соціалізм. Але тоді я виходив у світ з перекинутим відбитком його в моїй голові. Я йшов і дивився на світ крізь голубий туман ідеалізму. Через те іноді калюжа здавалась мені за море і навпаки. Нині я йду...
Б а й д у х. І море здається за калюжу і навпаки.
Р о м е н. А нині я йду і світ бачу, Майко, таким, як він є — з базисом, надбудовами, не знаю тільки, навіщо з Хомою Байдухом — складний, великий світ явищ і речей, світ протиріч і боротьби...
Майка. ...класової перш за все.
Ромен. Бачу в одвічному русі і в часі, бачу далеко й ясно, бо маю в руках ліхтар ленінізму, а до всіх таємниць ключик марксизму...
М а й к а. А добре сказано, Байдуше, га? Маєм в руках ліхтарі ленінізму і до всіх таємниць буржуазних ключики марксизму.
Б а й д у х. Круть, верть — під черепочком смерть.
Майка. Вас іст дас?
Б а й д у х. Таємниця.
М а й к а. А не дурниця?
Б а й д у х. Ти ж не любиш поезії в політиці.
Майка. Але люблю політику в поезії.
Ромен. Як гвіздком прибила комунарка того, кого в жарт було названо скептиком, писатиме далі майбутній соціалістичної ери поет-драматург.
Б а й д у х. Хоч образ людини з ключем і ліхтарем, додасть він од себе, з політичного боку є дуже невдалим, бо нагадує більш Діогена, апостола Петра, а то й просто нічного татя-одмичкаря, ніж, скажімо, марксиста-войов-ника.
Майка. Помстився.
Р о м е н. А так! Ми були й одмичкарями. Коли нас буржуазія не допускала до секретів науки вдень, ми, як таті, підкрадалися до них уночі. Без ключа, з каганцем у руках догризались, одкривали зубами. Дипломатські ковані скрині та сейфи довелось одімкнути багнетами і навіть уночі, не спитавшись господарів. Так! Ми й одмичкарі, коли треба. Але нині ми йдемо — ми з комуніверситетів виходимо, от! Діогени шукали людини удень, з ліхтарем не знаходили, ми маси знайшли, за нами йдуть мільйони. Апостолопетрів райські ключі у сінях панських іржаві висять. І навіть на брухт не годяться, ми ж одчиняємо брами в майбутнє, от. Ми новий, сходній клас. (До Байдуха). Та з приводу цього скинь ти хоч раз сірі окуляри скепсису, чорте! Перестань тірлілікати. Засмійся! Ну хоч крикни! Б а й д у х. Що?
Ромен. Що? Ну, наприклад, ми скінчили комуніверситет — ура!
Б а й д у х. Ура-а! Ромен. Ще раз! Б а й д у х. Ура-а!
Ромен. Нарешті. Вітаю. Ну, а тепер, друзі, в життя!
Б а й д у х. Перед тим, як йти в життя, я б радив зайти до оргрозподілу ЦК, бо без папірця од нього навряд чи нас до справжнього життя пустять.
Ромен. Ну от. Він знову своєї.
Майка. Сьогодні до ЦК вже пізно. Не встигнемо.
Р о м е н. То чому б нам, коли так, не зробити зараз на дозвіллі романтичну подорож трьох друзів? Га? Після трьох років роботи?
Майка. Насправді! Я б оце теж пішла десь відпочити. Але куди?
Р о м е н. Я поведу! Я покажу!
Ідуть.
КАРТИНА ДРУГА
На околицях міста. Досвіт.
Майка. Читала й на кону бачила студентські банкети. Чомусь уявлялося, що на них справді весело, легко, приємно. А спробувала — бе! Димно, крикло, брудно, погано, скрізь недокурки, недогризки, а найпоганше те, що й мислі, й слова у питців схожі на недогризки, недокурки. Якась суцільна словочихавка. Та ще й завів десь на околицю, далеко від дому. Висновок — твердий: йдучи з пивної, залишаю, друзі, в ній і рештки роменової романтики. А пиво! гірке ж, ну як...
Бай дух. Товаришко женщино! Романтика—так, це хвороба. Але ти лаєш і ліки за те, що вони гіркі.
Майка. Ти вважаєш пиво за ліки? Ще гірше! Р о м е н. А я пропоную, друзі, не додому! М а й к а. То куди ще?
Ромен (жест на схід). Отак просто. (Жест навколо). Й відчуйте ж ви справжню романтику!
Б а й д у х. Тім-тірі-рі-льом...
Майка (підносить годинника). На п'яту пішло!
Ромен (піднесено-жартівливо ніби). Саме її, най-значнішу у сутках годину відчуйте! П'яту, о друзі, коли бліднуть зорі на небі, уста закоханих на землі...
Б а й д у х. А повз них гуркотять асенізаційні бочки харківського комунгоспу...
Ромен. Коли за статистикою найбільш помирає на землі людей, ви знаєте? Карають засуджених, вішають революціонерів, в кабінетах рішаються найзначніші питання воєн, на тайних нарадах — час революцій, повстань...
Б а й д у х. Двірники метуть вулиці, бредуть і мочаться п'яниці...
Ромен. Годину боротьби найдужчої смерті, найстрашнішої неминучості з потомленим, сонним безпорадним людським життям і разом годину найсильнішого кохання, найніжнішої інтимності, геніальних думок і дивної тиші.
Б а й д у х. Яка ж твоя після цього буде думка? Пропозиція?
Ромен. Пропоную зустріти цю годину не вдома, не в постелі, а тут ось, на межі вчорашнього й завтрашнього. Пропоную пройти її, друзі, з відкритими очима!
Б а й д у х. Ну це ще, хвала богові, не так геніально. Я думав, він запропонує й нам померти або когось повісити чи повстання зняти.
Ромен. Зморозив Байдух, а Майка засміялась,— писатиме далі майбутній поет-драматург. Але той, кого в жарт було названо романтиком, ще з дужчим запалом і, навіть скинувши кепку...
Байдух. Воскликнув!
Ромен. Так! Люблю цю годину! За те, що вона не така, як двадцять три інші,— межова, досвітня! Я певен; що саме в цю годину Бетховен скінчив дев'яту симфонію...
Майка. Ой!
Ромен. Маркс дописав "Капітал". Майка його визубрила.
М а й к а. А Ромен насилу згадав.
Ромен. Фауст уперше поцілував Гретхен. Якась первісна, глибинна, чиста. Ну от надзвичайна!
Майка. Що за незвичайний естетизм!
Бай дух. Людини з ліхтарем ленінізму, з ключиком марксизму. Тім-тірі-рі-льом.
Ромен. Розумію іронію, але хто з нас на ходилицях зараз? Хто більш фальшивий, нещирий? Ідуть удосвіта три комуністи, бачать ранню зорю.