01, На цій землі, на цій землі вродливій...
На цій землі, на цій землі вродливій
Співають люди, бо вони щасливі.
На цій землі, на цій землі прадавній
Щасливі люди, бо вони зугарні.
На цій землі, на цій землі священній
Люди щасливі, тож благословенні.
На цій землі, мов надихом зігрітій,
Щасливі люди і талановиті.
На цій землі нежданій, наче диво,
Щасливий ти — це значить, я — щаслива!
02, Невже весна? Невже весна, мій друже?..
Невже весна? Невже весна, мій друже?
Скінчилися морози люті й дужі,
Фіалки зацвіли на моріжку
Вдивляюсь в небеса й очам не вірю —
Весняне птаство полонило ирій
І чути пісню жайвора дзвінку.
Стрічай весну духмяну і легку!
03, Зима минула. Скоро скресне крига...
Зима минула. Скоро скресне крига.
Відлига в місті й на душі відлига.
Неначе ми прорвались крізь облогу,
Аби відчути тепле слово Бога.
04, Неподалік гори Ланьчжоу...
Неподалік гори Ланьчжоу
Колись збирались "фани" слова
І в "Павільйоні Орхідей"
З'являлися мільйон ідей,
І сотні рим, і сотні віршів,
А серед "фанів" був найбільшим
Любителем "чжуецзані"*
Славетний майстер Ван Сиджі.
І чаші із міцним напоєм
Дивіться також
- Людмила Скирда — Клавір літнього дня
- Людмила Скирда — Голоси Сакартвело
- Людмила Скирда — Чарівна мушля
- Ще 4 твори →
І кожен чашу мав спіймать
Й негайно опус написать.
Отак з'являлись древні книги
В часи весняної відлиги,
В епоху Хань, в епоху Цзинь,
І навіть за правління Динь.
*Міцний алкогольний напій
05, Птахи і квіти... Краще за Чжу Да...
Птахи і квіти... Краще за Чжу Да*
Ніхто не зміг це диво передати.
Вони прийшли до кожного у хату.
І не страшні ні горе, ні біда
Тобі тепер, бо квіти з "то хуа"
Будуть від зла завжди оберігати.
*Знаменитий художник "то хуа" династии Сун, родоначальник направлення "птицьі и цветьі"
06, Сократ, Платон і Шак'ямуні...
Сократ, Платон і Шак'ямуні,
Конфуцій, Лао Цзи, Менцзи...
Чому з'явилися в ту пору
Оці славетні мудреці?
Можливо людство вже чекало,
Можливо зорі стали в ряд,
І зазвучали як хорали,
Скарбниці істин і порад.
І на моїм столі сьогодні
Лежать Куй Цзи і Лао Цзи —
Величні, ніби Гімалаї,
Могутні й вічні, мов Янцзи.
07, А й справді, що воно таке — природа?..
А й справді, що воно таке — природа?
Чи дощ, чи сніг, чи сонце, чи негода —
Люби її, прекрасну і всевладну!
Вона не зна ні відчаю, ні страху,
Дарує нам снагу і рівновагу,
Рятує у хвилину безпорадну!
08, Як ти нас знайшла?..
Як ти нас знайшла?
Де про нас почула?
Ластівка мала.
Розкажи мені,
Де ти гостювала,
Чом не прилітала,
Навіть уві сні?
"Я не дрозд, не шпак,
Я — урочий знак.
Що він розповість?
Дивну, щасну путь
Вам не обминуть!
Вірте в добру вість!"
09, Ми помилились, нам здалось...
Ми помилились, нам здалось,
Що світять ліхтарі.
Світити справді навчимось
Ми тільки у зорі!
10, Як відблиск космічний у кожній людині...
Як відблиск космічний у кожній людині
Є сила, що зветься тепер "кундаліні".
Так легко було мені серцем вбирати
Розважливу мудрість "Махабхарати".
І знати: усе від людини в людині,
Безсмертна вона і вовіки і нині.
11, Я не мстила ні разу...
Я не мстила ні разу,
Не рекла: "Азм воздам".
Пробачаю образи
Друзям і ворогам.
Це не пересторога
Й всепрощенства синдром.
Просто це перемога
Любові над злом.
12, Я думаю — що таке досвід...
Я думаю — що таке досвід,
Упавши в траву горілиць?
Він, мабудь, формується просто
З мільйона життєвих дрібниць.
І те, що ми серцем пізнали,
І те, що зумієм пізнать.
Чи можна уклавши в анали,
У спадок комусь передать?
13, Лоян потопає в божественних квітах...
Лоян потопає в божественних квітах —
Це царство півоній несамовитих,
Це військо духмяне краси на сторожі.
Улюблені квіти! Улюбленці Божі!
14, Який чудовий вірш! Яка могуть!..
Який чудовий вірш! Яка могуть!
Чень Хаосу зумів у вірш вдихнуть
Енергію всесильну і нестримну.
"Ми досі молоді!" — сказав поет.
Я згодна з ним! Прекрасний мрії лет
Дарує нам цю молодість безцінну.
15, І "Мазератті", й "Ламборджіні"...
І "Мазератті", й "Ламборджіні",
Червоні, срібні, чорні, сині,
Окупували весь Пекін,
І "Майбахи", і "Мерседеси",
І "Астон Мартіни" чудесні...
Нехай живе Ден Сяопін!
16, Де я була? Я купувала шовк...
Де я була? Я купувала шовк.
Ти подививсь на мене і замовк.
І вмить згадалось — на початку травня
Ми забрели в провулок Дешалан.
Старий Китай нас захопив у бран
І зазвучали ритми й ноти давні.
17, В ранковий час, о так, в ранковий час...
В ранковий час, о так, в ранковий час
Зустріла Вас на сонячній алеї.
Ви поспішали, гольф чекав на Вас.
Я ж малювала вранішні лілеї.
Ставок був невеликим, але він
Прекрасним був й достоту рукотворним:
Кущі півоній, іриси й за ним
Ще три сосни, мов золоті валторни.
Ви підійшли і посміхнулись так,
Немов усе життя мене чекали.
Я здивувалась й мовила:
"Ні хао!"....
И подумала — це, мабудь, добрий знак,
А, може, це китайський зодіак,
А, може, це міраж на літнім ставом?
18,
I
А що таке любов? Любов — це чудо!...
I
А що таке любов? Любов — це чудо!
Ти взяв мене за руку, мовив: "Людо ..."
І щастям засвітилося лице.
Ця мить прекрасна, світла, незнищенна,
Бо Господом вона благословенна.
Кохання наше вічне. Вірьмо в це...
18,
II
Блукаємо між весняних азалій...
II
Блукаємо між весняних азалій,
Поміж азалій у цвіту блукаєм...
Ти світлий, ніжний, наче білий птах,
Що пригорта крилом свою голубку.
Коханий мій, нехай не буде смутку
Нині і прісно у твоїх літах.
18,
III
Ми на вершині вічної гори...
III
Ми на вершині вічної гори...
Які безкраї далі навкруги...
Цілуєш мої руки й промовляєш:
"Ти — найдорожча в світі, ти моя.
Без тебе я, то висохла земля.
Мов джерело, ти душу напуваєш".
18,
IV
Ти написав мені прості слова...
IV
Ти написав мені прості слова,
Слова в яких твоя любов жива,
Твоя любов палка і незрадлива:
"Ти — сонце усього мого життя.
Люблю тебе до сліз, до забуття.
Прибудь до віку юна і щаслива"
19, Цей вірш про півонію...
Цей вірш про півонію
Ніжну, пухнасту,
Таку і в Китаї
Зустрінеш нечасто.
Рожеві пелюстки,
Смарагдові стебла
І посмішка тиха,
І погляд у небо.
Неначе принцеса
У перлах і шатах.
В ній ніжності стільки
І стільки принади,
Що кожного ранку,
Проходячи поряд,
Я дякую Господу,
Дякую зорям.
20, Я сутру ранку прочитаю...
Я сутру ранку прочитаю,
І мантри ночі прошепчу.
Відправлю вас до Бодні-гайя
Після весняного дощу —
Це все-одно, що до Едему.
І там залишу назавжди.
Отак вирішують проблеми
Великодушні і святі.
21, Розквітли вранці померанці...
Розквітли вранці померанці
На схилах Хуашань гори.
Весни співці, моцартіанці!
Берись до пензля і твори!
Як сяє цвіт на темнім листі,
Не просто сяє, а гряде
Духмяне, чисте, променисте
Життя прекрасне й молоде!
22, О, Гао Мане, твій портрет Тараса...
О, Гао Мане, твій портрет Тараса,
Мабуть, один з найкращих в цьому світі,
Твоя рука лежить на "Заповіті",
Рядки якого вічності окраса,
Тому ви вдвох, неначе друзі разом
Десь летите над людством й понад часом.
23, Цей вірш для павлонії, тільки для неї...
Цей вірш для павлонії, тільки для неї.
Мов хмара бузкова пливе по алеї,
Коли зацвітає це древо премиле,
Коли підійма пурпурові вітрила,
Коли розгортає свою парасолю,
Яка порятує й від зливи, й від болю.
О, ні, недаремно на дереві цьому
Шукає притулок від блискавок й грому
Птах щастя казковий, п'ятикольоровий...
Вгадали! Це — Фенікс, що знову і знову
Відродиться з попелу. Смерті нема.
Існує одвічна життя таїна.
Тож квітни, павлоніє, в затінку саду,
Аби дарувать насолоду й розраду,
Аби переконувать нощно і денно:
Життя є безсмертне! Краса — незнищенна!
24, Весна зимовий сум загоїть...
Весна зимовий сум загоїть,
Гріхи відпустить, стишить щем,
І наші душі, нас з тобою
Омиє праведним дощем.
Всю ніч, всю ніч ми проблукаєм,
Чи в небесах, чи на землі.
У цім, такім далекім краї,
Де всі щасливі й молоді.
25, Теплий бриз колихає фіранку...
Теплий бриз колихає фіранку.
Я прокинулась. Шоста ранку.
За вікном океан. Синій простір.
Над вікном ластів'я хоче в гості.
Це оселя славетного майстра.
Він назвав її "Біла айстра",
Бо вона потопає у квітах,
Ароматом легким оповита.
Я вдивляюсь у синь океану.
Як назвати — блаженство, нірвана —
Стан душі, що над світом цим ніжним
У молитві завмерла, мов Крішна.
26, У фіолетовім тумані...
У фіолетовім тумані
Поміж гліциній молодих
Ніким не впізнані й незнані
Ми пропливали повз горіх,
Повз клен розлогий, кущ азалій,
Ліхтарики і ліхтарі
У фіолетовій нірвані
Ми танцювали до зорі.
Всю ніч звучав і сяяв зримо,
І шаленів оцей кураж:
Даль океану незглибима,
І скрипки голос невситимий
Для нас з тобою і про нас.
27, Беру блокнот і думаю, що час...
Беру блокнот і думаю, що час
Предивну гру розпочина із нами.
Він проплива, ні, прослиза крізь нас,
Стає примарним, мов стає туманом.
Ще вчора день був довгим і важким,
Життя було розважливе й повільне.
Сьогодні все летить, як вихор рвійний,
Змива сліди, з облич здирає грим.
І тільки сад так само розквіта,
І бузина так само лебедіє...
Лише природа поспішать не вміє,
Як вічність мудра й вічно молода.
28, О, ластівко! О, геометр!...
О, ластівко! О, геометр!
Що креслиш ти у небі синім?
Довершеність класичних ліній
Вінчає твій весняний лет.
О, ластівко! О, диригент!
Керуєш всім пташиним хором.
Весни музичний інструмент
Пестунка ніжної Аврори.
29, Тут, у тихім саду...
Тут, у тихім саду,
Між троянд і лілей
Я збагнула одну
Найпростішу з ідей.
Лиш жертовність врятує
Тебе і мене.
Це єдина клейнода,
Що не промине.
30, Облога фіалок, облога конвалій...
Облога фіалок, облога конвалій —
Це ліки найліпші від втоми й печалі.
Це вої чарвні, ця армія ніжна
Свій наступ веде планомірно й успішно.
Сьогодні уранці я вийшла на ганок,
А далі — ні кроку, там море фіалок.
О, милі мої, мої рідні чужинці!
Ну що ще бракує цій радісній жінці?
31, О, кущ півоній під моїм вікном...
О, кущ півоній під моїм вікном
У прохолодних дощових краплинах.
Пелюстки сніжні схожі на пір'їни,
Уквітчані смарагдовим зелом.
О, кущ півоній! Ніжності крилом
Все втихомирить — суперечки, кпини.
Мов марево, безплотний, безневинний,
Він стане благодаті джерелом.
32, Вже провістила ластівка весну...
Вже провістила ластівка весну,
Вже проросли нарциси і тюльпани,
І журавель блука зеленим ланом,
Й квітневі дні оновлення несуть.
І Великодній піст, що проминув
В щоденнім каятті був, мов свічадо,
В якому ми побачили початок
Невідворотних і цілющих жнив.
Так, жнив душі, бо радісна душа
Стає ураз неначе поле щедре,
Коли її наповнить милосердя
І спраглим дасть напитись із ковша.
33, Яка весна! Я упаду в траву...
Яка весна! Я упаду в траву,
Щоб серцем до землі, й порину в тишу.
І все в мені, клітини най дрібніші
Підтвердять суть просту, що я живу!
Неначе спринтер стрічку розірву,
З розгону опинюсь в обіймах вишні,
Й мої роки, немов сніги торішні,
Зійдуть, аби явить мене нову!
34, Коли весна зненацька вибухає...
Коли весна зненацька вибухає
Цнотливим гроном молодих суцвіть,
У неї вчусь натхненню світ любить
І знову світ для себе відкриваю.
І сад пливе, неначе біла зграя,
Пекін подібний на бузкову віть,
Душа зрина у синю небозвіть
І світить, мов зоря, що не згорає.
35, І більше жодного мінору!...
І більше жодного мінору!
І більше жодної печалі!
Наш вектор тільки вгору й вгору!
А наш маршрут — все далі й далі!
ЛІТО
01, Ранковий сад прекрасним був, як пісня...
Ранковий сад прекрасним був, як пісня.
Стояли верби над ставком і листя
Їх шелестіло у поривах вітру
Так ніжно, що душа цвіла від світла
Любові до цього земного житла,
Який ніхто не знищить і не зітре.
02, Ця чаша епохи Мін...
Ця чаша епохи Мін,
Ця бронза епохи Тан,
А той під вікном жасмин?
Він сам собі кум і пан.
03, Симфонія літа — це хори цикад...
Симфонія літа — це хори цикад.
Не чула ніколи подібних рулад.
Це щось надпотужне, це щось потойбічне
Енергія космосу диха в обличчя.
І ти резонуєш з природою й небом,
І ти відчуваєш в польоті потребу,
І ти розумієш — ніщо нас не спинить.
Все ближче до Бога сягає людина.
04, "Душа — це те, що нас єднає з Богом"...
"Душа — це те, що нас єднає з Богом" —
Сказав мій друг і щезнув десь за рогом
Монастиря, що зветься Шаолінь.
Бо фаном був Кунфу, тому щороку
Він приїздив сюди і брав уроки
Гармонії між Янь і ніжним Інь.
05, Два білих пси і пара теж у білім...
Два білих пси і пара теж у білім...
Не кваплячись ідуть.