Свою картину "Сакура у цвіту".
Вранці я увійшла до кімнати,
Залитої ранковим світлом,
І завмерла зачудована.
У золотій ампірній рамі моя сакура сяяла,
Мов справжній діамант рожевої води.
Відблиски падали на листівку,
Де витонченим жіночим почеркам було написано:
"Сакура — це символ любові,
Сакура — це символ щастя,
Сакура — це символ посмішки.
Лишайся завжди зі сакурою..."
Я уважно перечитала текст, перевела погляд на
Балконні двері.
За якими радісно палав ранок.
І раптом відчула, що віднині буде саме так…
Чим довше я живу,
Тим глибше перекопуюсь,
Що краса — це і є істина,
Це і є добро,
Це і є духовність,
Це і є шлях...
Запам'ятайте:
Якщо ви ніколи не цілували квітку сакури,
Ви нічого не знаєте про ніжність.
Біле, рожеве, 6узкове...
Гіацинти у саду так божественно пахнуть
Ніби небеса розмовляють зі мною.
Як розповісти
Про аромат ірисів?
Дивіться також
Сливовий дощ
Шумить за вікном.
Нарешті!
Мудрість і наївність — невід'ємні
Частини одного цілого.
Як у обручки — де початок,
Там і кінець — вчить сенсей1.
Це і є гармонія, а значить благо.
Вночі під мереживним склепінням
Сяючих у світлі прожекторів сакур
Ми "пливемо" променадом Торінуке
У багатотисячному натовпі щасливих людей
І кожною клітинкою свого єства відчуваємо:
Ханамі2 — це і є осяяння!
Краса і швидкоплинність ханамі
Викликають у душі
Особливий солодкий щем.
Невдовзі кінець цвітіння,
Але попереду нова весна...
І так буде вічно...
Бенітемарі Ран-Ран, Кізакура,
Канзан, Фугензо, Йокіхі,
Сібаяма, Согетсу і ще, і ще, і ще...
Назви санур у Японії знають
Набагато краще, аніж імена
Славетних кінозірок.
Сумо — найніжніший вид спорту на світі. Ось
Йокудзуна3 виходить на дахьо4... Скільки
Спокійного достоїнства у його очах і руках
Скільки погідної віри у перемогу. Богоподібний.
Хару басьо — весняний турнір сумо.
Ще не розквітли сакури,
А повітря вже ніби просякнуте
Радісним чеканням
Переможця турніру і першого квіту.
Сумо — це ритуали і церемонії,
Образ життя і триб мислення.
Спосіб існування і ритм,
Це складова і японської культури,
І самої історії. Це – Шлях...
Бджоли гудуть
Над квітучою сакурою.
Десятки камер фільмують
Таємничий процес
Злиття двох мікрокосмосів –
Красивого і корисного.
У храмі Касуга моя душа ніби засвітилась,
Таке тепло розлите між дерев.
Одному з яких дев'ятсот років.
Осака, весна... У фойє готелю "Ріга Роял"
Ікебана з молодою сакурою людського зросту.
Трохи занадто. Шкода дерева.
Хаседера зустрічав нас розквітлими гортензіями.
Триста дев'яносто дев'ять сходинок —
I ми на святій горі.
Цю дорогу до храму запам'ятаю назавжди.
"Сансара5 — це тільки початої" —
Каже мені сенсей
І наливає духмяного травневого сентя6.
Віками Біблія вчить нас радості.
Шкода, але ми так і не навчилися.
Чому?
Мистецтво повинно возносити людську душу,
Очищати її від усілякої скверни,
Прилучати до краси...
Як давно ми живемо без істинного мистецтва.
Що таке ханамі?
Що таке юкімі?7
Це пронизливе відчуття проминальності
Слива зацвіла у храмі Тосьодайдзі
Та тисячорука Каннон
Ніколи її не побачить.
Квітень. Розквітли азалії.
Світ став цикломеново-рожевим,
А я ще щасливішою.
У храмі Кійомідзудера
Радість обійняла мою душу
І понесла у весняний вирій.
На пагорбах палацу Акасака
Учора скосили траву.
Як пахне Україною!
У травні ми п'ємо сентя,
Саджаємо рис, милуємось свіжим листям гінкго8
І віримо у прекрасне майбуття.
У храмі Касіхара панує тиша.
Вечір. Спалахують ліхтарики. Накрапає дощ.
Посли різних, країн моляться по-синтоїстські,
Тобто розмовляють з духами.
Істина не потребує слів,
А слово — не буває істинним.
Почуття — істинніше, ніж розум,
Я розум — істинніший за знання.
І тільки душа знає шлях.
Це шлях назустріч красі.
Квіти і птахи чотирьох сезонів.
У цьому світі
Немає нічого красивішого.
Діамантові крила метелика
У вітрині Bulgari
Нагадали мені весняну колекцію Унгаро 2004 року.
Рожевий метелик на білому лотосі.
Ніжність і чистота
Таі пасують одне до одного.
О ні, на жаль, древа пізнання не існує.
Є лише древо життя.
Помаранчева революція —
Красиво і зворушливо до сліз.
Сенсей вчить:
Вір спершу серцю,
А лише потім розуму.
Гейші-ветерани у чорних строях,
Без гриму — життя як на долоні,
Грають у струнному оркестрі
Під час щорічної вистави Міяко.
А навпроти —у яскравих кімоно — молоді...
Дивляться одне на одне
І ніби бачать кожен своє минуле і майбутнє.
Весна відійшла, надійшла осінь.
Осінь відійшла — надійшла весна..
Між ними — нічого.
На храмовому цвинтарі
Тиша, гортензії, вечір...
Раптом — дзень-дзелень —
Голос дзвіночка на одязі монада.
Гортензії бувають рожеві,
Голубі, бузкові, салатові,
Білі, кремові, а ще малинові...
Ви можете уявить собі цю красу?
У квітні розквітли магнолії,
Сакури, азалії, олеандри,
Камелії, гортензії, форзиції
І безліч іншого зела...
Ну що ще треба для повного щастя?
І знову розквітла сакура,
І знову тисячі японців,
Мов древні прочани,
Поспішають до саду Сіндзюку.
Так 6уде завжди...
По вогкому тротуару
Вітер жене рожеві пелюстки сакури –
Печальна ріка проминальності.
Вчись у природи
Толерантності і любові до ближнього.
Ось розкішна сакура і дикий глод поряд…
Як гармонійно.
На фломаркеті купила
Японську вазу бідзен
Для однієї квітки.
Поставила у неї рожеву півонію
Яка краса.
І знову весна.
Перегорнуто ще одну сторінку.
Біле пальто, білий капелюшок білі рукавички —
Це біла смуга...
Принцеса Масако – Стрілець,
А значить – свободолюбна.
Саме тому їй важко впокорюватись
Віковічному імператорському етикету,
Важко зрікатися себе самої.
Мільйони дерев'яних священних дощечок ема з побажаннями, на них записаними, кожного Нового року японці приносять до храмів. Кожного Нового року думаю про мільйони дерев, які вирубаються задля цієї пожертви.
Першого січня нас запрошують на новорічну трапезу до Його Величності Імператора Японії. Вітальний поклон, символічний кампай9, осеті10 у білій хустині. Ритуал триває не більше тридцяти хвилин. Але просвітленість і одухотвореність у наших, душах залишаються назавжди.
На сьомий день Нового року
Ми їмо рисову кашу
З сімома молодими травами
І віримо у свою неушкодженість віднині
Адже "Свято молодих трав"
Має воістину магічну силу.
Чайна церемонія у весняному саду.
Квітнуть персики, ніжно звучить сямісен11,
А у кущах бузку заливається соловей,
Радість буяє навкруги.
І так триває віками.
Каннусі12 у білому
Розмовляє з міко13 у червоному
Під рожевою сливою
На подвір'ї храму Касуга.
Просто таки ілюстрація до "Гендзі Моногатарі".
Хіна-мацурі, Сюмбун-но-хі,
Хана-мацурі, Мінорі-но-хі,
Кодомо-но-хі, Коіноборі, Хаха-но-хі –
Весняні свята не знають кінця...
Проходжу повз бутік
Юкіко Ханае на Аоямі
І зупиняюсь вражена:
Лялькова Імператорська сім'я
За склом вітрини.
Дефілє епохи Хейян.
Усі клумби у Сіндзюку
Щойно засадили свіжими квітами.
Під вранішнім сонцем
Вони аж виблискують,
Позуючи десяткам фотоаматорів.
Будда народився у саду Лумбіні.
Тому милування квітами —
Це релігійний ритуал.
Різнокольорові коропи під поривами вітру
Рвуться до небес.
Короп навчить японських хлопчиків
Плисти проти течії,
І вони стануть сильними.
Коли весняне сонце посміхнеться до вас,
Згадайте осінню мряку —
Це й буде кроком до гармонії.
Юність — найважча пора життя.
Усе у почину, жодної стабільності.
Не хочу повернутись у минуле ні на мент.
Іноді мої діти
Так нагадують мені мене молоду.
О, дні минулі, але я не тужу за вами.
Принцеса Місяця
У виконанні юнака
Мене вразила ніжністю своєю.
Колись у Йокогамі
Існував англійський Блафф
З газонами кращими, ніж у Гайд-парку.
Він сказав: "Мила..."
А мені здалося.
Що у кімнаті запахло ірисами.
В районі Кавагутіко
Фудзі інша, аніж у районі Хаконе.
Ще більш велична!
У славетному готелі "Фудзія"
Ми їли форель
І розмовляли про епоху Мейози.
На прозорій скляній тарелі лежить мох
А на ньому кущик полуниці прямо з корінням.
Як вишукано.
Йодзі Ямамото — співець чорного.
Ніндзя могли б
Замовляти у нього строї.
Мій чоловік справді романтик.
Щоранку він вітається з прекрасною орхідеєю
На старовинній консолі
А я ревную...
Хвилі Хокусай, море квітів, бамбук, тигри
І, звичайно, метелики...
"Ваша колекція така японська" —
Кажу я пані Ханае Морі
"Адже і я японка..." — відповідає вона.
Білі троянди на зеленому молові
композицію флорист присвятив мені
Таке точне попадання у ціль...
Люблю експериментувати...
До ніжного тофу добавляю яблучне пюре..
Смакота не має національності!
У Беппу нас частували по-царські –
Крем-суп з крабів у маленьких горщиках з гарбуза.
ІЦо не кажіть, а культ їжі –витончений процес.
У Кіотському ресторані Місогі-Гава
Нас частували французькими кайсекі14.
Геніальна ідея і море поезії
Хор чотири тисячі чоловік
На виставі"Сплячого Короля" –
Це багато чи мало?
У спекотний літній день
Їсти кудзукірі15 і пити чай з льодом
Яка насолода!
Дзьозюцу — це справжня школа кохання.
Не оволодівши нею,
Не пізнаєш усіх радощів любові.
Мистецтво кохання,
Як інші мистецтва,
Вимагає Божого дару і праці, праці, праці.
Хто не спостерігав за танцями чапель
На хоккайдських снігах
Той навряд чи зрозуміє, що таке справжній балет.
З онсену16 рьокану17 бачу весняне Асіноко —
Пароплав, чайки, білу вершину Фудзі...
Яке блаженство.
Тепер я розумію
Чому гейші у Японії — це явище культури.
Адже вони володіють одним з мистецтв...
Чи дано людині пізнати істинну свободу?
Адже свобода — не знає страху,
А страх — не знає свободи.
Коли двадцять рок тому,
написала: "Предмет поезії – краса!",
Я не здогадувалась,
Що п'ять тисяч авторів "Маньйосю"
Думають так само.
Чим відрізняється наша поезія від японської?
Ми повсякчас не залишаємо надії
Навернуть читача на шлях істинний.
Вони ж просто бачать красу...
У Японії майже немає філософів-моралізаторів.
Чи не тому, що здавна
Тут ніхто не шукає істину у словах
Автором першого японського вірша
Був бог Сусано-о Мікото.
Мабуть тому поети в цій країні богоподібні.
Басьо сказав: "Той, хто не бачить
У всьому квітки — той дикун".
Моя юність, хіппі, Бітли...
Мабуть це один з істинних шляхів...
Йоко Оно повернулась в отчій дім..
Старенька, в чорному, прекрасна...
Жінкй-легенда поцілувала мене.
Запитую у майко18
Хто її улюблений поет?
Життя — відповідає вона.
Майко танцюють зосереджено і серйозно.
Чому вони не посміхаються –
Дивуюсь я.
На сцені старі гейші у чорних строях –
Водночас і хор, і оркестр, і мудрість, і майстерність,
І якась заворожуюча таємниця.
Харукі Муракамі каже:
"Я ніколи нічого не хотів сказати..."
Як ,я його розумію.
Як наївно виглядають у Японії
Екзистенціальні пошуки істини і смислу життя.
Адже тут краса — і істина, і добро, і сенс буття,
Її не треба шукати.