Що підвели нас всіх під свої межі.
Сковали волю у кайдани.
Та сиплять сіль без втоми нам на рани.
Одна одвічно душу розрізає.
А інша словом й бездіяльністю карає.
Чи ми одні? Чи в чиїсь ми владі?
Невже під осуд пали ми на невідомій раді?
Чому почути не бажають.
Й лише про власний біль розповідають.
В часи коли за наші муки.
Усі світи в мить вмили руки.
Не вір... не смій здаватись... не благай.
Свою ти правду сповідай.