— Любий, де слово чарівне?!
— Слово – чарівне?..
— Будь ласка!
— Мамо, кажу тобі вкотре – швидко читай оцю казку!
— …Невеличка чемна казка про загублене БУДЬ ЛАСКА:
Слово "Будь Ласка" сиділо самотньо,
край жабеняток – в рясці й болоті,
мало замурзані носик і щічки,
плакало часто – одне біля річки.
Дуже незручно себе почувало,
рідних не мало, та й друзів не мало.
Якось воно пожалілося білці:
"Тут я живу, мов не в своїй тарілці!!!"
Білка, як завжди, кудись поспішала
хвостом метельнула і швидко додала:
"Самотнє ти слово, самотнє – безсиле!
Чи знаєш? Дівчатко тебе загубило…
Нечемне дівчатко край річки гуляло
кричало, сварилося, щось вимагало.
І загубило, отут — у болоті
з тої хвилини ти, бачиш, самотнє!
Йди до людей! Не сиди тут даремно!
Дівча пожалій, бо ж до болю нечемне:
все вередує, дає всім накази,
де там прохання – суцільні образи!
Йди поспішай, ну ж, будь ласка, будь ласка,
Нечемні Оленка, Василько, Тарасик …
Тобі не повинно бути байдуже –
ти слово чарівне – чарівне ще й дуже!"
Наше БУДЬ ЛАСКА дуже зраділо
щічки умило, взялося за діло.
Шлях до дітей пані білка вказала,
хвостом метельнула та й геть поскакала.
Ну а БУДЬ ЛАСКА пішло до Іванка,
Сергійка, Назара, Олесі, Тетянки…
Ну що ж, любий сину, проси і ще казку!
Проте, не забудь про чарівне БУДЬ ЛАСКА!
І ще пам'ятай, що дуже приємно
Слухати того, хто, хлопчику, чемний!
— Мамо, читай – ну, читай мені казку,
будь ласка, будь ласка, прошу, будь ласка!