Кінець

Фантастична повість

БЕНО

Бено взяв з письменного столу трубку телефону, натиснув ґудзик електричного дзеркала, що відбило обличчя викликаного, і – чекав.

Дзеркало відбило молоде енергійне обличчя завідателя ЦЕТАЗ (Центральне телеграфічне агентство Землі), що находилось тоді, в 2683 році старої ери, приблизно у тому місці, де в 1920 році тої ж ери був Нью-Йорк. Бено говорив з Москви, куди приїхав на кілька днів одним з найбільших повітряних кораблів і до якої, так як колись до Єрусалиму та Риму (700 літ тому назад), з'їжджалися люди всіх країн, бажаючи подивитися та оглянути величезну кількість історичних пам'яток з доби колишньої Жовтневої революції та її перших десятиліть. У ній можна було побачити, крім великої кількости надзвичайно цікавих музеїв, архівів і будинків з колишньої революційної дійсности, також величезний центральний дім-музей, що займав своїми колосальними корпусами приблизно половину Ходинки. В цьому музею були приміщені сотні статуй революційних героїв, вирізьблених в найбільш характерних позах, пластичні моделі жовтневих боїв, історичних засідань і з'їздів ВКП, союзних рад, центральних виконавчих комітетів, геройських змагань Червоної армії і т. д.

Бено був членом Раднаркому Світової республіки рад, і видно було на його голеному витриманому обличчі тінь непевности-жаху.

– Які повідомлення-депеші з Африканського району[1]? – спитав він Рольфа твердим рішучим голосом. – Не офіційні, а такі – дійсні?

Молоде обличчя Рольфа зморщилось в електричному дзеркалі:

– Щохвилини гірші. Радіо з аеропланів повідомляють шифрами, що там з секунди на секунду розвивається розклад континентів. Вони неначе западають у глибини вод. Зв'язок з загибаючими районами є (це значить: радіостанції відповідають) з Мадагаскаром і Каїром. На підставі електрознимок та радіодепеш стан такий:

Цілий Африканський район став жертвою небаченого в історії Землі поступінного внутрішнього переформування, що, згідно з депешами, отриманими протягом півгодини, почалось виявляти приблизно біля Кіліманджаро та Кенії в околиці центральної теплової станції для використання енергії тепла тропічної смуги. Звідтіля, як з центру процесу, поступінно завмирали всякі звістки. Три хвилини тому я говорив ще з Триполі і Капландом, що дали сюди, до мене, депеші з закликами про висилку рятункових повітряних флот. Вони вже відлетіли. Але найбільш правдоподібно, що при всій можливій швидкості прилетять запізно... Як подають депеші з аеропланів, Африканський район оповитий густими хмарами диму та пари, так що знизитися більш як 700-800 метрів не можна. Електрофотознимки подають картини сірих хмар, крізь які нічого не видано. З усіх прибережних міст Ока Комуни (Середземного моря) Европейського району, також з Арабії та Індій повідомляють про піднесення поверхні моря чи там западання поверхні Землі. Годі розбиратись... Бояться заливу. Зараз повідомляють, що Мадагаскар і Каїр не відповідають...

Бено не питав більше і сказав:

– Я зараз беру з собою астронома Андрєєва та теолога-тектоніка Бергмана і з інженером Желенським їду на місце катастрофи. З тобою буду утримувати зв'язок по радіо.

Обличчя Рольфа в електричному дзеркалі притакнуло головою й чути було слово "добре".

Бено потиснув другий ґудзик-кнопку. Дзеркало показало другого молодого чоловіка, Володимира Жовтневого (коротко називали його "Жовтень"), секретаря Бено. Він сидів похилений за столом, покритим паперами та ґудзиками телефонів.

– Жовтень, повідом негайно голову Земраднаркому, що я їду на місце катастрофи. Беру з собою вчених Андрєєва та Бергмана, а також інженера Желенського. Зараз 9-та година ранку. Прохаю голову Земраднаркому скликати засідання Земраднаркому до Пекіну, куди найкраще приїхать товаришам з Американського, Европейського та Австралійського районів. Можна, я думаю, на 12-ту годину. Про місце, де ми будемо, повідомлятимемо через радіо Рольфа з ЦЕТАЗ в Нью-Йорку. Ти їдеш з нами. За 15 хвилин буду на аеродромі №115. Андрєєв і Бергман знають. Желенський зі мною.

Відставив дзеркало та трубку і встав від столу.

Бено був молода людина, одна з цього покоління залізних людей, що гартувалися десятками літ в часі доби закінчення комуністичної революції. Після півторавікової боротьби з економічною системою капіталу комуністичні ідеї заволоділи більшістю суспільства та класів земної кулі. Півтора століття продовжувалася боротьба праці з капіталом за політичну владу та реорганізацію економіки на соціалістичних підвалинах. Вона зруйнувала вкінці економічні підстави його світового господарства. Після перемоги в 2071 році відбудова світового господарства та відновлення культури забрали коло одного століття, і від того часу (приблизно в 2170 р.) датувався велетенський розвиток – золотий вік комуністичної культури. Протягом цього часу (коло 2070 р. і 2170 р.) не стало неписьменних на Землі. Писалося тільки удосконаленою системою стенографії. З одного боку, розвиток культури йшов з долини, через приближення та участь в ній самих сірих низів людности колишньої капіталістичної доби, та колишніх колоніальних народів, що були б знищені і зникли б з лиця землі (як колись червоношкірі мешканці Америки) на випадок продовження панування капіталу. З другого боку, надзвичайно складне економічне становище, викликане півторавіковою боротьбою (1917 до 2071 рр.), загострило підприємливість людей. Спеціальні царини наук, зокрема економічні та технічні, розвинулися небаченим і швидким темпом.

В періоді катастрофи в Африканському районі Світової республіки рад розвиток техніки та господарства набув виїмково гігантських форм. Бідних і голодних на цілій Землі не було. Кожний громадянин отримував, після виявлення посвідчення праці, всі потрібні для життя необхідні харчі, помешкання та предмети культури. А навіть посвідки бували вже непотрібні. Людство осягнуло колективно та індивідуально високий суспільно-етичний рівень. В Земраднаркомі носилися з проектом, задумували – скасування посвідок праці. Кожна людина виконувала власновільно, можливо совісно та докладно, приналежну її частину суспільної праці.

Комунікація перенеслася з землі в повітря. Залізниці та биті муровані дороги стратили своє економічне значіння. Служили тільки для прогулянок не більш 50 до 100 км, коли обридло літання в просторах.

Одно з найбільш важливих відкрить і технічних здобутків – це закінчення в 2392 році центрального огрівання земної кулі – Центроогрземкуль. Принцип цього гігантського підприємства був дуже простий. В районах тропічної смуги (головно середня частина Африканського та Американського районів) побудовано велетенські конденсатори гарячого тропічного повітря. Воно розходилося плановою сіткою підземних і підводних каналів з великою швидкістю. Сітку удалося провести поступінно по всій кулі. Успіх підприємства мав велетенське значення для культури. На цілій земкулі підсоння (клімат) і температура повітря вирівнялися. Підземні та підводні канали викидали під тисненням велетенських турбін, порушаних відпливом і припливом моря, струї теплого тропічного повітря в колишніх районах вічної зими, льодовиків і смерти. Тим самим, відносно знижено (механічно) температуру тропічних смуг.

Сахара, Калахарі, Арабія обернулись на країни високої сільськогосподарської культури. Гренландія, Сибір та Патагонія отримали клімат, подібний як середня Европа. Центральна станція для використання теплової енергії тропічної смуги знаходилася в околиці Кіліманджаро та Кенії, на їх широких стоках, біля самого екватору. Це було одно безперервне фабричне місто, розкинене широко на поверхні, рівній приблизно Ірландії, і щось 3000 разів більше за заводи Круппа в Ессені в 1914 році дореволюційної ери. В цьому велетенському фабричному місті, що було взірцевою заводською комуною, працювало більш як 25.000.000 комуністичного суспільства. Пролетаріату в цьому часі вже не було. Класи зникли.

Зрозуміло, яке життьове значення мала для тодішнього людства звістка про страшну катастрофу в Африканському районі. Це значило: поворот до варварської доби різних температур.

Це було знищення найбільш важливого винаходу золотого віку комуністичної цивілізації та людства.

І через те холодне голене обличчя Бено було наче викуте з білого мармуру з жовтим відблиском китайської раси. Він був мішанцем. Його батько китаєць, член Світового центрального виконавчого комітету (ЗЦВК), мати – европейка чорноморських берегів. В одній секунді перелетіли через його голову сотні думок, з котрих одна, мов залізний, розпалений до білого перстень, пекла мозок:

"Поворот до варварської доби різних температур!"

Зійшов бічними сходами до ліфту, з'їхав в долину прямо до гаражу, де чекав на нього інженер Желенський. Сіли до автомобіля й моментально доїхали до площі ім. Свердлова, при якій в 25-поверховому будинку мешкав професор Андрєєв. У нього мав чекати на них геолог-тектонік Бергман.

МОСКВА – АФРИКАНСЬКИЙ РАЙОН

Могутній аероплан на п'ять пропелерів летів вихром над Европейським районом. За двадцять п'ять хвилин перелетів дорогу з Москви до Карпат, переплив понад ними в околиці Татр (Гєвонту) і невпинно посувався в напрямку Ока Комуни. В кабіні-кабінеті, що був одночасно спальнею та бібліотекою, сиділи п'ятеро людей: Бено, Жовтень, інженер Желенський, професор Андрєєв і професор Бергман.

Між ними йшла розмова, що її записував поставлений в куті кабінету стенограф-грамофон (апарат). Ось і протокол з того засідання під час подорожі.

Бено. Товаришу Бергман – ваша думка про причини катастрофи та її характер?

Професор Бергман. Оскільки я мав можливість простудіювати в матеріалах і зведеннях ЦЕТАЗ, то таких катастроф мало в історії людства. Пригадую з історії, передостання подібна, але мініатюрна катастрофа датується з 6-го року революційної ери в Японії. А остання, перед сьогоднішньою, була в Американському районі в 71 році рев. ери. Вона знищила Нью-Йорк та допомогла почати революцію в Америці, що була тоді центром капіталістичної реакції й місцем штабу-команди в їхній боротьбі проти пролетарської революції.