Був собі Дідусь. Було йому вже сто років.
От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь.
Прийшла до нього й каже :
— Час уже помирати, Дідусю.
— Дай приготуватися до смерті,— каже Дідусь.
— Добре,— погодилася Смерть. — Скільки тобі часу треба на те?
— Три дні, — каже Дідусь.
Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься до смерті?
Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку й посадив дерево.
— Що ж він другого дня робитиме? — думає Смерть.
Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
— Що ж він третього дня робитиме? — з нетерпінням думає Смерть.
Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку й посадив ще одне дерево.
— Навіщо ти дерева садиш? — питає Смерть. — Ти ж завтра помреш.
— Людям на добро,— каже Дідусь.
Злякалася Смерть і втекла в темний ліс.