Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що, коли він здасться, дарує йому життя. На це останній гордо відповів, що дбає не про життя, а про те, щоб умерти, як належить справжньому воїнові"
(П'єр Шевальє. "Історія війни козаків проти Польщі". Париж. Друкарня Клода Барбена. 1663 р.).
Він був останній, він останній…
Та, поки б'ється, – бій трива.
На закривавленім повстанні
Хай ворог слави не зрива!
Уже ні куль, ні товариства…
Супроти тисячних полків
Їх стало триста, тільки триста,
Як честь – пречистих вояків.
Вони на смерть… Вони посміли,
По них шаблями зореліт.
Впаде в козацькі Фермопіли
Посеред застирьських боліт.
Чи ж їх вина, що кров бунтарська
Вже відкипіла у ганьбі?
Вже й гетьман сам – ясир татарський,
Мов хрест, поставлений собі.
Їх зрадив хан. Їм доля зрадила.
Їх позрікалися боги!
І лиш коса його завадила
Зійти в неславі до могил!
Гнів королівський, в люті зронений –
З бучного келиха-полин:
"Полки розбито. Тьма зполонених,
Непереможений – один?!
З легенд піде – і Січі, й Богові,
Обійде світ по Крим і Рим:
Не як святили перемогу ми,
А як срамились перед ним!"
…Та що йому життя дароване?
За ним Вкраїнонька згорьована
Вустами волі промовля!
І він, останній – мов останній,
Що й шаблі нікому піднять.
Що, як впаде він на світанні,
Сто сіл свічками відгорять.
І душу, душу він роз'ярмлює,
Хай смерть у лицарстві гряде.
Живий козак! Безсила армія!
Вій бій… із вічністю веде!
ВІЩА НІЧ ДОВБУША
…А він ще жив
І воля
Ще не вмерла,
І зрада –
Лише задумом була.
І на зорю
Хрестилася Говерла
Крилом
Загиблого орла.
Ще віщий Прут
Легенд
Слова святії
Пречистим духом
Правди
Не писав.
Ще край карпатський,
За біди й надії,
Героя-сина
Мужньо колисав…
І хто простить,
Гартований на змові,
А чи історії
Поясниш
З небуття?
Що повставав
Народжений в любові,
Не для геройства, ні,
А для життя!
І не кляніть –
Кляніть підступність жінки,
Ворожить ворог,
Та нуртує кров…
А він ще йшов,
Ще тільки йшов
До Дзвінки
Ішов давно.
До смерті.
По… любов.
СУДНИЙ ПОХІД
ІВАНА СІРКА
ПОЕМА
В 1675 році, здійснивши переможний похід на Кримське ханство, Іван Сірко повертався на Січ, маючи шість тисяч полонених татар та сім тисяч визволених з неволі християн-бранців. Дізнавшись, що дехто з українців не бажає повертатися в Україну, полководець наказав визволеним бранцям поділитися: хто хоче, нехай іде з його військом в Україну, хто не хоче, нехай повертається до Криму. Повіривши, що їх справді відпустять, три тисячі (!) колишніх бранців заявили, що вони воліють повернутися до Криму, де їх уже чекають сім'ї, господарство, або милостиві рабовласники-господарі.
(За фактами з історії)
1
Який похід!
Який це був похід!
На Перекоп –
Й від моря і до моря!
Мо' й сотні літ
Ординський рід
Не зазнавав
Страху такого й горя…
Його шаблям
Корилися міста,
Його полків
Жахалися улуси.
Сам хан тремтів,
Бо й він тремтіти мусив,
Бо знав, що йде
Від Січі люта мста.
Він всіх долав,
Він орди в землю клав.
"Урус-шайтан…"
А велич – Ганнібала!
Яких ще битв
Зоря його недбала
Не додала,
Щоб світ під ноги впав?!
Та він собі
Тріумфів не судив:
На гетьманат,
В правителі –
Не править!
Ну, на Січі
Походи лірник славить…
То то ж таке…
Було ж таки, водив…
Проте за владу
Голови не тяв.
Що трон чужий
Супроти волі важить?!
Вінки лаврові
Лицарство зневажить,
Якщо в бою
Хоробрістю не взяв…
Якщо в поході
Мужністю не взяв.
2
Вже й Ор-Капі –
За повінню степів,
Вже свят-Дніпро
Козацьку славу марить.
"Походний марш"
У тулумбаси вдарить
Завзятим джурам
Кошовий велів.
То ось розвіявсь
Гамір переправ,
На боці правім
Є вода і паша,
І в казанах
П'янить похідна каша,
Щоб і козак,
І бранець "жирував".
Над полем віщо
Сходила зоря.
Курган-дзвонар
Видзвонював віками.
І свитку розстеляв
Тремтячими руками
Вчорашній раб,
В чеканні снів-примар…
Вже й сам отаман
Хтів би зріти сон,
Та пластуни
Десь степ далекий "чули".
Надію мав:
Ординськії чамбули
Не нападуть
Із ближніх переправ…
3
…Раптом сотник Гудима постав:
"Там, отамане, біглих впіймали,
Що від волі до Криму втікали,
Ні закляття на них, ні хреста!
Їх би в землю загнати нараз,
Коли б знали, що то бусурмани.
Тільки ж наші вони, християни,
Реєстровці колишні, з Черкас!
Кажуть, вже понад тисячу тих,
Що не хочуть вертать в Україну,
І то нехіть їх ця – до загину.
Їм у Крим – мов до храмів святих!
Там їх сім'ї. Й володарі пут…
Примирилися, звикли, зжилися.
Під шаблями сюди дотяглися,
Але ж рабство звело їх на трут!"
4
…Й замислився Сірко:
"Химерія з химер!
Хто здатен це збагнути?!
Та ж стільки тяжких літ
В неволі жили прясти…
Й, з полону ідучи,
За волю військо клясти!
А землю й весь свій рід
По-зрадницьки забути!.."
* * *
…Він Крим святив
Шаблями і вогнем.
Степи кресав,
Виборюючи волю,
Він цвіт козацтва
Розсівав по полю
Жорстоких битв,
Яких ще світ не знав!
Щоб ось тепер
Ці тисячі краян,
Яких оружно
Визволяв з ясиру,
Вже від Дніпра
Вертали до Салгиру
Намаз творити
Богу мусульман?!
* * *
…У гніві сам зібрав
Сім тисяч християн,
І з пагорба до них
Спасенне слово мовив…
Із волею й Дніпром
Прещиро всіх здоровив,
"Встромивши" в неба синь
Шаблюку й ятаган.
"Хто з нами далі йде –
Гуртуйтесь! – шаблю кинув, –
Ось там вона, земля,
Де ваш святиться рід!
У кого ж біль душі
В турчинський кличе світ,
В галерах й батогах
Мордуйтесь до загину!"
5
І затьмаривсь розлукою стан:
Хто у сумніви впав, хто в ридання…
Щоб побачив Сірко на прощання
Тих, хто знову обрав ятаган.
Лють криваву свою вгамував:
Навіть слова лихого не чути.
Якщо совість в кайдани закуто,
То й тіла у неволю збував.
Як же хвацько повз нього ідуть
Полукровків страшні легіони!
За найдальші козацькі заслони,
Де вже й пісні від вогнищ не чуть…
І гукнув він: "Гудим! Козаків!
Молодих, не гартованих в січі,
Щоб дивилися зрадникам в вічі
І рубали їх судом віків!"
"Може, той… – завагався ватаг. –
Відпустили ж… рубати не гоже.
Хай вертають. Їх суд – діло Боже.
Або хай вже їх судить Аллах.
Хай ідуть вони терням проклять,
Щоб в Украйні повік не казали:
"До трьох тисяч своїх порубали.
Їм нащадки цього не простять".
Вже й погодивсь отаман, що так,
Воно варто було б відпустити,
Ницу зраду в ганьбі відмолити
Потурнак – він і є потурнак!
Та, подумавши, в гордості зблід:
"В Україну з ганьбою вертати?!
Щоб такий ось "полон" визволяти,
І татарам віддать на розплід?!"
…Й оголивши шаблі, як в бою,
Зо три сотні в степи поскакали,
І до ночі спасенно рубали
Тих, що зрадили землю свою.
Вже й останнього люто стяли,
І, потомлені, з коней спадали,
По потоплених в крові ридали,
Й кошового, мов звіра, кляли.
Та Сірко їх прокляттям не йняв.
Осідлати коня велів джурі.
Оглядав бойовисько в зажурі
Кожну згубу на совість прийняв:
"Плем'я зради не множити вам.
Не плодити відлюддя поганське.
Я напівкозаків бусурманських
На Вкраїну водити не дам!
Хто ж дозволить, щоб Ірод змішав
Кров козацьку і нелюдь ординську?
Щоби помісь оцю сатанинську
Та на світ християнський наслав?!
Ви вже, браття, нас кревно простіть.
Спіть святенно до страшного суду.
Хай Господь познімає облуду
З ваших душ, що жадали блудить.
А чия в нас тут правда була –
Навіть ВІН на хресті не розсудить.
Але славу козацьку розбудить
Смерть… що зраду від вас відвела!!"
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА
БІБЛІЯ
XXI СТОЛІТТЯ
(Книга Віртуального Житія)
1
Хроніки й хроніки…
Племен,
Народів,
Правителів,
Геростратів…
І як же
Провидницько-євангелійно
Все точиться:
Життям – до життя!
Життям – за життя.
Та все ж нібито…
задля життя!
А тим часом…
Планета наша –
Комп'ютер
біологічний…
Перед Вселенським
Розумом
Схилімо голови
Свої бунтівливі –
Всього лиш
комп'ютер,
Армагедонно
звірений,
Але ж Біо –
Не Бого –
Земле моя, небого,
Ким і коли
сотворена
Біоколиска
богообрана,
Одначе ж і біо –
богоспотворена.
…Віки й віки…
Поза вірами,
Поза одкровеннями…
У плині вічності,
У жахові віщості,
Нострадамусами і
Вангами осквернена
Таїна таїн утаємничених
Долі, Фатуму,
Карми…
З непізнаності
Й непроникності…
Виматеріалізувалася,
Висвятилася,
Божественно
з'ідеалізувалася.
2
…Там, за Забралом
Неземних "запобіжників"
Інформаційних…
Хто прорвав
цю блокаду –
Збожеволів,
Роздвоївся,
Знеособився —
До віщуна,
Пророка,
Контактера
позаземних цивілізацій;
І, звичайно ж,
До Месії-Спасителя…
На гільйотині Бар'єру
Відпалав свічадом.
І нема вороття
Нема Воскресіння.
Реальність – по сей бік,
Тільки по сей,
А по той – Вознесіння:
До астрального
двійника,
Інформаційної плати,
"Чорної скрині",
Переосвяченої
на Душу
для біокібера
"людиною аз єсмь".
До вигнання з Раю –
Цього віртуального світу
Віри Христової;
До галактичного
мандрівника
Поколінь тлінних
У часі,
Просторі,
Астроспіралі,
Зодіаками зашифрованих
Генокодів,
Генофондів,
Колективної свідомості,
Національної вивищеності;
Само –
– відтворення
– вдосконалення
– знищення
На рівнях гено?
І гео?
етичних.
Усе закладено,
Вивірено,
Запрограмовано:
На продовження роду,
але
без кохання.
На біль страдницький,
але
без величі страждань.
На віру, аж до самоспалення,
але
без вершинності пізнання
Суті…
Самої лише Суті,
врешті-решт!..
А ще:
на винищення,
але
без філософського осмислення
Ненависті.
На амбіції мистецького творення,
але
без жертовного самозречення,
На поглинання, –
о, так, і на поглинання – теж! –
але
без озаріння помсти.
На обожнювання
Навколишнього світу,
але,
витвореного з віртуального
світобачення кожного з нас
та з суто людського,
закоренілого безбожництва.
3
В міріади творінь,
"Людьми" названих,
"Тварями попареними",
Птахами –
привидами космосу
В озоновій клітці
Тяжіння та атмосфери,
Перебутності та поживи.
Не планета – а суцільна
тривога.
"Писання" ж святі –
Ким і для кого
писані?!
Ким і для кого
висвячені?
А ми ж до них
У такій вірі!..
Які ж ми
Безоглядно довірливі.
Які ж ми
Пекельно зневірені.
На хрестах
хрестосіячів
Розіп'яті,
На постулатах
схоластів
Інквізовані…
* * *
А десь там,
у підсвідомості творення:
…На багаття осінніх зірниць
Осінь сумом небесним прилине…
Вже висвячують
Ключ журавлиний
Патріарші собори дзвіниць.
4
…Там,
За Забралом
Пізнання –
Інформаційний запис
Шляху нашого,
Очищений
Від чорноти помислів,
Кревності помсти,
Мізерії заздрощів
і поривань…
Там — кожного з нас,
Прощенного в незбагненних
Для Вселенського Розуму
(прагматичного)
Гріхах,
Відмоленого
від погибельності
Манівців,
Прилучать
До енергетичного
живлення
Біокомп'ютерного
Інтернету Планети.
І, може, десь щось…
Із отого біблійно?
неперебутнього НІЧОГО…
З ідеї,
Геніального прозріння,
так ніколи
й не зреалізованого;
Із вчинку,
досконалості фізичної
(якби ж то!),
Пізнання світу Природи
В усьому його
надприродному
І неприродному…
Процідять через фільтри
Придатності, інтелектуальної
Вивершеності й інформативності,
Через багатовимірність,
Розважливість і поліформність
Існування…
Раптом щось знадобиться,
Раптом придасться
Хоча б для якогось там
Допоміжного макрокомп'ютера
Галактоцентру…
На запасні
Інтелектуальні деталі.
5
Ось тобі, чоловіче,
й СУД
Ну, "страшний – не страшний…
Усе в площині відносності".
А тим часом…
Проаналізувавши
Можливості мої,
Через проби
На мудрість буття,
На припустимість
світосприймання,
Міцність нервів…
Що дозволяє змиритися
з цим світом
хоча б до того часу,
Поки остаточно –
до самогубства –
Зненавидиш його…
Ну і, звичайно ж,
На світобачення реалій…
Ось так, по інформаційній
Крихітці
Визбиравши
у передпокої Раю
Усе, на що спромоглися
Ми з тобою,
Морально-сексуальні
гріховодники та
інтелектуальні збоченці…
Біопланетний комп'ютер,
Сплюнувши й вилаявшись,
Як це заведено тепер
Навіть у світі віртуальному,
Закодує програму
нової
"Книги Віртуального Буття",
Новітню Біблію
для технократично?
віруючих
Без двадцяти Авраамових
колін;
З кодово-генетичним
зачаттям
З інформаційних
променів-потоків.
Без наївних Іуд
І підступних –
у недосяжній
для простих смертних
непорочності
та праведності – Ісусів,
з усіма їх апостолами
та занадто вже схильними
до "омовіння ніг"
і, підозрілої для багатьох,
мужелюбові,
учнями…
6
…І стане ця
"Постмодерністська
Біблія"
Для тебе й для мене
апокрифо-грішною
Книгою
вселенських трагедій
і злетів;
Войовничості
і нидіння;
Непогамовності
і смирення
перед кінечністю і
беззсмістовністю
відміряного тобі Шляху.
Але відтоді
Увіруєш,
Знатимеш:
душа твоя –
всього лиш дискета.
Тіло твоє –
закодований біоробот,
запрограмований на саморозвиток
самопізнання і самознищення…
І не треба
моральних "стенань",
Пошуків неіснуючих істин
І лживих пророків.
Відтак передаси цю
"Книгу книг"
Нащадкові нашому.
Ну, "якому,
якому?!"
Котромусь із них.
Із Тих,
Достойному
серед достойних.
Кожному зокрема.
Всім без винятку…
Аби домучився
За нас,
Достраждав,
Відненавидів,
…вірував…
Гноблений тими ж таки
Страхами,
Тільки вже
Інформаційно-заспіраленими
"на кругах своя"
галактичних.
З тими ж пристрастями,
проте
морально розкутішими.
Тими ж пересторогами,
проте
прагматичнішими.
І лише десь там,
у надсекретному
"банку-архіві даних",
за надцятьма
ступенями захисту,
У віртуальній підсвідомості,
При розблокуванні чергового,
Тепер уже запрограмованого,
"Збою програми"
(Моліться на Норберта Вінера —
необачно не спаленого
на вогнищі
святителя кібернетики!),
Як зблиск пізнання,
Нагорода за відчай
прогресу,
Мученицький хрест –
На персональну Голгофу
Вселюдської цивілізації;
Як паморок підступного
озаріння —
миттєва велич
передбачення:
"Але ж усе це вже було!..
Десь і з КИМОСЬ!
Але я вже все це колись
бачив,
відчув,
пережив.
Колись, і…
будучи КИМОСЬ!
Бо звідки ж тоді
Оця фантасмагорична
Неперебутність повернення?
У чиїй подобі?
На якому континенті?
Я вже КИМОСЬ був,
Я вже колись ішов
Цим світом каяття
для непокаянних.
У перевтіленні душі –
Моя неперевтілена вічність!
Ось вона – суть сутей!
Та чи справді
Вічність?
Чи справді МОЯ?!
7
А тим часом…
Хроніки й хроніки…
Племен,
Народів,
Правителів,
Геростратів…
І як же
Провидницько-євангелійно
Все точиться:
Життям – до життя!
Життям – за життя.
Та все нібито…
задля життя!
Казання святі
Ким і для кого?
Віртуальний світ,
Витворений
Вищим Інтелектом
Галактики,
Який тисячоліттями
формувався цивілізаціями
Древніх планет,
що, вдосконалившись,
вивищившись,
Шляхом складних еволюцій…
(Ота Першоцивілізація
зароджувалася зі стихійних
органічних сполук
без програм
і благословінь)
Зуміли, з віками й еволюціями,
Не лише удосконалити свій
Природний інтелект,
Але й піднестися
До Вищого Інтелекту
Галактики,
Через
Комп'ютерно-кібернетичну подобу
людського інтелекту
До інформативно-біологічного Розуму,
Який, самовдосконалюючись
Та підживлюючись
Енергоінтелектикою
Біологічно живих планет.
Діє приблизно так само,
Як діє нині всесвітня, земна,
Мережа інтернету,
Тільки у досконаліших
Формах та формулах…
Планета наша, XXI-го —
життєво виснажений
Полігон
Творення інтелектуальної
Біоенергетики,
Котра вже ледве-ледве живить
Біокомп'ютер "Планета Земля" –
Одну з часточок
Велетенської мережі
Біокомп'ютерів-планет.
З різними ступенями
Розвитку цивілізації,
Різним рівнем доступу
До Галактичного
Біокомп'ютерного Центру
…А ген,
У Скіфських степах,
Ностальгійно навіяна
Паралельними світами
Віртуальної біоканальності, –
Оглухла від молитов,
Гуркоту копит
І брязкоту зброї,
Камінна баба…
8
Долі окремих людей,
Поколінь,
Цивілізацій.
Планет
Визначаються і вершаться ТАМ!
Це ТАМ усе ще намагалися
Сотворяти нас такими,
Якими маємо бути,
Але… збій у Програмі.
Кожен, хто ще вірує
у Відродження,
Вознесіння,
Досконалість нашу –
На коліна:
Відпрацьовується тупиковий
Варіант
планетної спільноти,
Сформованої з несумісних
Для спільності існування
Інтелектуально-ступеневих,
Національно-релігійних
І соціально-політичних
Формацій.
Інспектори Центру
Розпинаються на саркофагах
"Літаючих тарілок",
Між твердим наміром
Винищити нас, як небезпечний
Біоінформаційний вірус,
Що намагається проникнути за
Кисневі кордони планети-ізолятора,
І суто науковим інтересом:
"Чим же усе це, в біса, закінчиться,
Якщо в буття інтелектуально-релігійного
Гетто цього
Ще певний час не втручатись?!"
Нас усе ще тримають
На первісному рівні
Творення примітивних вір і богів,
Не менш примітивних
Електронно-механічних інтелектів
Та первісних мереж інтернету…
"А раптом ця агонізуюча
Біоінформаційна колба
Породить щось незвичне?!"
Ми щойно оце "виколисалися"
У планетарному лоні,
Але ж як-то мученицьки
Відбуваються роди
Отого КОСМОЗЕМЛЯНИНА,
Задля якого, власне,
Увесь цей біокомп'ютер-планету
З усім його віртуальним світом
Творено.
Як довго і тяжко…
На хрестах мечоносців,
На мечах хрестоносців,
У безкінечних війнах –
Локальних,
Громадянських,
Релігійних,
Світових…
Вогнищами всененависті,
На свавіллі ворожості:
Мов,
Богоідолів,
Націй,
Верств соціальних…
Щоб тепер ось,
На межі тисячоліть,
Під апокрифи
Страшних судів
І невідворотності
Дня судного;
Під насамкінець світу –
Юродивий на юродивому,
Контактер на контактерові,
Які все знають,
Усе відають,
Усе передрікають,
Гендлюючи на страхові,
а отже, й на совісті.
"І хто сіє – не возплаче,
І хто сіє – не возридає?!"
Волхвом якимсь древнім
Літописно мовлено.
І де він, де,
Глас отой,
Архієрейсько-амвонний,
Котрий,
Возвисившись,
Возвістить,
Мов на Великдень каркне:
"Не дано!
Ні сірим-убогим,
Ні постригом чернечим
Вирясненим,
Ні ризами єпископськими
Возвеличеним…
Не да-но!!
Будь-яке світу кінця
Провіщення –
Лжа єсть!
Оскільки мудрість Вища
Саме тим і освячена,
Що нікому,
Ніколи
Ні в сні,
Ні в спіритичному гаданні,
На скін душі,
На погибель Ноєву!..
Червь землі,
"Во спасіння живота
брєнного" –
Не дано!!
9
…А перед тобою,
З попелища історії,
З-поміж Минувщини
і Майбуття
Софіївська фреска
Скіфського степу…
При злитті лиману
Дністровського й моря:
…Над смарагдовим плесом ріки
Ритуально клекочуть баклани,
Й полинове село Роксолани
Над лиманом колишуть вітри…
Хоральний естамп
Непізнаної,
Але суто віртуальної,
Дійсності,
Витвореної біокомп'ютером
На ймення "Планета Земля"
Та мільйонами й мільйонами
Біокіберів (на ймення "Люд"),
Інформаційно-генетичне
Сім'я
яких
Занесено з Космосу.
Звідти, де вершаться долі
Планет, галактик,
І Мікромоделей Всесвіту.
У беззахисну оболонку
Тілесну ввержене.
Ні Голгоф, ні апостолів
Облуда сказань біблійних
У праведності
Благо…
говійних
Безцільність поколінь:
Існування задля існування
"Для дітей – і тільки –
Жити!"
І так мільйони і мільйони,
З покоління у покоління…
Апофеоз доцільності,
Спрощеної до цілковитого
Абсурду!
Тлін поклонінь.
Язичників.
Християн.
Магометян.
Безбожників.
Речників Сатани…
І декласованих матеріалістів,
Зневірених
у Будді,
Марксі,
Христі,
Аллахові…
Десь на вершині
Усіх пірамід –
Фінансових,
Соціальних
І політичних –
Боголюди
Без людино-богів…
Не доростають, бачте,
Чомусь-то!
Вклоняймося ж
Самим собі
Й "Величності Випадку".
Возвеличуймо себе
Таких, якими
Хочеться бачити
Ближніх своїх
На гранях
Віртуальних ідеалів
Та ідеалістів
І душу, душу!..
10
…Втім,
Що таке душа?
Всього лиш дискета,
Така собі
Безбожницька?
Біодискета
З лазерно-закодованою
Інформацією.
Але ж Біо –
Не Бого –
В ім'я усього святого,
Біогалактичним святителем
Висвяченого,
Дискета,
Вживлена в тіло
Фізичного носія,
Возведеного на
Генетичну плату,
Мов на плаху.
Животіє в тобі
І в мені
Недоступною
"Чорною скринькою".
Зрештою,
Про це вже йшлося.
Ось тільки, мовити мало…
Пізнати треба,
Усвідомити,
Осягнути…
Народові прислужитися
До ідолопоклоніння
Чернечій горі.
З Вождем, Месією
І Пророком.
В одній іпостасі.
Мрії твої і страждання,
Велич і ницість,
На любові до життя замішані,
По смерті твоїй
Розшифровує
Галактичний біокомп'ютер,
На якого, як на Бога, –
обожнюючи апостольськи, –
Молимося,
Та нами ж таки возведеного
У божество.
Це він, він розшифрує
Страшним судом проникнення
у "святая святих"
і лицарської шляхетності,
і ганьби гріхопадіння…
Як розшифровують
"Чорну скриньку"
Загиблого лайнера
Бездушні експерти
Якогось там Міністерства
з надзвичайних ситуацій.
І жоден із богів
Не матиме до цього
Ніякого відношення.
…О, Господи,
Навіщо ж так
Неодухотворено,
Неосвячено,
Безнадійно,
Біокібернетично?
Невже й справді
Отой Колективний Розум
Безлічі Залюднених Планет
Так і не сотворив тебе,
Господи, в реальності,
На межі інформативно-генетичного,
Молекулярно-біологічного
І ще якогось там
Самозачаття –
І віртуальної дійсності
Самозакодованої природи?!
Втім, що таке
Реальність?
Ким витворена,
А головне, ким сприйнята?
* * *
Планета наша –
Комп'ютер
біологічний…
Перед Вселенським
Розумом
Схилімо голови свої
Бунтівливі –
Всього лиш комп'ютер,
Тільки й того,
Що армагедонно звірений…
ПАРОДІЇ
ПОЕТ
ШЕРШЕ ЛЯ ФАМ!
Куди мені летіть?
Шерше ля фам –
і точка,
Шерше таку ля фам,
Щоб хата і садок...
... Я тут шерше ля фам,
Хотів шерше –
і точка
... Але шерше сто грам,
Лише сто грам шерше...
(Тарас Федюк. "Вечірній аеропорт"
в зб. "Хрещаті південні сніги").
Мені б шерше, шерше...
А тут – книжки, добірки...
І критик вже давно
Не курить фіміам.
І вже не геній ти,
І в слави на задвірках,
Як лаврів не шерше,
То хоч шерше ля фам!
... Шерше ж її, шерше!..
При пляшці і без пляшки.
Писалося б лишень
На заздрість ворогам.
Бо в геть усі віки
Жилось поетам тяжко:
То слави їм шерше,
А то – шерше ля ф