Коли
оживає
земля…
Природа жива
і правдива,
Кожна пора —
Боже диво.
Одвічний рай
Феєрія весняного розмаю.
Мандрує небом сонце золоте,
Березі коси вітер заплітає,
Розпушуючи листя молоде.
Милує, заворожуючи серце,
Над видноколом ранків сивина,
Журавлики звели собі кубельце
Неподалік самотнього млина.
Шумить ріка, і жаб'ячі куплети
Заворожили дух рясних гаїв.
В траві кульбаби пуп'янок розцвів…
Одвічний рай щасливого поета
У вирі співу, барв і відчуттів.
25.01.11
Зворушлива ріка
Пірнаючи, за парою качок
Спостерігає сонечко багряне.
Розгойдує ріка старий місток.
Томливі хвилі пестять береги,
Наздоганяють, гладять одна одну.
Приємний вітер музику мажорну
Розносить, щоб почули навкруги.
В легкім серпанку пахне кропива.
Вода виводить незвичайні ноти.
Її, щасливу всю від позолоти,
Сполохала здивована сова.
Вслід за собою кличе течія,
Дивіться також
- Галина Олійник — Золотий світанок (збірка)
- Галина Олійник — Казкові історії (збірка)
- Галина Олійник — Якщо вірити в диво... (збірка)
- Ще 5 творів →
Стояла на місточку аж до ночі
І слухала, і милувалась я.
03.04.12
Коли оживає земля…
Мелодія щира, швидка —
Жартує, милує, гукає.
Дзвінке жебоніння струмка
Я слухаю і завмираю.
У сонячних краплях ловлю
Інтимність цариці розмаю.
Надіюся. Вірю. Люблю.
Весну ні про що не питаю.
В сережках ліщини гілля,
У проліска синь небокраю…
Коли оживає земля,
То з нею і я оживаю.
15.01.11
* * *
Плекають вечір береги,
Травою вкриті молодою,
Квітує груша над рікою,
Приємний шепіт навкруги.
Немов коханий, залюбки,
Духмяний легіт пестить плечі.
З відлунням цокання лелече
Стрічає радісні думки.
Затамувала течія
Видіння паволоки сиві…
І лиш мені звучать щасливі
Нестримні трелі солов'я.
04.05.11
Задивляйся в мої очі
Скільки хочеш в мої очі
Задивляйся — не зурочу.
Не соромлюсь, не хвалюся,
Не віддам тебе подрузі —
Пригортай.
Заблудилося в долині
Щастя вірне, лебедине,
Небувале, справжнє, чесне.
Заманили його весни
У мій край.
Ледь торкаючись, ступаю —
Не питаю. Не питаю.
Запашні цілую квіти,
Все іду, іду по світу —
Це мій рай.
Зізнаюсь, хоча не мушу:
Бережу відкриту душу —
Певно, я для тебе, Щастя.
Надихай!
26.04.15
Ніч
А ніч в небокраї
Сузір'ями грає,
Заснули до ранку
Простори в серпанку.
Малесенька пташка,
Її колисанка
Торкається серця
У рідному краї.
21.05.09
* * *
Вечірнє проміння стікає у воду,
Розбуджена брунька очікує дива,
Закохане серце забилось щасливо,
Легенько торкнувшись весняної вроди.
Замріявсь, почувши зізнання невинне,
Легкий туманець у вербовому вітті.
Повірю, бо ми недаремно на світі…
Свій подих тамую… тамую невпинно.
Стихає усе, лиш мелодія вдала
Бринить, її звуки — глибінь небокраю.
Сміюся і плачу. Безтямно кохаю.
Спиніться ж, хвилини! Я так вас чекала.
10.01.11
* * *
Води грайливі коливання
Звели мовчання нанівець,
Цілує перший промінець
Вербову гілку на світанні.
Чуття гармонії, кохання,
Серпанку срібло, плин ріки…
Легенди повів крізь віки,
Відверта радість, поривання.
Співай, співай, пташино рання,
Край неба сонце розквіта,
Душа бентежна молода —
Їй все, як вперше і востаннє.
Молитви мить, душі звучання —
Глибінь нестримного буття,
Натхнення й самозабуття,
Клітини кожної єднання.
24.12.10
* * *
Лелеки линуть в небесах,
Курличуть, крилами тріпочуть,
І як в дитинстві сяють очі,
І оживає хати дах.
Старої яблуні бруньки
У березневому нейлоні,
Промінчик сонця у долоні…
Гілля нашіптує казки.
Жива мелодія струмка
Зачарувала, оповила…
Вона жадана і легка —
У ній землі моєї сила.
14.03.12
Повінь
Над берегами ріка гуляє —
Злилося з водами небо синє.
Вертають гусячі і качині
Ключі до броду — до свого раю.
Прослало стежку вечірнє сонце
Туди, де верби в воді по пояс.
Заворожив таємничий голос
Усе довкола. Я знаю, хто це.
Глибінь прозора — легка й магічна,
Тамує подих, бентежить хвилі.
І саме тут — не на небосхилі —
Неоціненне, мінливе й вічне.
Землі пробудження надихає —
Не знає віку душа-дитина…
Вслід за ключами мій погляд лине.
Вода вирує — ріка гуляє…
15.03.12
Таїна
У траві розтанув вечір.
В небі місяця ріжок —
Заблищав і тихі зорі
Нашептали сни свої
Поетичному серпанку.
Вітер. Скрипнула тополя.
Лине ніч — не чує сни.
Птах закоханий співає.
Квітка біла, весняна
Пахне ладаном кохання.
І мені в цей час не спиться.
Чи то мрії, чи думки?..
Не дають заснути очі,
Що заглянули в мій світ
Через зоряну фіранку.
11.05.09
Осіння хуртовина
Осіннє сонце напуває
Дива ажурних верховіть,
Росою блисне срібна нить,
Повітря пахощі плекає.
Спинився час, а я ступаю.
Магічний гомін, подих трав…
Пастель серпанків і заграв
Шукаю в золоті розмаю.
І тут незвична хуртовина
Зачарувала погляд мій:
Здіймає теплий вітровій
Яскраве листя тополине.
Казкова мить… Жива картина.
26.10.10
Бажання для дятла
І де ж він узявся, неспокій завзятий?
Ні світ ні зоря розбудив, як на гріх.
За вікнами дятел — великий, строкатий —
Знайшов у опалому листі горіх.
Ховаюсь під ковдру, щоб цокіт не чути.
Навіяний сон, там якась новина…
У тиші жаданій не можна заснути —
Він знов закликає іти до вікна.
Осіння картина і промені ранні.
Листків зорепади — оце дивина!
Мерщій загадаю для дятла бажання:
Щоб він раз у раз прилітав до вікна.
29.09.09
* * *
Радіючи, згора роси краплина,
Діброва шерхотить багряним листом,
Крізь верховіття ллється небо чисте,
Повільно на чужину зграя лине.
Галявину милує синє диво —
Петрів батіг леліє пізню квітку,
Павук куйовдить вітру срібну сітку,
Щоб розвівав над кронами дбайливо.
В повітрі дзеленчить весела бджілка,
Довкола пахне хмелем і грибами…
І гарно на душі, як під ногами
В опалім листі раптом хрусне гілка.
27.08.11
* * *
Як пахне повітря дощем!
Як гуси кричать над ланами!
Як листя, летить за вітрами
Душі незбагненної щем.
Лірична і завжди нова,
Чарівність погожими днями
Примножує сонячні плями —
Сміються дерева, трава.
Збентежена шерхоту гра
Зникає в долонях багаття.
Сумна і так схожа на щастя
Осінньої миті пора.
28.09.11
Зізнання
Покірливо листя лягає під ноги,
В пітьмі розтають золоті силуети,
Затихли рясного дощу монологи,
У бабине літо скінчились білети.
Схилився задумливо зоряний обрій,
Злилося усе в запашнім безголоссі…
Дарую тобі романтичні, хоробрі
Хвилини життя. Я люблю тебе, осінь!
10.10.11
* * *
Здіймають раз у раз примхливі днини
Над золотими кронами вуаль,
Блищать достиглі ягоди шипшини,
В рудій траві дзвенить журний скрипаль.
Шумить діброва сумно — відпускає
Різноголосий спів малих сердець —
Пташині зграї тануть в небокраї,
Розносить павутиння вітерець.
Поміж дерев, замріяна, блукаю,
Приємний трепет від легких думок,
В долонях, зігріваючи, тримаю
Опалий візерунчатий листок.
Нарешті зупинилися хвилини,
Затихло все… лише цвіркун-скрипаль
Журний дзвенить в траві коло шипшини,
Але, чогось, його мені не жаль.
11.10.11
* * *
Я знала, Осене… Ти — чаклунка!
На кожній кроні твої цілунки,
Усіх відтінків не розгадати
Земного звуку і аромату.
21.10.12
Осіння рапсодія
Прокинулась від дзвону коваля
Земля рідненька.
Вдивляється ласкаво немовля
У вічі неньки.
Розвіялися радощі й жалі
Легким серпанком.
Навіщо відлітають журавлі
Осіннім ранком?
Не слухається сірих забобон
Кленове листя,
У небо лине над верхами крон
Вогнем барвистим.
За обрій відлітають журавлі,
Їх проводжаю…
"І я була дитиною землі":
Десь там згадаю.
17.09.14
Зимовий настрій
Заспівала, закружляла
За вікном пороша.
Двері в хату відчиняє
Вітер-листоноша.
Від морозу затріщала
Дощечка на ґанку,
У віконці засміялась
Срібна витинанка.
Господиня чемна дбає
Щоб не мерзли ноги —
Дивним пір'ям засипає
Стежечки, дороги.
Біле-біле все на світі,
Сонечко і небо,
Промовляють сніжні віти:
"Все іде як треба".
20.12.09
Сніжний ранок
Сяйво срібленого ранку
Пахне димом і зимою.
Спів синиці, що на ґанку,
Не дає душі покою,
Навіваючи літа.
Небо сонечко колише,
Перламутром сяють шати,
І дівча зраділе пише
На обмерзлій шибці хати
Незвичайного листа.
Озирнутись тихо кличуть:
Сизий іній, заметілі,
Візерунки мальовничі
І простори сніжно-білі,
Одкровення й чистота.
15.12.09
Чарівне піднесення
Спочивають вільхи під горою,
Їх дбайливо вкутали сніги.
Оповиті м'яко дрімотою,
Зберігають спокій береги.
Прохолоди струмінь затамую
І, зробивши крок, зоставлю слід.
Споглядає Ворскла, як іду я,
Крізь прозоро-кришталевий лід.
Вітер повіває шанобливо,
Без кінця оспівує красу.
Назавжди закохана, щаслива,
Дороге очуднення несу.
27.01.11
Зимовий етюд
Швидкий рівчак скувала крига.
Нема старенького човна…
У сивій паволоці книгу
Читає з пагорба сосна.
Її цілюще шепотіння
Поверх густих, пухнастих віт
Пливе смугастим хмаровинням
І закликає у політ.
У рідний край казковість мудру
Несуть зимові холоди,
На сторінках із перламутру
Лишу і я свої сліди…
Там, де рівчак скувала крига,
Бринить повітря і одна
У сивій паволоці книгу
Читає з пагорба сосна.
30.01.11
Подих
У хмарах листя-малахіту
Заграву розсипає вечір.
Ніхто мою не бачить втечу,
Над сум'яттям земного світу
Пульсує суть моя жива,
Їй аніскільки не перечу.
Легким метеликом царюю,
Кульбаби обдуваю пух.
Неспинний ритм. Нетлінний дух.
Зелена всесвіту канва
Рух відчуває і римує
Мої думки, мої слова.
04.02.16
Гармонія світу
В серці людському посилює віру,
Велич землі і симфонія миру.
Завжди і всюди із нею ми вдома,
Вічна любов у перекликах грому.
Всім, хто приходив і йшов, — не забути
Диво життя, що завжди було й буде.
27.11.14
Крізь поезію
в казку
Треба тільки озирнутись…
Ходить поряд казка.
Біля річки
Вітерець легенько грає,
Ніжно вербоньку хитає,
Річка Ворскла з очеретом
Сперечаються. Та де там, —
Вербу щиро забавляють, —
Їй шепочуть — розважають.
А верба весь день сумує,
З вітром — свариться, лютує:
Прилетів, такий щасливий… —
Чую подих твій брехливий!
Вчора день провів у полі
У високої тополі. —
Вітер божиться, клянеться:
Не про нього мова йдеться.
Не бував у житнім полі.
— Досить з мене вже, доволі!
— Знаєш, вербо, я все ж вітер
І літаю білим світом,
Де захочу, там буваю
І нікого не питаю. —
Віти низько похилились,
Листя срібне затрусилось,
У сльозах гілля вербове.
— Я була на все готова.
А ти без передчуття
Нищиш світле почуття.
— Як же я себе картаю! —
Вітер сумно промовляє.