Вона це відчувала, хоча, звичайно, не змогла би пояснити словами.
Найперше в пам'яті зринув Олег, і його найбільше Марта хотіла побачити, коли прийшла до тями. Натомість над нею чаклували лікар і медсестра, а потім зринула мама, мов видіння з того світу, і Марта з жахом усвідомила, яка вона вже старенька, а тут ще й донька прискорила процес, що неодмінно веде до смерті.
Значно пізніше прийшло розуміння того, що ті, хто, залякавши її, найняв працювати проти "Свободи", банально хотіли позбутися Марти, викинувши з потягу. І навряд чи вони зупиняться, поки вона живе і може вивести їх на чисту воду. А в неї нема ні сил, ні, головне, бажання зупинити їх, та й слід зрозуміти, що в принципі вона цього зробити не зможе. До того ж, тоді доведеться визнати свою паскудну роль у цьому процесі, коли постачала інформацію супротивникам "Свободи", точно не знаючи, хто вони насправді. Це в тому разі, коли захоче звернутися за допомогою до тих, кого зрадила. Якби ж то ще гроші отримала за своє іудство, а так мало життя не втратила. Та й чи повірять їй, що не мала за це грошей?
Марта не знала, що робитиме, але найбільше жалкувала за тим, що тієї чудової подорожі у майбутнє, де все було так божественно-космічно, вона вже ніколи не матиме.
33
Віолетту рятувало те, що чоловік цілими днями пропадав на роботі, а увечері здебільшого приходив додому п'яним і, трохи потинявшись по квартирі, лягав спати. У такому стані він, звісно, не міг помітити, що насправді коїться у душі дружини.
Гірше було, коли він приходив додому тверезим. Без алкоголю чоловік ставав занудливим, і Віолетта знала, що все закінчиться банальним сексом, і вона повинна імітувати оргазм, аби чоловік ні про що не здогадався. А коли він засинав, уже не стримувала себе і негучно, щоб його не розбудити, плакала в подушку.
Андрій Чернюк не виходив у неї з голови двадцять чотири години на добу. Але якщо на початку це було світле почуття, то з кожним днем Віолетта все більше й більше розуміла, що нічого доброго з цього не вийде. Заради неї він не покине сім'ю, та й вона сама не хотіла, щоб таке сталося. За великим рахунком, його сім'я – це сам Андрій Чернюк, його дружина, молодший син, а двоє старших уже дорослі. І сама Віолетта не знала, чи зможе покинути свого військового комісара, навіть якби Андрій Чернюк розлучився з дружиною, що взагалі неможливо було собі уявити.
Він хоч і далі залишався в її голові та серці, але як спогад – приємний милий спогад. Віолетта щоразу чимдуж втікала із квартири, бо тут все нагадувало Андрія Чернюка. Більше вона таких дурниць ніколи не робитиме. Це ж треба здогадатись – кохатися з ним у себе вдома.
А потім їй здалося, що Андрій Чернюк і не дуже наполегливий у стосунках з нею. Адже як чоловік міг би знайти місцинку, де б вони могли покохатися подалі від людських очей. Але чи то згасав інтерес до неї, чи справді такої місцинки не було, – Віолетта почала звикати до думки, що хоч Андрій Чернюк і залишається для неї приємним спогадом, але все, мабуть, уже в минулому.
І коли це відчуття прийшло, Віолетта зрозуміла, що завагітніла.
34
Генерал інфаркту знайшов однодумця в особі головного редактора видання, де працювала Ліля. Все, про що би той не говорив, було суголосне з його думками. Майбутній чоловік внучки був навіть трішки радикальнішим у ставленні до Порошенка й особливо до Турчинова. А так зовнішня і внутрішня політика України, європейські проблеми, ставлення до Росії загалом і до Путіна зокрема, інші питання – в усьому їхні погляди були тотожними якщо не на всі сто відсотків, то максимально близько до цієї цифри.
А як світились очі в головного редактора, коли він дивився на Лілю. Важко було зімітувати кохання. Хто-хто, а генерал інфаркту вважав себе фахівцем у цій справі.
Полетіли в небуття всі його домашні заготовки щодо того, аби розбити в пух і прах нареченого Лілі. Звичайно, велика різниця у віці молодят ще мала велике значення для генерала інфаркту, але це вже не ставало визначальною проблемою, щоби здійснювати якісь заходи для відміни шлюбу цього чоловіка з його внучкою.
Коли ж Ліля пішла на кухню готувати каву, генерал інфаркту наважився розкрити перед головним редактором основну проблему, яка засіла йому в мозок і напряму була пов'язана з Лілею. Він розповів, що внучку із кримського полону визволив Іван Андрійович, який зараз пропонує йому вступити до Комітету порятунку України, а він зовсім цього не прагне, зважаючи на сумнівну публіку, яка там зібралась, і все це погано може відбитися на Лілі. Говорив він скоромовкою, боячись повернення внучки із кухні, але, здається, її майбутній чоловік усе добре зрозумів. І коли Ліля прийшла, він уже встиг запевнити генерала інфаркту, що скористається своїми зв'язками у вищих ешелонах влади, візьме цю ситуацію під контроль, а з Лілею більше нічого поганого не станеться.
35
Молодший брат Аліка був непримітним чоловічком у Дрогославі. Таких мільйони в Україні. Коли на нашу землю приходять випробування, вони стають хребтом нації. Жоден ворог не здатний його переламати.
Як тільки Алік почав говорити про бандерівців, через яких Росія змушена була повернути Крим собі, про київську хунту, відразу ж припинив будь-які стосунки з ним. Не зізнавався, що в їхній родині завелася шваль, але доволі швидко все виповзло назовні. І чим більше поганих слів казали про Аліка, тим вагомішим було бажання його молодшого брата вивищитися над цим усім. В родині на російського відщепенця було накладене негласне табу. Ніхто не промовляв його імені, не згадував про саме існування його на білому світі.
Маленька продуктова гуртівня, якою володів молодший брат Аліка, стала одним із перших осередків волонтерського руху в Дрогославі. Зібралося декілька небайдужих людей, які витрачали власні кошти на фронт, допомагаючи нашим бійцям продуктами харчування. Поїздки до зони бойових дій стали регулярними, і ніхто не вбачав у цьому особливого героїзму. Нащо вже сварливою була дружина молодшого брата Аліка, але й вона жодного слова не сказала всупереч, коли чоловік віддавав гроші й продукти нашим хлопцям на війну.
Про почин дізналося чимало дрогославців. Стали нести на гуртівню власні запаси – домашні закрутки, печиво й таке інше. Продуктів ставало все більше й більше, знадобився допоміжний транспорт, зона допомоги розгалужувалась.
Все це йшло ніби паралельно з тим, що робила міська влада. Тільки вона гучно розповідала про майже не кожну банку тушонки, відправлену на фронт, а молодший брат Аліка і його однодумці робили це мовчки, без публікацій у дрогославських газетах чи виступах на місцевому радіо і телебаченні.
І лише інколи він думав про старшого брата. Алік, Алік… Занапастив ти себе з тими москалями. Тепер і в Україні до кінця життя не з'явишся.
36
Коли Іван Трохимович приїхав додому до свого колишнього начальника відділу, то його дружина косо подивилася на нього. Якби не її чоловік, поцілував би він клямку і пішов собі геть ні з чим.
Звичайно, Іван Трохимович визнавав свою вину в тому, що через нього у колишнього начальника відділу трапився інсульт. Вони тоді обмивали його капітанські погони, й Іван Трохимович потягнув шефа до сауни. І випили забагато, і добряче попарились. Усім нічого, а того зранку забрала "швидка". Слабкою втіхою, звісно, були слова лікаря про те, що у пана підполковника був високий тиск, що він нерегулярно вживав таблетки – аж уже тоді, коли добряче припікало. Все одно Іван Трохимович вважав, що інсульт колишнього шефа – повністю на його совісті.
Дружина господаря мовчки подала їм чай з печивом і пішла до іншої кімнати. Дверей не зачинила, що могло означати лише одне: мене ваші розмови не стосуються, але коли почую, що говорити про таке, яке може розхвилювати чоловіка, враз припиню ваше спілкування.
Звісно, насамперед заговорили про невисокого череваня з масивними окулярами на носі-картоплині, який тепер очолював їхній відділ. Схоже, що той має якусь волохату лапу в Києві, бо інакше довго й нудно сидів би у капітанах, а то й у старших лейтенантах через свою професійну непридатність. Вони спільно, не змовляючись, дійшли висновку, що він тут, видно, пересиджує, а потім рвоне до столиці й обійме якусь хлібну посаду, аби виправдати сподівання свого покровителя.
Іван Трохимович почав, було, розповідати про конкретні справи, які розслідують у їхньому відділі, але на порозі виросла дружина господаря, даючи зрозуміти, що їй не до вподоби подібні розмови. Він змушений був зупинитися на півслові.
Зрештою, з'ясувалося, що, крім роботи, вони на жодні інші теми не можуть спілкуватись. Оскільки на це була накладена заборона, доводилося чекати інших часів, коли, скажімо, дружини колишнього начальника відділу не буде вдома. А зараз Іван Трохимович допив чай, подякував за гостину і пішов.
37
В Андрія, здається, відпала нагальна потреба йти на війну. Марина уважно спостерігала за чоловіком. Якщо відразу після приїзду друзів з Майдану, які кликали його з собою на Донбас, він ходив похнюплений і пригноблений, то тепер знову повеселішав і став балакучим, як у найкращі часи їхнього знайомства та спільного життя.
До бідної голівоньки Марини ще продовжували лізти думки про Віталіка, але вони вже не були такими настирними, як раніше. Відпала й сама потреба сказати йому, аби більше не називав її малою, бо якось він просто привітався з нею, а потім Марина взагалі не бачила його. Коли він сказав, що буде ощасливлювати іншу, вона, звісно, образилась, а тепер зрозуміла, що їй все одно, чи ощасливить він ту іншу, чи ні. Чомусь подумала про дівчину з парку, яка тоді уважно спостерігала за нею, вбачаючи у ній, мабуть, суперницю. Марина раділа, що все вже в минулому, бо не треба робити важкого вибору. А ще ж недавно серйозно думала про те, чи зможе стати коханкою Віталіка. Мабуть, що змогла б, якби він тоді покликав, коли вона ним захоплювалась. Але завжди усвідомлювала, що ніколи б не зруйнувала сім'ю заради коханця. Та й як Петрик і Павлик ставитимуться до нового тата, якщо є Андрій? І чи зміг би Віталік або хтось інший замінити Петрику й Павлику тата?
До вибриків батька Андрія й богомільності його матері Марина вже звикла, процес призвичаювання до цього закінчився.
Петрик і Павлик були здорові.