Від кон'юнктури до еталону

Анатолій Власюк

Сторінка 5 з 42

Я чомусь упевнений, що й Сталін розстрілював тих, кого вважав своїми ворогами. А невже кагебіст Путін – білий і пухнастий? Я наразі кажу про художнє втілення цих образів у літературні твори. Тиранам мало тисяч і мільйонів смертей, які сталися після їхніх злочинних наказів. Їм потрібно брати особисту участь у цьому процесі. Мала кров викликає жадобу ще більшої крові.

26 січня 2015 року

У хід запущена величезна провокація – висунення Наталки Пасічник на Нобелівського лауреата з літератури. Причому про це повідомила вона сама, не розкриваючи секрету, хто ж насмілився це зробити. Чому провокація? Та тому, що Наталка Пасічник, як і її чоловік Роман Скиба, – відомі "ватники", які не сприйняли Майдан і засуджують участь України на війні у Донбасі. Я вже й не дивуюсь, що у соціальних мережах це висунення вітають такі ж "ватники" і відверті боти, які закликають Путіна в Україну. Повелися на це повідомлення й ті, хто щиро любить поезію і вболіває за Україну, але не розуміє яку провокацію підготували вороги. На тлі висунення на Нобелівську премію з літератури Ігоря Калинця та Василя Голобородька це виглядає знущанням над українською нацією.

30 січня 2015 року

Через місяць Шевченківський комітет назве лауреатів найпрестижнішої в Україні премії, а президент підпише відповідний указ. Утім, Шевченківська премія давно змаліла, а люди, які її присуджують, виходять зі своїх смаків і уподобань. Зважаючи на старший вік членів Шевченківського комітету, відповідно й премії роздають ровесникам, хоча маємо ціле гроно молодих талановитих авторів. З іншого боку, нема в Україні вищої премії, ніж Шевченківська, але широкому загалу невідомі ймовірні лауреати. Обговорення відбувається у вузькому колі, і саме це вузьке коло визначає, хто з його числа стане лауреатом. Інші вишиковуються в чергу і мають надію отримати престижну премію в наступні роки. Стає очевидним, що до Шевченківської премії слід підходити з державної, державницької позиції. Вона не повинна бути премією кланів, а має стати дійсно народною. На широке обговорення слід винести майбутній склад Шевченківського комітету. Туди справді мають увійти моральні авторитети, відомі широкому загалу. Не лише у вузькопрофесійних виданнях, а й на загальному рівні слід обговорювати твори, висунуті на Шевченківську премію. Зрештою, гроші лауреатам даємо ми, платники податків, тому ця справа має бути не кулуарною, а загальнонародною. На імені Шевченка не повинні спекулювати ділки від літератури чи культури, а звання лауреата Шевченківської премії має прирівнюватися до Героя України, ця людина має бути відомою не лише у нас, а й у світі. Неприпустимо, коли на Шевченківську премію висувають твори низької художньої та моральної якості – і тільки тому, що інших нема. Краще якогось року в якійсь номінації не присуджувати Шевченківську премію, ніж нівелювати її.

3 лютого 2015 року

Із "Щоденника" Кузьми Скрябіна:

В українській літературі можна читати напевно десять авторів із 50. Решту пишуть таку муть, що неможливо прочитати більше трьох сторінок. Я відмовився бути в журі одного літературного конкурсу, тому що всі ті книжки, які прийшли на огляд, не міг дочитати навіть до 20-ої сторінки.

Люблю читати, хоч вже не такий літературний гурман. Є ще така письменниця Марія Левицька. Побачив її англомовну книжку в книжковому кіоску аеропорту Будапешта. Вона емігрантка. Вона бестселери пише "Коротка історія тракторів українською". Я от зараз читаю і можна ноги обпісяти із сміху. А тут її десь чули? Її книжка перекладена на 26 мов, а українською неможливо знайти. Чувіха відома на цілий світ, а ми про неї нічого не знаємо.

В мене ужасна пам'ять. Вчора закінчив читати книжку Уілбура Сміта "Золота". Вбий мене, але не пам'ятаю, як звати головного героя і що вони там робили.

Достоєвського перечитав тільки тому, щоб поняти за що ненавидів його в школі. Поняв, що на 20 років заскоро мені його рішили втулити. Я вже перед ним вибачився, що ненавидів все життя.

3 лютого року

Наступного року виповнюється століття з дня смерті Івана Франка. Й досі нема повного зібрання його творів. У Радянському Союзі спромоглися спочатку на 20-томне, а потім на 50-томне зібрання творів Каменяра, хоча одні спеціалісти вважають, що його творча спадщина сягає 100 томів, а інші – що й 150. Покійний професор Зенон Гузар, відомий франкознавець, пояснював мені: "Друже, а знаєте чому далі 50 томів Франка не пішли? Бо ж Лев Толстой виданий лише у 90 томах! Це була ідеологічна лінія КПРС. Як міг Іван Франко перевершити Льва Толстого?". За роки незалежності України мало що зроблено, аби підійти до видання повного зібрання творів Івана Франка. Видано лише окреме з його спадщини, що не друкувалося за радянських часів. Натомість мільярди гривень і кубометри лісу витрачені на літературну макулатуру. В цивілізованих країнах було би дивно, якби світоч якоїсь літератури не удостоївся повного зібрання творів. Можливо, сторіччя смерті Івана Франка стане поштовхом до підготовки видання повного зібрання його творів.

3 лютого 2015 року

Схоже, цьогорічним лауреатом Шевченківської премії з літератури стане Володимир Даниленко. Принаймні до цього схиляються літературні експерти. Останнє слово, звісно, за членами Шевченківського комітету, які не можуть публічно висловлювати своїх симпатій. Проте інтуїція підказує мені, що вони віддають перевагу Юрієві Щербаку. І тут виникає протиріччя між так званою громадськістю в особі літературних експертів, бо насправді громадськість байдужа до того, хто стане лауреатом найпрестижнішої державної премії України, та людьми поважного віку, які цю премію присуджують. З точки зору логіки, премію мав би отримати Володимир Даниленко – за художні якості своїх творів, як стверджують літературні експерти, хоча тут можна посперечатись. Юрій Щербак, як на мене, піднімає більш вагомі суспільні проблеми й націлений на майбутнє, хоча з художньої точки зору його романи бажають бути кращими. Яке рішення прийме Шевченківський комітет, я не знаю. Можливо, задля збереження себе в нинішньому вигляді віддасть перевагу Володимирові Даниленку, а Юрій Щербак стоятиме і далі в черзі на Шевченківську премію. І як тут не згадати слова нинішнього віце-прем'єра України, міністра культури В'ячеслава Кириленка про те, що Шевченківську премію слід присуджувати раз на три роки. Можливо, тоді б і не було суперечок, хто кращий – Даниленко чи Щербак. Чи слід усе-таки присудити премію двом кандидатам на Шевченківську премію? Зрештою, останнє слово за членами Шевченківського комітету й президентом. Особисто я за Юрія Щербака, якого, боюсь, літературні експерти просто до кінця не прочитали.

10 лютого 2015 року

Верховна Рада України запустила механізм ліквідації Національної комісії з моралі. З'ясовується, що щороку ці дядечки й тітоньки, які хотіли бути святішими за Папу Римського, "з'їдали" до шести мільйонів гривень. Від цього суспільство не стало моральнішим. "Моралісти" у буквальному розумінні цього слова з'їли письменника Олеся Ульяненка, заборонивши один із його романів, вважаючи порнографічним, що згодом призвело до вбивства письменника. Взагалі в літературі мораллю й не пахне. Василь Костицький і його друзі ніби й не бачать матюків у книгах інших письменників, не помічають, як нехтують будь-якими законами моралі при визначенні переможців літературних конкурсів. Найбільш ганебним фактом нікчемності цієї комісії став той факт, що "моралісти" не помітили фактів насильства з боку влади при розгоні студентів на Майдані 30 листопада 2013 року. Моралізувати в житті чи літературі багато хто любить. Зазвичай цим займаються негідники, бо моральна людина ніколи не говоритиме про мораль. Мораль – як вагітність: або є, або нема. Рівень суспільної моралі в Україні дуже низький. І не лише можновладці в цьому винні. Письменники могли би гідно протистояти їм у боротьбі за людські уми, але самі часто-густо бувають втягнуті в боротьбу за звання та регалії, матеріальні блага й таке інше. Якщо вони думають, що це не відбивається на художніх творах, які пишуть, то глибоко помиляються. Контролювати суспільну мораль треба, щоби взагалі не скотитися до хаосу, але це мають робити моральні авторитети. Їх не так багато в Україні, але вони не потрібні владі. Тому й керівництво суспільною мораллю, як і економіка, здійснюється в ручному режимі – на потребу тієї чи іншої політичної партії. Ліквідація Національної комісії з моралі автоматично не призведе до росту моральності в суспільстві загалом чи в літературі зокрема. Потрібні інші механізми й інші люди, які би керували цим процесом.

10 лютого 2015 року

Нас бісить, коли політик вважає себе письменником, але чомусь ми спокійно ставимося до того, коли письменник вважає себе політиком. Схоже, лаври Юрія Андруховича не дають спокою Андрієві Кокотюсі. Якщо перший виступає за те, щоби віддати Донбас Росії, а нещодавно заявив, що без Донбасу нам Європи не бачити, то другий хоче встановити кордон між Україною та ДНР і ЛНР. Зазначу, що ці ватники вважають себе українськими письменниками. Тільки не кажіть мені, що письменництво – це одне, а громадянська позиція – інше. Які там громадські діячі з Андруховича та Кокотюхи! Якби вони мали совість, то подумали би про українців, які проживають на окупованих російськими фашистами територіях. Але ж їм мало сумнівної письменницької слави (бо зараз їх читають, але чи згадають років через десять?), хочеться ще показати себе політичними знавцями! Я все більше переконуюсь у тому, що не можна письменника відділяти від його поглядів з інших питань. Це єдина постать. І якщо людина моральна, то вона моральна у всьому. Те саме можна сказати і про аморальність падлюки-письменника.

13 лютого 2015 року

ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНІ ШЕВЧЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ?

Рішення Шевченківського комітету, як завжди, було несподіваним. На цьому й вичерпується його подібність з Нобелівським комітетом.

Лауреатом найпрестижнішої в Україні премії з літератури став Юрій Буряк, хоча напередодні одні літературні експерти віддавали перевагу Володимирові Даниленку, а інші – Юрієві Щербаку. Газета "День", випереджаючи події, навіть назвала переможцем Юрія Щербака, одного зі своїх довголітніх авторів, але потім це повідомлення було видалене із сайту видання.

1 2 3 4 5 6 7