Але все обірвалось в одну мить, ніби хтось невидимий, який хотів зробити якнайкраще, смикнув сильніше за ниточку, яка все зв'язувала до купи, нитка обірвалась, і все змішалось.
До нашого містечка приїхала якась поважна партійна комісія з Києва, щось копала днів три, не знайшла нічого серйозного, а тому головним злочином визнали те, що Ганнуся тримає в себе вдома сина партійних функціонерів, які загинули в автомобільній катастрофі. Циркуляри партії змінювалися щодня, важко було стежити за всім, про що там писали, але поважна комісія знайшла один пунктик, який тягнув на державну зраду. З'ясувалося, що подібних вихованців не можна було тримати на квартирах партійних функціонерів більше одного тижня, а Сашко на момент приїзду комісії знаходився в Ганнусі вже декілька місяців. Пізніше з'ясувалося, що комісія помилилася, бо той злощасний пунктик в одному циркулярі був відмінений іншим циркуляром десь через декілька місяців, проте досвідчені перевіряльники не догледіли цих змін.
Це все було пізніше, а того дня в квартирі Ганнусі трапилася трагедія. Ганнуся була на роботі, Сашко після школи робив удома (це справді вже був його рідний дім) уроки, коли ввірвалися три члени комісії з чотирма озброєними до зубів агентами спецслужб. Здавалося, мова йшла про захоплення небезпечного терориста, який мав намір змести з лиця землі всю Україну, а не про нещасного хлопчика, якого зігріла своєю любов'ю Ганнуся. Спец-операція була успішною й за декілька секунд завершилася. Агенти заграбастали нещасного хлопчика й по сходах транспортували до машини, відвізши в невідомому напрямку.
Сусіди чули, як Сашко кричав (дався взнаки стрес, про який говорив київський лікар), називав агентів спецслужб фашистами і звинувачував їх у вбивстві його батьків. Добра сусідка зателефонувала Ганнусі, та вихором примчалася додому, але Сашка вже не було, її зустріли члени комісії з іронічними та зухвалими посмішками. Кар'єра Ганнусі була розбита в один день, адже її побачили як люблячу матусю, яка хоче за будь-яку ціну захистити нещасного сина, а не як державного службовця, яка мала би викрити небезпечного злочинця, котрий за своєю німотою приховував ненависть до влади.
Мені достеменно невідомо, чому Ганнуся після цього залишилася живою. Казали, що словечко за неї замовив якийсь високий партійний функціонер з Києва, який таємно був закоханий в цю нещасну жінку. Я думаю, що це все чутки, які розповсюдили недобросовісні люди. Мабуть, все було набагато простіше, бо незабаром за таємну змову проти держави розстріляли всіх членів тієї злощасної комісії. Очевидно, це й врятувало Ганнусю, яка сиділа у в'язниці. Жінка тихо божеволіла, а цей процес посилився, коли їй повідомили, що Сашка як небезпечного злочинця розстріляли. Потім розстріляли і саму божевільну Ганнусю.
Ось така сумна історія, дорога моя правнучко, яку я ніколи не побачу, бо ти народишся вже після того, як мене не стане. Сьогодні я був на могилі Ганнусі й тихо помолився за її нещасну душу…
2012
СЕКСОТИ
Андрієві БІЛЕЦЬКОМУ
1
У невеличкому прикарпатському місті вперше за п'ять років демократичної влади здавали в експлуатацію дев'ятиповерховий будинок. Його особливістю було те, що у ньому мав працювати ліфт, узагалі перший у цьому місті.
Ініціатором ліфта був голова міста, який хоч чимось хотів увійти в історію. За виділені кошти можна було спорудити два прекрасних п'ятиповерхових будинки з більшою кількістю квартир, але без ліфта. Однак голова настояв, щоби ліфт був, і тим самим випомпував останні гроші з куцого міського бюджету. В результаті медики та освітяни вже третій місяць сиділи без платні, проте всі обласні газети повідомили приємну новину, що в такому-то славному місті вперше у його історії вводиться в експлутацію дев'ятиповерховий будинок із ліфтом. Як годиться, співалась осанна мудрій демократичній владі, яка у час нечуваних економічних негараздів спромоглася, титанічно напруживши свої зусилля, знайти гроші й спорудити лялечку-будинок, та ще й з ліфтом.
Голову міста любили. Він був сином репресованого й народився в далекому Сибіру. Його поважали за те, що він міг годинами вислуховувати будь-якого відвідувача з дріб'язковими проблемами.
Щоправда, ці проблеми пізніше так і не вирішувались, але відвідувачу запам'ятовувалось на все життя, з якою увагою і непідкупною щирістю його вислухав голова міста, і дріб'язкові проблеми за своєю значимістю наближалися до нульової позначки, так що справді не вартувало, аби ними займався такий шановний пан.
2
На відкриття дев'ятиповерхового будинку з ліфтом з'їхалися голова обласної ради зі всіма заступниками, дрібніше обласне начальство. Були присутні всі чиновники з міського "білого дому", керівники підприємств, установ, організацій зі своєю челяддю, майже всі члени міських осередків політичних партій, які вже давно отак разом не збиралися на якусь дефіляду.
Голова міста запросив оркестр із місцевої військової частини, і вояки вигравали бравурні марші, підносячи до небес і так піднесений високий настрій голови міста.
Картину псував одинокий чоловік з саморобним плакатиком: "Ганьба голові міста та так званим демократам! Замість спорудження ліфта віддали би гроші медикам і освітянам, вирішили б нагальні соціальні проблеми!". Плакатик був нашвидкоруч написаний, із чисельними помилками, незграбно збитий. Однак голова міста був справжнім демократом і на німе запитання начальника міськвідділу внутрішніх справ так само німо відповів, що нічого з плакатиком і його автором робити не треба. І лише коли плакатик і чоловіка занадто довго знімали оператори з обласного телебачення та якийсь бородатий любитель, голова міста знайшов очима міліцейського начальника, і той лише з погляду свого благодійника зрозумів, що пора витіснити плакатик хоча б із поля зору видимості.
Все це було зроблено головою міста у рамках демократії. Він мав сумний досвід спілкування з представниками засобів масової інформації і знав, як вони можуть із мухи зробити слона. Чоловік з плакатиком висловлював свою власну думку і, можливо, ще жменьки людей, але телевізійники чи журналісти з їхньою вічною фатальною ідеєю справедливості та пошуків правди могли так викласти події, що ніби той плакатик був центральним у цій небуденній події. Саме плакатик з його вульгарними словами міг залишитися в пам'яті читачів і глядачів, а титанічні зусилля голови міста зі спорудження дев'ятиповерхового будинку з ліфтом — поза їх увагою. Тому найдемократичнішим було виштовхати подалі того чоловіка з плакатиком, що й зробив успішно начальник міського відділу внутрішніх справ, виправдовуючи свої погони підполковника і справедливо вважаючи, що вже давно має право на три великі зірки, які він щодня спостерігав на пляшках з улюбленим коньяком.
3
Нарешті наступив урочистий момент, коли голова обласної ради, голова міста і начальник будівельного управління мали перерізати синьо-жовту стрічку, що символізувало введення в експлуатацію дев'ятиповерхового будинку з ліфтом. Перший дзвіночок для голови міста пролунав тоді, коли голові обласної ради дали тупі ножиці, і той не перерізав, а мало не розірвав стрічку, зберігаючи перед публікою урочисто-радісний вираз обличчя. Але коли камера оператора відійшла від голови обласної ради, він спопелив поглядом голову міста, який зрозумів, що питання отримання додаткових коштів з обласного бюджету зависло у повітрі.
Коли голова обласної ради почимчикував до ліфта, щоб випробувати його у дії, голова міста знайшов поглядом свого заступника, який відповідав за ножиці, і дав йому зрозуміти, що нічого доброго після дефіляди очікувати не слід.
Кабіна ліфта була занадто малою, аби в неї могли втиснутися півторацентнерний голова обласної ради, не менш легкі голова міста й начальник будівельного управління. Коли вони троє все-таки втиснулися в цю кабіну, засвітилася лампочка, яка сповіщала про перевантаження, і начальник будівельного управління, який почував себе незручно у цій компанії, з граціозністю балерини випорхнув із кабіни, надавши право першої поїздки ліфтом вищим посадовим особам області й міста, — і тим самим зберіг собі декілька років життя.
Голова міста легенько натиснув на кнопку, двері зачинились — і ліфт плавно поплив догори. Було чути лише легкий шурхіт, і почуття невагомості оволодівало все більше й більше. З набором висоти закладало вуха, але все швидко скінчилося, коли на дев'ятому поверсі ліфт зупинився і двері відчинилися.
Голова міста хотів розрядити обстановку, щоб зм'якшити гнів голови обласної ради, який весь час мовчав і лише сопів, навіть приготував невеличкий спіч, але не встиг нічого сказати, бо голова обласної ради мало не зі всієї сили ударив кнопку, яка, здавалося, розплющилась, і ліфт, здригнувшись, поплив донизу. Знову таке ж легке шурхотіння і відчуття падіння у прірву.
Голова міста не смів зустрітися поглядом з головою обласної ради, але всім своїм єством відчував незадоволення начальника після тієї непередбаченої ситуації з тупими ножицями. Ох, і вріже він своєму заступникові після цього всього! Адже ще напередодні голова міста задумав саме в ліфті просити в обласного начальника декілька мільярдів купованців, аби виплатити зарплату тим нещасним медикам і освітянам. Він не сумнівався у тому, що голова обласної ради виконає його прохання. Але тепер усе летіло шкереберть через вайлуватість заступника і тупі ножиці. Голова міста боявся навіть слово вичавити з себе, аби ще більше не зашкодити.
4
Усе сталося несподівано, так що ні голова міста, ні голова обласної ради відразу не второпали, в чому суть справи: ліфт зупинився десь між четвертим і п'ятим поверхами. Зникло світло, і секунд п'ятнадцять владоможці приходили до тями.
— Що сталося? — нарешті почувся голос голови обласної ради.
Голова міста напружено думав, що відповісти на таке, здавалось би, просте запитання, але не знайшов нічого ліпшого, як сказати:
— Стоїмо, Іване Івановичу!
Це були останні слова, які переповнили чашу терпіння голови обласної ради:
— Сам бачу, що стоїмо! В мене що, немає більше роботи, ніж сидіти у вашому ліфті? То тупі ножиці підсунуть, розумієш, то...
Він кричав і гамселив кулаками по всіх кнопках, розплющуючи їх, але не встиг розгорнути до кінця свою геніальну думку, як світло знову ввімкнулось, і ліфт, ледь трусонувшись, плавно посунув донизу.
Червоний і злий, голова обласної ради вискочив із ліфта і під'їзда і, не прощаючись, сів у "Волгу" і поїхав.
Народ не розумів, у чому справа.