Сотні тисяч сил...

Слісаренко Олекса

— Наперед кажу: поєднання наших здатностей зробить чудеса!..

— Але...

— Яке може бути "але" в такій справі? Невже вам не ясно, що такий край, де сотні тисяч десятин лісу, болота, на кожному кроці тисячі кінських сил водяної енергії і все те мертве... мертве, люди їдять кору, люди, крім личаків, не знають іншого взуття. Мова тих людей ледве нараховує сотню слів... Розумієте?..

Я розумів і відрахував із тих ста слів п'ятдесят на матюки...

— Я вас кличу в Каліфорнію, в Українську Каліфорнію, де ми добуватимемо не з тисячів тонн промитого піску міліграми нікому зараз не потрібного золота, а матимемо тисячі кінських сил енергії, затративши міліграми зусиль!..

Професор подивився на мене через золоті окуляри, як стрілець дивиться на дичину, підстрелену його метким пострілом. Я почував, що дроб професорових слів міцно засіла в найболючіших частинах мого дебелого тіла і скаламутила мозок. Професор міг сміливо вважати мене за свою мисливську здобич.

Він подивився на мене очима вовка, що нещодавно перегриз горлянку вівці, з лагідною посмішкою, мовляв: "От так завше!.." Сів до стола і почав писати, порившись у туго набитому портфелі.

Я сидів і думав про той час, коли я міліграмом зусиль добуду тисячі непромитих кінських сил. Цікаво, що я з тими силами робитиму?.. Але професор, певно, знає... На те він і професор...

— Так от маєте! Гадаю, до середи ви тут зліквідуєтесь і будете у нас.

Він подав папера, стиснув мені руку і ходою переможця вийшов із кімнати.

Я розгорнув папера, і серце моє зомліло. Так, певне, буває з людьми, що вперше підіймаються на аероплані.

Я скромний учитель природознавства ремісничої школи і... Читаю вдесяте папера:

УСРР—НКО ПОСВІДЧЕННЯ

_ Пред'явник цього є дійсно декан

агрономічного факультету Личаків-ГОЛОПРОФОС ського політехнікуму професор Матвій Павлович Стеценко, що Личаківський політехнікум підписами та печаткою стверджується. ****

1 серпня 1920 р. Ректор — проф. Шахринський

Ст. Личаки Прав. зал. Керівник справ (підпис).

Почуття самоповаги так сповнило мене, що я ясно почував, як воно капало через край... Я з такою зневагою позирнув на кривобокого стола з недоїденим огірком, на своє ліжко "дачку", яке було рясно заселене блощицями, що перелічені речі зробилися нижчі й ніби зблідли.

Твердо ступаючи, як дозволяли твердо ступати мої стоптані в канцур черевики, я вийшов на подвір'я школи.

Яка мізерія навколо! Я повернувся до кімнати й ліг на дачку.

От тепер я тільки почув, як десь усередині в мені клекотали чуття, що раптом вибухли вулканом реготу. — Ха-ха-ха-ха!.. Ха-ха-ха!..

Коли я виреготав увесь сміх, солодка втома охопила мене, і я заснув.

Про професора Шахринського я чував і раніше, але чогось путнього не доводилось чути. Був він якимсь міністром у якомусь уряді, що утворювався не то на Лубенщині, не то на Херсонщині. Чого той "уряд" домагався, я так і не міг добрати, але сприятливе відношення Радянської влади до професора Шахринського говорило за те, що той уряд або не міг, або не встиг зробити ніякого політичного шахрайства, хоч і квітчав себе жовто-блакитним прапором.

Професорство своє здобув він чи не в той саме спосіб, що й я, але не можна було відкинути його компетентності в деяких наукових питаннях.

Раніше я не був особисто знайомий з Шахринським, і він перший завітав, прочувши про мене як про діловиту й серйозну людину. Так йому сказали в Профосі.

Зліквідувався я в ремісничій школі швидко і, одержавши належну мені платню як навчителя в розмірі 3 і/2 фунтів солі, 7 коробок сірників і 2 фунтів пшона, взяв квитка до ст. Личаків (довелося реалізувати Iі/2 фунта солі) і поїхав.

У вагоні я з задоволенням констатував гарне вражіння, зроблене моєю посвідкою на агентів ЧК, що перевіряли документи.

— От одразу видно, що пролетарський професор,— сказав один, оглядаючи мене.

— А ти підбери торбинки! — гримнув він на якусь бабу.— Товаришу професоре, сідайте, до Личаків не близько, стомитесь, стоячи.

Я прийняв цю увагу як належну мені і подякував.

Хороше бути професором, та ще й пролетарським!

Поїзд мчав погоном не менше як десять верстов на годину, але довго вистоював на станціях, доки машиніст та кондукторська бригада вели таємні переговори з місцевою владою в особі начальника станції та вартового телеграфіста.

Коли переговори кінчалися сприятливо, вони довго і смачно розмовляли про незабарне знищення Радянської влади, палили "ручкового", а після "ручкового" — "пайкового".

Виснаживши запаси новин, рушали до другої станції.

А я не гаяв часу і вивчав "Українську Каліфорнію". Основне питання про тисячі кінських сил унаслідок "міліграма зусиль" я так і не розв'язав, а не розв'язавши, послався на професорську мудрість.

Під стук коліс задрімав, і мені снилися тисячі кінських сил, що тупотіли копитами, оточуючи мене, хоч я жодного міліграма зусиль не витратив.

Раптом тупіт стих, і я прокинувся. Поїзд зупинився коло Личаків, про що свідчив напис. Парляментер нашого поїзда розпочинав переговори з личаківським владарем У червоному кашкеті, і я вийшов на перон.

Я перервав їх дипломатичну розмову...

— Де тут політехнікум?

— Політехнікум?! — знизав плечима личаківський Дипломат.— Не чував щось!

Я опинився в становищі людини, яка, запитавши в Нью-йоркській гавані про Нью-Йорк, мала відповідь: "Нью-Йорк? Не чували щось..."

У цей час до мене підійшов якийсь довготелесий пару-бійкб у драному френчі:

— Ви, товаришу, про політехніку питаєте?

Я потвердив, що дійсно я цікавлюсь цією установою.

— Так ідіть просто до рівчака, там побачите кладку, а як побачите кладку, поверніть назад, підете потім ліворуч, а коли дійдете до того рівчака, візьміть праворуч. Через кладку не йдіть, бо вона провалиться — шукайте розваленого мосту, а там зніміть черевики, закачайте штани і бредіть через рівчак... там тверде дно, глибше як по пояс не загрузнете...

Я доконче переконався, що вища школа з багатьма факультетами тут потрібна!

Личаківський дипломат серйозно похитував головою, мовляв: "Так, так".

Коло нас зібралось чимало цікавих тубільців, а коли я "пішов просто, щоб потім повернути назад", мене наздогнала баба-селянка.

— Ви, господин товариш, в якономію, я чула, так вона ото-о. На горі, де тополі... Просто на тополі й прямуйте...

О, світлий, незіпсований цивілізацією народний розуме!

Цієї баби у вигляді міщанської кохточки вона не торкнулась. Баба була в селянському сіряку, і думка її не кружляла праворуч та ліворуч, щоб обійти ненадійну кладку й попасти на розібраний міст.

Я пішов на тополі й дійшов щасливо, не зустрівши ні кладки, ні рівчака...

— А, Матвію Петровичу! Ви вчасно приїхали! Справи йдуть якнайкраще. Зараз два факультети на лекціях, а я з одним факультетом проводжу практичні вправи з будівництва... Ото бачите отих пролетарів, що прийшли з далеких сіл Полісся набувати знання? Вони допіру чули лекцію з економічної географії, а тепер працюють.

Я озирав зруйноване панське дворище.

— Ви розумієте, які багатства? Ви бачите отой рівчак? Я рівчака не бачив, але хитнув головою. То, певне, був

той рівчак, де на твердому місці можна загрузнути по пояс.

— Це той, де розібраний міст?

— О, та ви чудесно зорієнтувались тут!.. Так от той рівчак, коли його загатити, дасть безліч енергії, за моїми підрахунками не менш як сто тисяч кінських сил щодня. А ліси, звідси аж до кордону Польщі, ліси й ліси. Коли зібрати хмиз, що його кинуто, як непотрібне, то вийде, за моїми підрахунками, така сила паливної енергії, що нею можна опалювати всю Західну Європу впродовж десятьох років! Самого дьогтю можна з того хмизу вигнати сотні мільйонів тонн! А шпигинар! А смола! А цінні медичні препарати! Тут треба бути американцями, американцями і тричі американцями.

Я твердо рішив бути тричі американцем.

Дворище було велике — пани не жаліли землі. Деякі будинки збереглися добре, але огорожа потрухлявіла, завалилася, і місцями її зовсім не було.

Будівельний факультет в особі трьох сумнівного характеру парубків ставив зваленого паркана і матюкався "інкор-поре" так, що трухляве дерево паркану червоніло й розсипалось на порох.

Професора Шахринського покликали, і він ходою ягуара підійшов до будинку з колонами, а я лишився з своїм клунком на подвір'ї. Щоб зорієнтуватись в обставинах, я підійшов до студентів і привітався.

— Що, товаришок, до нас приїхав? — запитав мене один. Він, певне, вважав мене за нового студента. Оцінивши

вигоду такого становища для першого знайомства, я ствердив, що дійсно приїхав, але виразно не зазначив, чого саме...

— Що, хіба напирають?

Я не розумів, хто напирає, але кивнув головою, мовляв: "напирають".

— Ну, то, значить, нашого полку прибуло. Тут всі такі. Є й з дев'яносто восьмого, й з дев'яносто дев'ятого, один навіть дядько записався з Личаків — Максюта Савка... Каже, мов, у підводи ганять не будуть...

Я нічого не розумів. Тут крилася якась загадка, розв'язати її я поставив собі за завдання. Зайшов з "тилу".

— Лекції сьогодні були?

— Були, як же ж. Геометричеська якономія, про антрацет казав Шахринський...

— А скільки літ навчання тут?

— Які там літа? От тільки пустять наш рік, так нас тільки й бачили!

Я почував, що висну у повітрі.

— Матвію Петровичу! — гукав до мене з ґанку Шахринський.— Йдіть-но сюди!

Я підхопив клунка, а "будівельний факультет" подивився на мене широкими очима.

Шахринський показав мені кімнату в панському домі.

— Це ваша квартира...— обвів він руками по кімнаті, що не мала жодного сліду будь-якого умеблювання.— Вам тут поставлять стола, а з ліжком якось буде...

Я стояв і озирався, як отрок в пещі огненній... Але це доля всіх піонерів, утішав я себе.

— Улаштовуйтесь і приходьте до мене, поїмо й поговоримо. Я бачу, ви дечого не розумієте...

Я дійсно "дечого не розумів".

*

Плани професора Шахринського вражали і сміливістю, і несподіванкою. А чим більше — трудно було визначити.

Бувши реальним політиком ще за часів перебування в кабінеті Лубенського чи Херсонського уряду, професор не тратив цих властивостей і зараз.

Почувши про багатий маєток, що якимсь чудом зберігся, і випадково побувавши в ньому, він прикинув оком. За п'ять хвиль він був твердо переконаний, що тут буде політехнікум, а він буде ректором його. Він давно шукав місця, де б можна було так швидко переконатись, бо кафедра соціальних наук у справжній вищій школі почала щось хитатись під його ногами, а мати в перспективі ще один "екс" біля свого професорського титла Шахринський не бажав.

1 2