Бджолою залітає; тихо
Завісу смутку розкриває пісня:
…Кру-кру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…
О, рідна мово!
Причащаюсь
Біля твоїх джерел прозорих, чистих,
І набираюся п'янкої сили…
Твої багатства – невичерпні.
Пращур
І вепра полював, і печеніга
Відгонив за пороги. Біля ватри
Вирізблював, мов з кременю, слова –
Добірні і важучі.
Землю
Орав оратай непочату, піт
Котивсь на тирсу, – і на крилах пісні
Його думки до сьогодні долетіли.
Виходила древлянка із колиби,
Схилялася лозою біля плоту,
Бо доля нелегка її ламала,
І виривалося з грудей зідхання
Пекучим словом…
…Кру-кру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…
О, рідна мово!
Скільки в тобі віри
Мого народу в досвітки щасливі,
В життя прекрасне.
Як важку кормигу
Звалив народ на криж доріг минувшини
І розтрощив, – розкуте слово
В собі нові відкрило барви й тони,
Нову гармонію.
Яке це щастя
Припасти пелюстками спраглих уст
До мови рідної – й багатшати душею.