Верби стелють свій намет,
І шепоче з осокою
Невгомонний очерет.
Сріблолистая осика
Загадалася, мовчить.
А тужливая музика
Знову в серденьку дзвенить.
Сумно... важко... Над водою
Ходить смуток уночі.
Десь в руїнах за рікою
Стогнуть жалібно сичі.
Серце ловить сі розмови,
І ридає, і квилить...
Ох, той шепіт загадковий! —
Сум лихий в йому бринить.
1906