ДІЄВІ ОСОБИ:
Пані Оборська, вдова по магнатові.
Касильда, її годованка, сирота.
Михаль, старий дворецький в Оборських.
Ігнотус, єзуїт.
Наливайко Северин, гетьман козацький.
Орішевський, колишній гетьман королівський.
Лобода Грицько, гетьман запорозький.
Кремпський, ватажок шляхетської голоти.
Мазепа, полковник.
Мамай, отаман-кобзар.
Гуменицький Охрім, сотник у Лободи.
Дрига, піп-розстрига, Ігнотусів шпіон.
Семен, наймит у Наливайка на хуторі.
Пазина, нянька в гаремі, потім кастелянша в Оборських.
Одаліска в гаремі.
Хотина, кабашниця.
Джура в Лободи.
Дівчата, козаки, вістовці, невольники, невольниці, запорожці, шляхта, голота, турки, кварцяники.
Діється наприкінці XVI століття.
ДІЯ ПЕРША
Гарем — великий орієнтальний покій киліїмського баші. Просто, на підлозі, на килимах та на подушках, сидять по-турецькому в мальовничім безладді наливайківці й визволені невольники. Біля вхідних дверей, у півзігнутих поставах — тремтять з ляку турецькі достойники, ліворуч од них, біля дверей в інші покої,— група невольниць. На авансцені з правого боку — Наливайко, Орішевський і Мамай. Знадвору чути приглушену ясину бенкетуючої козацької голоти.
Наливайко
(Молодий козацький гетьман — увесь рух і порив, сміючись, підносить угору кубка).
Дивіться також
- Спиридон Черкасенко — Нічні згуки
- Спиридон Черкасенко — Шахтарі
- Спиридон Черкасенко — "На посту"
- Ще 91 твір →
Козаки мої нетяги,
Голото бідная!
Чом засмутились, зажурилися?
Чи ж ми із вами та не добре дбали,
Що грубі мури високії руйнували,
Що лютого пана башу на горло карали,
А бідного невольника
З неволі турецької-бусурменської
На волю вольную випускали?..
(Схопившись на бистрі ноги).
Чи ж подобенство, браття мої милі,
Не радіти нам, не сміятися,
Заздалегоди живота смертю засмучатися?
Пиймо ж, гуляймо,
Ні на що не вважаймо!..
(Ходить поміж козаками з кубком і п'є з кожним, розрадуваний, розпромінений).
Орішевський
(закоханими очима слідкує за ним).
Яка краса! Яка урода! Боги
Одвіку кращого ще не створили.
Мамай
Орел з степів широких, чорнокрилець,
І чи тверезий я, чи то в хмелю —
Ладна із уст моїх летіти пісня
Йому на славу, далебі! А кобза
Сама дзвінкими струнами рокоче.
(Перебирає на струнах кобзи).
Наливайко
(до козаків і невольників).
А чом же в вас порожні кубки?
(До турків).
Гей ви, панство турецькеє бородате!
Чи очі димом козацьким вам повиїдало,
Що ви не бачите порожніх дзбанів
У бідного невольника та козака?
Кількоро з достойників кидаються наливати мед до дзбанів.
Добре і вірно вам досі служили
Біднії невольники в неволі,
Щастя-долі не знали.
Лише в кайданах на білім тілі
од вас заживали.
Послужіть же й ви тепер їм щиро:
Низенько ся вклоняйте,
Повні кубки медами наливайте
І випивати благайте!..
Загальний регіг і жарти.
А ви, бідні невольниці бусурменськії,
Чом смутні сидите, невеселі
Чи за башою ваше серце тужить?
Ох-ох, немає вже його й не буде:
Чортам десь в пеклі вірну службу служить.
Сміх.
А ви любенько-гарненько
Послужіть тепера бідному нетязі-козакові
Хоч піснею веселою до меду.
Агов, Мамаю! вдар у струни золотії,-
Най величають нас невольниці смутнії!
(Вертається на своє місце, а Мамай переходить до невольниць).
Орішевський
(обнімає й цілує його).
Мій лицарю прекрасний, промінистий!
Твоя краса невольниць засліпила,
Тож зачаровані, й мовчать в нестямі.
Наливайко (сміється).
Моя краса?... То най же звеличають
Її вони, а то мені здається,
Що за башою лютим ронять сльози...
Хор невольниць
Ой гули, гули два голуби впарі —
Голубонько сивий, голубка маленька:
Ой, як мені любо, моя сизокрила,
Кохати, тулитись тобі до серденька!
Гей, як з чорних хмар, з-за синього моря
Злетіли-упали лихі яструбоньки,-
Розбили навіки коханнячко щире,
Загинуть в неволі сиві голубоньки.
Ой то не орел з широкого степу
Шугає-гуляє в киліїмськім полі, —
Летить Наливайко на воронім коні,
Летить визволяти з тяжкої неволі!
Всі
(Піднімаючи кубки).
Гаразд! Гаразд! живе най Наливайко!
Живе най Северин, гетьман козацький!
Наливайко
(до невольниць).
Гай-гай! сумнеє ваше величання!
Так темними ночами по степах
Нас величали часом сіроманці,
Коли вчували труп. То, може, й ви
Голосите гучную славу нам,
В самих же труп баші перед очима?...
Ачей же у баші проклятого,
В невіри-бусурменина
Ви краще дбали
І не таких йому сумних пісень співали?
Чи так, браття-нетяги,
Лицарство моє голоколіннеє?...
Голоси
— А певне, що так!
— Але ж баша — то пан!...
Наливайко (сміється).
Ну, що?! Зате йому тепер співають
Веселої десь гурії в раю.
А ми усе від нього перебрали,
Тож в спадок нам лишилися й пісні,
Яких йому невольниці співали,
Коли, вернувшися з степів широких,
В гаремі спочивав од крові він
Та, під пестливу пісеньку невольниць,
Тихенько засинав в обіймах ніжних,
Не чуючи, як той невольник плаче,
І стогне, і кайданами дзвенить
У нього по льохах його глибоких,
Кляне життя і свій страшний талан...
(Схопившись на бистрі ноги, грізний, як кара).
Прокляття! Чом одна лиш голова
В мерзенного?.. Ну, та нехай поки що!..
(Кидає страшний погляд на турків, які ще нижче
хилять голови, тремтячи з жаху).
Кривавий бенкет не скінчився ще...
Я покажу залізні вам кайдани!
Я покажу вам і гірку неволю!..
(Проводить рукою по чолі).
Та що це я — сп'янів?.. Про що я пак?..
Орішевський (посміхаючись).
А сядь-но краще, любий побратиме,
Й вогнем свого ти серця не жартуй
На бенкеті веселім: на людей
Поглянь, небоже,— геть усі принишкли,
Мов сподіваються, що вдарить грім
На буйні голови.
Наливайко (посміхнувшись).
Ти маєш правду:
Мішать вино міцне не треба з кров'ю.
А то сп'янієш так, що й розум стратиш.
Ану... котра із вас баші співала
І танцями його пестила очі,-
Виходь, співай, танцюй, немов баша,
А не голота дивиться на тебе!
А ми — до кубків, браття,— пий, гуляй!
З гуртка невольниць виходить наперед покою одна з одалісок і стає до танцю; друга в гургі приграє їй на лютні й співає.
Мамай
(з бандурою переходить на своє місце).
Геть, грибе,— най хтось інший сяде!
Наливайко (до нього).
Глянь,
Старий, та губу затули рукою,
А то заслиниш!
Мамай
(глянувши на одаліску).
Пху! чортяче зілля!
Сміх.
Коли ти Наливайко, то налий
У кубок мій порожній — буде краще,
Ніж бабу голую на посміх ставить.
Наливайко
Ат, відчепись! Мовчи, дивись і слухай!
Мамай
Дивися сам, та не осліпни!
(Наливає й п'є)
Наливайко (до одаліски).
Ну!
Невольниця з лютнею
(співає; одаліска під її пісню танцює).
На пишний сад спустилась ніч,
Закрився місяць мов чадрою.
О мій башо! мене поклич,-
Цю ніч не спатимем з тобою...
Ах ніч, ця ніч
Вся повна чар і млості!
Ах, мліє в них
І місяць в високості!
Твої уста — червона грань,
Що притаїлася у горні
О мій башо! ув очі глянь —
Ах, очі-діаманти чорні!..
Ах ніч, ця ніч! —
Несуть нас щастя хвилі.
Ах, мрії-сни
Ясні, рожевокрилі!
Візьми мене, цілуй, стискай!
Огнем палючим кров буяє...
О мій башо! З тобою рай —
Жагою серденько співає!
Ах ніч, ця ніч
Цілунки і стискання...
Ах, най хоч смерть
В цю ніч — в цю ніч кохання!..
(Докінчивши танець, одаліска мішається в гурті неволь-ниць).
Наливайко
А що, братове,— га? А правда ж, красно?
Баша, як бачите, не дурень був
І мав, псявіра, смак не кепський,— правда?
Мамай
А пху! мов салом хтось намазав губи!
Отрута й гріх!
Наливайко (регоче).
Ти глянь на козаків:
Принишкли всі, забули й про меди,
А груди дихають, як міх ковальський,
І очі, як в вовків, огнем палають...
Не оден з них по праці боєвій
Солодкою отрутою упився б...
Гай-гай, мої брати, нетяги любі!
Не для баші самого Бог родив
Це зілля приворотне,— чом же й вам
Хоч ніч одну по-панському не збавить?
Як пак співала тут туркеня та?..
Ах ніч, ця ніч —
Цілунки і стискання...
Гуляй, брати, а потім вибирай,
Кому яка найбільше в око впала!
Козаки
Гаразд!.. Спасибі, славний наш гетьмане!
Між невольницями переполох і замішання: вони злякано тиснуться одна до одної.
Пазина
(вискакує з гурту невольниць на середину, од гніву несамовита).
Що? що?! То визволитель ти такий?...
Від одного собаки визволивши нас,
Ти хочеш кинуть псам своїм, ще гіршим?
Паскуднику! чи ти ж спитав — кого?..
Туркеня, кажеш ти, перед тобою,
Затисши в серці свій несвітський жах,
На втіху вам світила грішним тілом!
Туркеня, га?.. А ти ж спитав, поганцю,
Звідкіль узяв баша туркеню тую?..
(Біжить до гурту невольниць, хапає одаліску
за руки й силоміць виводить наперед).
Іди, дурна! скажи поганцям цим,
Яка туркеня ти!
Мамай
Оце дак баба!..
Гей, Северине, стережись! Очей
Пильнуй, бо видере тобі, бігме,
Із лоба. їх, люциперова теща!
Пазина (до Мамая).
А щоб тобі язик усох, старий
Собако! Сам люципер ти!..
(До Наливайка).
Чого ж
Мовчиш, гетьмане славний? Розпитай!..
Наливайко
(зніяковівши, до Орішевського).
Прийти до пам'яті негоден я...
Лайками ошелешила мене,
Немовби громом, клята баба... Як ти
На це?
Орішевський (посміхаючись).
Що ж... Має правду, а від правди
Козак не сміє ухилятись.
Наливайко (до одаліски).
Ти
Звідкіль, дівчино красна?
Одаліска (тремтячи)
Я... з Волині...
Отця духовного донька я...
Наливайко
(кинувшись на місці).
Що?!
То не туркеня ти?.. А як попала
Баші у лаби до гарему,— га?
З татарським ясирем?
Одаліска
О, так, мій пане!
Наливайко
А де ж навчилася ти танців красних?
Пазина
Та вже ж не в батька з ненькою — це певно!
А ти ще тих спитай. Нас цілий гурт
В баші самого лиш. А скільки ще
По інших турках по багатих! От
Хоч би і в тих, що там коло дверей
Стоять, дрижать, і шибениці ждуть.
Ти гнізда їх пустив за димом всі,
Але про тих, що в гніздах, у неволі,
В гаремах ниділи роками, ти
Забув, гетьмане славний...
Наливайко (спалахнувши).
Я забув?!
Зважай на те, що плещеш безсоромно!
Хіба не я цих визволив з неволі?
(Показує на невольників).
Пазина
О, так,— про лобуряк ти не забув
Таких, як сам. А нас, жінок, за що
Ти маєш, га?.. За іграшку чи ні?..
Хто козакам, безличнику, хотів
Допіру нас віддати на поталу?..
Мамай
Та ти заткнеш сьогодні писка, бабо?
Всю бесіду перепсувала нам,
Чортяча коцюба!
Пазина
Чого гарчиш,
П'янюго осоружний!.. Ти гадаєш,
Що я не знаю, хто ти? Знаю добре!
Та й хто не знає Мамая п'яницю,
Здобичника старого!..
Мамай (ошелешений).
Пху, чортице!..
Та хто ж ти й звідкіля мене ти знаєш?
Пазина
Хто я?.. Скажу, не бійсь,— не потаю,
Але держись, бо скрутишся від болю,
Коли не всю ще душу утопив
Ув оковитій ти...