— 1889. — Кн. II. — С. 311.
905 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 190.
З першого погляду, той інтерес, який викликав до себе Шевченко серед столичної інтелігенції, справді скидався на "моду", але дійсне — побачити Шевченка, спізнатися з ним, виявити спочуття до його була не мода, а потреба душі освічених людей Росії. Шевченко був великою, нічим не оправданою жертвою того ладу державного, що пановав над Росією під увесь час царювання Миколи І. За нового царя, здавалося, той лад починав конати, мусив зникнути, перемінитися на новий, ліпший, більш відповідний волі людського духа. Першою ознакою сподіваної зорі оновлення Росії здавалася хоч невеличка, не скажу — воля друкованого слова, а щось похоже на неї. Ще більшою ознакою була праця коло скасований кріпацтва. Отож в образі Шевченка стояв живий, виразний образ недобитка-крепака, що так тяжко постраждав за свої поетичні твори. Тут була не сама проста цікавість, а ще й наука, що треба чинити, щоб спекатися тих зразків неволі і самовластя чоловіка над чоловіком, які так не по-людськи були заподіяні над Шевченком. Треба гадати, що в той час кожен З освічених і вольнолюбивих людей, дивлячись на Шевченка, почув і себе хоч трохи винним перед страдальником, бо сяк чи так, а кожен з освічених людей, скоро він свідомий неволі і безправ’я і нічим не протестує проти лиходійних вчинків самовластя, він причиняється до пановання того /452/ лихого ладу. Крепацтво, неволя і інший такий лад пановали з волі не одного тільки чоловіка. Брак життя вільного, добродійного ніде і ніколи не залежав від волі одного чоловіка, хто б він не був: державний, соціальний і інші". Устрій життя єсть продукт культури, освіти і звичаїв більшості людності.
Я добре розумію міць і вагу моди, але кажу ще раз, що відносини столичної інтелігенції до Шевченка і повітання його не були продуктом моди, се був живий суд історії. Суд сей розпочавсь іще в Астрахані в серпні р. 1857 і не скінчився він ще й досі. Історія казала: судити з одного боку Шевченка за його "злочинні, баламутні" твори, а з другого — третєодділенську юстицію за її "справедливість". Скрізь по дорозі з Астрахані до Петербурга ми чули той суд і присуд. Тепер прийшла черга до Петербурга. Тут найвиразніше сей суд і присуд відбувався ,на обіді у Толстих 12 квітня на честь Шевченка.
На той обід зібралося багацько гостей. Перший тост підняв господар на здоров’я царя, дякуючи йому за визволення Шевченка. Обійтися без такого тосту ні в якому разі не можна було вже по тому одному, що граф Толстой, як віце-президент Академії художеств, був царський урядник. Промови за обідом сказали поет Щербина, графиня Настасія Ів. і М. Д. Старов. Графиня, вславляючи високий патріотизм Шевченка і глибоку без краю любов його до рідної України, бажала, щоб любов ту люди брали собі за взірець, за науку того, як треба любити свій рідний край. Промову Старова я подаю дословно, такою, як списав її і прислав Лазаревському сам оратор: "Нещастя Шевченка скінчилося, — мовив бесідник, — і тим знесено одну з величезніших неправд. Ми не зневажимо скромності тих, чиє пікловання сприяло сьому доброму ділу і придбало собі подяку кожного, хто спочуває повазі сього діла благого. Ми скажемо, що нам радісно бачити того Шевченка, що серед жахливих, душегубних обставин, в суворих мурах "казарми смердячої" не знесилів духом, не впав в розпуку, але зберіг любов до своєї долі тяжкої, бо та доля його благородна. Вже оце одно варто обезсмертити ймення Шевченка. Дозвольте ж мені піднести тост вдячності за того Шевченка, що своїми стражданнями піддержав святу віру в те, що дійсне моральної природи чоловіка жадні обставини не спроможні побороти" 906.
906 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 195. [Запис від 17 квіт. 1858 р.]. /453/
Привітання, висловлені за обідом до Шевченка, глибоко запали в серце кожному, хто їх чув, вони у кожного звору шили дух і думку. В усіх гостей лиця були блідо-зеленими, а щодо Тараса, так він признається, що "йому було і приємно, і якось ніяково". "Я, — каже він, — не сподівався такої великої шаноби. Для мене се була чиста новина".907.
907 Ibidem. — [С.] 194. [Запис від 12 квіт. 1858 р.]
V
Таким ото чином Шевченко за короткий час опинився серед великої сім’ї ліпших людей того часу. Се був, коли згадати собі про Новопетровський форт, більш різкий контраст, ніж той, що перебув Шевченко 30 літ тому назад, коли доля з темного горища маляра Ширяєва перекинула його в світлі залі Академії художеств!
З Шевченкового журналу бачимо, що, починаючи трохи не з першого дня приїзду поета в Петербург, ледві чи вибереться день чи два таких, щоб Тараса не покликав хто пошановати його вечерею або обідом, і, певна річ, кожен добре тямив, що властиво більш за все поет шанує того, у кого приймає собі пошановання. Скрізь він був гостем бажаним, сподіваним, любленим, скрізь перед ним двері були навстеж, яко перед людиною близькою, рідною, що приносить з собою велику честь тому, до кого вона завітає. Треба ще раз сказати, що Шевченко ніколи й ніде не шукав популярності й слави. Популярність і слава самі за ним бігали.
Гляньмо короткими хоча словами, як люди, наче наперебій один у одного, закликують до себе нашого поета, щоб поклонитися його генію і його стражданням.
Почнемо з 1 квітня. В той день закликав його до себе на обід Білозерський, а на вечір — графиня Толста. На другий день відвідують його Каменецький, Сєраковський, Круневич, Дзюба. "Треба буде, — ніби жартує Тарас, — десь сховатися, бо не дають часу і листів написати". Справді, між листами його того року ми не знаходимо ніже єдиного, писаного в квітні, маю і червні!
2 квітня його шанує обідом Дзюба; 3 квітня він дякує і не йде на обід до Семаковського, але того ж дня він на вечерку у Галагана, а на другий день у Толстих.
8 квітня на вечерку у Круневича: "Тут було багацько /454/ поляків і чимало москалів і між останніми дві знаменитості граф Толстой (Лев), автор солдатської Севастопольської пісні, і оборонник Севастополя генерал Хрульов" 908. 12 квітня відомий вже нам обід у Толстих. На другий день наш земляк, знаменитий учений математик Остроградський вітає Шевченка, "яко свого сем’янина, що був надовго кудись заїхав". 14 квітня знайомиться з ним молодий Енгельгардт, син колишнього його пана. З тієї знайомості, каже поет, "багато-пребагато дечого зворушилося в душі моїй... Але! забуття минулому, мир і любов сучасному".
Небавом знайомляться з ним і вітають російські письменники і поети: Громека, Бенедиктов, Мей, Курочкін, а потім Тургенєв і інші. Графиня Настасія Ів. кожен раз, коли трапляється нагода, не пропускає її, щоб не познайомити з Шевченком ту чи іншу знаменитість.
"Друже наш Тарасе Григоровичу! — пише вона до його. — Приходьте до нас сьогодні обідати, я почастую вас бесідою з декабристом Штенгелем" 909. Того ж самого дня, наче перебиваючи у Толстої, запрошує Тараса на обід Сошальський. "Ми з Лазаревським, — каже Тарас 910, сподобали декабриста більш, ніж борщ у Сошальського, і пішли до графині". За день — запросини на обід до професора Кавеліна. Далі — від Брилкіна, знов — від Остроградського і знов записка від Толстої: "Приходьте сьогодні, будуть у нас Плетньови". Перегодом кличе його Тургенєв, пишучи: "Приходьте обідати, усі ми будемо дуже раді бачити вас". Кличе до себе "на гербату" і "брат по серцю і по думці" — польський поет Желіговський і т. д.
Знайомлять нашого поета з відомими того часу співаками Грінберг і Даргомижським. Тарас вельми любив співи, музику, як і взагалі всяку благородну штуку, тим-то радо заходив до співачки Грінберг 911.
908 Ibidem. — С. 194 — 195.
909 Ibidem. — С. 196.
910 Записки Шевченка — квітень 1858 р., с. 191 — 199.
911 Ibidem. — С. 196.
З усього знати, що знайомість у Тараса так розрослася, що інколи йому бракувало часу провідувати своїх близь ких приятелів. Напр., він не встигав бувати "на варениках" у Кочубея, у Макарова і інш., про се свідчать нам записки до його. Пані Макарова, дорікаючи, що Тарас не був у неї в один четвер, просить його "порадовати її і прийти". Пані Суханова пише до його: "Сама приїздила /455/ до вас, недобрий земляче, прохати до себе завтра увечері на вареники". Коли не прийдете — значить, зовсім мене забули".
Знайомість Тараса з Наталією Борисівною Сухановою-Подколзіною вимагає того, щоб про неї говорити ширше, бо тут зустрічаємо чимало дорогоцінного матеріалу задля характеристики Шевченка і людей того часу. Але попереду скінчимо річ взагалі про знайомості нашого поета.
Знайомість ще більш поширшала восени того року і з початку зими р. 1859. Тоді в Петербурзі була мода на так звані "літературні вечори". Звісно, Шевченко був завжди на них гостем бажаним.
Ще в червні з ним спізнався молодий художник Микешин, що лишив нам свої споминки про Тараса. Хоча, каже Микешин в тих споминках 912, Шевченко називає мене "недоробком і паничем", але я був про його чоловіком корисним, а часом і неминуче потрібним, яко надійний і прихильний поводир в його вечірних екскурсіях, напр., до поета Полонського, до Грінберг і по інших знайомих, а часом і в доми великосвітські, куди закликали тоді літераторів і художників на вечірки. Такі вечірки траплялися і у президента Академії художеств великої княжни Марії Миколаївни, куди був запрошений і Шевченко яко письменник і яко художник. Майже завжди, каже Микешин, Тарас на ті вечірки приходив напідпитку, і коли тільки траплялася нагода, дак впродовж вечера він ще більш напивався. Про пригоду з Тарасом на одній з таких вечірок Микешин розповів у збірнику "Нечто из артистического мира" (Спб. — 1895. — С. 140), але усе те оповідання здається мені таким неймовірним, таким повним вигадок, що я не спиняюся коло його. Скажу тільки, що до споминок Микешина нам доведеться ще не один раз вертати і бачити, що, на превеликий жаль, більшість з того, що про розповідає він, мусимо знехтувати, признати їх неправдивими, не певними. Зовсім не по правді каже Микешин про свою дружбу з Шевченком. "Шевченко був з ним тільки знайомий, як і з усіма іншими художниками; зовсім не знати було приятелювання його з Микешиним: він часто ганьбив його" 913.
912 Кобзарь. — 1867. — Т. II.