Такі загони не переходили числа 800 кінних, крім самого ханського, що тоді сягав вище тисячі; попереду ханського загону йшла передня сторожа в силі яких 300–500 люда.
Щоб не залишати за собою сліду загони стосували особливу тактику в поході. Загін, що напр. начислював 400 люда, розходився у віддалі якої півтори милі від коша на три сторони в трьох однакових частинах. Кожна зпоміж них після наступної одної чи півтори милі розділювалася знову на три частини. Так у степу поставало безліч стежок і козацьким відділам нелегко було відразу зорієнтуватися, де знаходиться й куди прямує кіш та окремі загони. Впродовж дня орда могла проходити понад 25 миль, але звичайно йшла помалу, роблячи шість до десять миль денно.
В бою татари не наступали лавою, як напр. західня кіннота. Вони густим півмісяцем наближувалися до ворога, обсипували його стрілами з луків, але скоро завертали назад і розсипувались у полі поодиноко. Після такої розсипки ворожа кіннота, не можучи ганятись за кожним ординцем, завертала назад. Такий маневр татари повторювали так довго, поки ворог не стомився. Тоді нападали на поодиноких вершників у полі абож оточували табір і наступали на нього з усіх сторін. Під час облоги, не мали татари ніякого значення, а супроти обставленої табором козацької піхоти були безсилі так, що навіть 2.000 татар не важилися зачіпати 50-тьох отаборених козаків.
Татари ніколи не йшли в похід з обозом. Харчі, головно ж сухарі й пшоно, везли з собою на конях. На м'ясо різали підбитих коней, молоко давали кобили. Тому й прохарчування орди все належало до обов'язку українського війська.
Татари не давали втягати себе в більші бої. Звичайно оминали укріплені міста й згуртування військ. Бєльський подає про них таке: "Татари — народ на диво обережний. Довідавшися від шпигів, що їм військо заступило дорогу, завертають назад". Причиною такої тактики було те, що татари не були приспосіблені до облоги замків та що татарські загони були порівняно малочисельні. Великі простори, що їх їм приходилося проходити при походах в Україну, а далі й слабе заселення Криму не дозволяли їм на стосування великих масових військ.
Тимто й усі польські вістки про десятки а то й сотні тисяч татар — це грубе перебільшення; при загальному числі населення татарських земель 100–200 тис. люда все татарське військо, що його давалося змобілізувати, не могло переходити цифри 20–25 тис. чоловік.
Голова (перший зліва) і члени татарського посольства до Швеції в 1650 р. З ґравюр в "Theatrum Europaeum" VII, 1663.
БІЙ ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ
(29-го квітня — 16-го травня 1648 р.)
Загальне положення. Покинувши під зиму Чигирин, Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були ще: його син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай та охорона — усіх коло двох десятків кінних. В Крилові, де перебувала сильна польська залога, Хмельницький зголосився до командування і пояснив, що їде на Січ, щоб там перед командантом польських сил, полковником Ґурським вияснити закиди Чаплінського, буцімто він, Хмельницький, підготовляє повстання.В тому часі поляки мали свої опірні пункти в фортеці Кодак та в Трехтемирові, себто вже на січовій території. Завданням польських залог було перевірювати військові рухи на Січі. Кодак беріг Дніпрового шляху, і постійна сторожа та сильна фортечна артилерія контролювали увесь водний транспорт. Трехтемирів був центром січової адміністрації паланок та сільськогосподарських маєтків; звідти полковник Ґурський контролював саму Січ на Кодацькому порозі. Від нього ж було узалежнене і внутрішнє політично-адміністративне життя Січі, як напр. вибір старшини, маґазини боєприпасів, число човнів тощо. Очевидно, що такий нагляд ні запоріжцям ні їхній старшині ніразі не подобався. Підготова до збройних походів була неможлива та зрештою й не на часі. Виправи на татар чи турків утратили свою притягальну силу, а якийнебудь "бунт" проти Польщі не був популярний з уваги на недавню поразку Павлюка й Остряниці та ще з уваги на приявність польських залог. Так само й реєстрові козаки про повстання не думали; вони знали потугу Польщі та й розуміли, що без модерної організації війни примітивні повстання невишколеного й неспорядженого важкою зброєю населення не могли мати успіху. Тут було потрібно розумного й досвідченого організатора. а далі й політично вироблених людей, які зуміли б перевести всі приготування, не звернувши на них бачної уваги поляків. Така людина знайшлася і це був чигиринський сотник Богдан Хмельницький.
Немає найменшого сумніву, що, задумавши війну з Польщею, він готовився до неї впродовж довшого часу. Хмельницький підібрав не тільки готовий штаб людей, але й завчасу зумів перетягти на свою сторону реєстрових старшин, як це виявилося згодом над Жовтими Водами. Перехід реєстрових козаків на українську сторону мусів бути обдуманий скоріше, коли відбувся так швидко й справно.
Стосунки з Запорізькою Січчю а далі й з Кримом були дуже живі, не зважаючи на польські залоги в Кодаку й Трехтемирові. Ще 1647 р. звітують польські командири, що на Дніпрі та в степу мають місце незвичайні рухи людей. Згодом же довколишні луги та недоступні дебри наповнилися втікачами з панських посілостей; там відбувався воєнний вишкіл і такі готові відділи згодом вже під час самої війни ішли як партизанські загони проти польських залог по містах України. То ж недаром запоріжці говорили: "Загнали нас ляхи в міх, та не зав'язали".
Того ж 1648 року польська збройна сила незвичайно зросла в висліді включення чужинецького військового елементу. На Заході саме закінчилася велика 30-річна війна і багато досвідчених старшин найнялося до польського війська. Своїм бойовим досвідом вони скріпили польське військо. Проведено організаційні зміни на зразок західніх армій, введено модерну тактику бою й стратегію війни. Зокрема ж панські хоругви були тоді нерідко складені з самих німців, шотляндців чи голландців, бо польська шляхта воліла залишати свого і так не дуже бойового селянина на роботі по своїх селах.
Б. Хмельницький — портрет з Києво-Печерської Лаври
На тлі того тим сильніш зарисовується велика індивідуальність Хмельницького, який, не зважаючи на такі несприятливі умови, підготовив і розпочав війну за звільнення України. Сам Хмельницький мав великий бойовий досвід: він брав участь не тільки у війнах Польщі, але декілька років перебував з відділом козаків на Заході в бойових операціях 30-річної війни. Він підтримував дружні зв'язки з різними старшинами-українцями в польському війську, головно ж з тими, що мали високу військову освіту, здобуту за кордоном. Не вияснені якслід його приязні зв'язки з польським королем Володиславом IV та з іншими достойниками тих часів. Хмельницького закликали часто до Варшави та на воєнні наради; перед ним був відкритий доступ до знатних людей тодішньої Польщі. Такі його зв'язки аж ніяк не дадуться вияснити тільки його скромним становищем писаря реєстрових козаків.
Вступаючи в війну з польською Річчюпосполитою, Хмельницький мусів розв'язати цілу низку питань, від яких залежав успіх його задуму. До таких проблем він ставився дуже серйозно, а знайшовши розв'язку, переводив її суворо й безоглядно в життя. Найголовніші з цих питань такі:
Слабою сторінкою збройних сил Польщі був різноманітний національний склад її війська, її наємні відділи були з бойового погляду першорядні, але часто в скрутних ситуаціях піддавалися, просили "пардону", а то й переходили до ворога. Великий відсоток вояків польського війська становили українці, а то головно в складі — реєстрових козаків, драґунів та панських хоругов. Хмельницький, що так сміливо поставив національне питання, силою обставин мусів боротися за його розв'язку саме національним військом. Згідно з тим прийшлося йому й зірвати з дотогочасною системою добору людей. В Польщі шляхта становила хребет старшинського складу війська. Всі ж інші суспільні прошарки виконували тільки підрядну ролю серед лав рядового вояцтва й воєнних служб. Хмельницький не звертав уваги ні на родові традиції ні на віровизнання. Старшинами в його війську були шляхтичі і люди "простого ряду": були православні й католики. Зате ж, дотримуючися національних принципів, він зберігав національний характер війська так вірно, що тільки нерадо приймав у склад полків німецькі чи волоські відділи, а татар відділював, постійно зазначуючи, що це тільки союзники.
Вступаючи в війну з Річчюпосполитою, Хмельницький забезпечив собі в першій мірі запілля. Це й було причиною тієї "вовчої спілки", — як казали поляки, — з татарськими мурзами. Самим запіллям була Січ з її недоступним тереном; люди, що там збиралися, — оті всі безхатники, луговики, пластуни, тощо — могли бути корисні в диверсійних акціях, алеж ніяк у боях з важко. збройним ворогом у чистому полі. Там серед плавнів вони могли знайти деякий захист в разі невдачі самої війни. Самі запоріжці були тоді нечисленні і становили засадничий склад відділів Хмельницького. Крім того Хмельницький підготовив союз із донськими козаками і, — як сам казав, — туди, на Дін, збирався йти в разі невдачі. Щоб якслід наладнати питання запілля Хмельницький зліквідував польську залогу в Трехтемирові, а згодом і в Кодаку, залишивши цю останню акцію власне згаданим уже "луговикам". Це були своєрідні "гострі маневри" для вишколених на Січі відділів. Ті козаки під проводом сотника Несторенка облягли Кодак і здобули його. Після цього хресного вогню вони пішли на диверсію в північні землі України.
Справа прохарчування війська й населення вимагала від Хмельницького докладного дотримування термінів задуманого походу. Тому перші бої почалися в місяцях квітні-травні на те, щоби в разі перемоги захопити й зібрати жнивний збір. Томуто під час жнив у 1648 р. Хмельницький не приймав уже селян до війська і завертав їх у їхні села.
Озброєння війська належало до найважливіших питань. Частину зброї Хмельницький купив за кордоном і замаґазинував на Січі. Дальшим джерелом тут мала бути польська зброя, здобута в боях.