Бос за містом не повинен виділятися шикарною автомашиною і постійно їздити тільки на ній. Кожен автомобіль мусить мати могутній двигун, замок на горловині бензобака, радіопередавач для двостороннього зв'язку, парочку пістолетів, кулемет і два-три куленепробивних жилети".
У будь-якому випадку, перед тим як сідати в автомобіль, його треба обійти з усіх боків і оглянути.
Тепер ви зрозуміли, чому я це так часто робив, перед тим як сісти біля місії в автомобіль. Я раніше за всіх вивчив назубок поради комісара поліції, як цікаву поему.
"Майте справу тільки з тими водіями, з якими ви вже їздите давно. І все ж не кажіть їм заздалегідь, куди ви збираєтесь подорожувати. Це можна зробити в кабіні автомобіля перед поїздкою".
Ні, в Америці життя як гра в карти: хто не ризикує, той не живе. Я вже припинив цитувати рекомендації комісара поліції. Тим більше що в нього далі йде розділ про сім'ю.
В Америці я жив без дружини, і мене той розділ не дуже цікавив. Не виключена можливість, що хтось збирається поїхати туди з родиною. Я особисто не радив би. А втім, це справа кожного. До моєї поради можна й не прислухатися, а ось до порад комісара поліції.. Даруйте, але ще раз надаю йому слово:
"Попередьте дітей, щоб вони не відчиняли дверей незнайомим. Усіх відвідувачів без винятку треба оглядати крізь вічко у дверях.
Звертайте увагу на автомашини, які частенько з'являються біля ваших вікон, а також на велосипеди. Звертайте увагу на автомашини з одним-двома чоловіками, які, судячи з усього, нічим корисним не зайняті. Запишіть номери цих автомашин. Для поліції це може знадобитися.
Якщо вас постійно турбують по телефону чи непристойно висловлюються – негайно змініть номер. Члени сім'ї не повинні встрявати в розмови з незнайомими особами.
Не повідомляйте заздалегідь постачальників молока, газет, бакалії, що ви виїжджаєте, Зробіть це безпосередньо перед від'їздом.
Діти повинні користуватися різними маршрутами. Не рекомендується ходити дітям до школи пішки. Зустрічайте їх біля автобусної зупинки й проводжайте аж додому, як і до школи.
Всі члени сім'ї мають повідомляти, де вони знаходяться і до якого часу там будуть".
Цей рядок мені особливо сподобався. Я його виписав і повісив над письмовим столом своєї дружини. По-моєму, коли хочеш, щоб був порядок у державі, потрібно починати утверджувати його у власній сім'ї.
"Не ходіть в одні й ті ж ресторани двічі підряд. Це стосується й кінотеатрів та театрів".
Мені тут нічого додати. По-моєму, все чітко і ясно. Краще комісара не скажеш.
"Завжди знайте, де перебувають ваші діти й коли вони повернуться додому. Хто повинен забирати їх зі школи (шофер, вихователька, няня). Якщо дитини нема на уроках – вчитель має негайно зв'язатися по телефону з батьками".
Особливо імпонував мені ось цей абзац. Він стосувався безпосередньо мене й тому припав до душі: "Постійно будьте напоготові. Для здійснення злочинного акту, як правило, за потенціальною жертвою стежать кілька днів".
Я приготувався до всього такого психологічно і фатально чекав, що ось-ось має щось статися... Та, як кажуть, мав щастя.
Уже закінчую свій розділ, хоч мене й не полишає думка, що він у порівнянні з пам'яткою комісара виглядає дещо блідо. Але ж самокритичність – це перша ознака майбутнього генія. Отже, в мене все попереду. А тим часом перед комісаром я – пас. І я зізнаюся в цьому, хоча зробити таке скромному автору, повірте, нелегко.
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 6
Людина – істота глибоко егоїстична. Але щоб настільки... А втім, про це йдеться в розділі під заголовком "Містер Снайпер". Він до ваших послуг. Розділ, звісно, а не снайпер, одначе читати його безпосередньо перед сном автор не радить.
Але тим, хто збирається на Той Світ сам чи хто має намір послати туди своїх родичів, – рекомендується познайомитися з цим розділом за будь-яких обставин, щоб ще раз переконатися, яких тільки покидьків на світі не буває.
Розділ VI. МІСТЕР СНАЙПЕР
Загалом у Нью-Йорку можна жити. У Нью-Йорку можна і вмерти. Несподівано й передчасно. Вас можуть випадково підстрелити. Вас можуть убити, заклавшись на парі. Може кокнути наркоман. Можете стати жертвою мафіозі, якщо потрапити під перестрілку двох кланів. Можете стати мішенню для колишнього "в'єтнамця", як тут називають американських солдатів, що воювали у В'єтнамі. Можете постраждати від расової дискримінації. Зі сторінок преси ви з жахом довідуєтесь, що в Сентрал-парку білий кривавий расист зарізав двадцять одного негра. Рівно через тиждень негр зарізав двадцять одного білого. Якщо ви випадково потрапляєте йому на очі в період фанатично-зоологічного сказу, ваші родичі змушені будуть замовити катафалк. Могила на цей час уже буде готова. У Нью-Йорку, як і у Вашінгтоні, Філадельфії, могили копають заздалегідь, наперед знаючи, що вони так чи інакше будуть заповнені. Там вони бур'яном не заростають. Про інші міста сказати не можу, але гадаю, що й там могильники – люди завбачливі. Америка у США скрізь Америка.
Можете загинути від рук божевільного, який поклав собі за мету вкоротити життя самогубством. Але в могилу з собою йому раптом захотілося взяти кілька пар. Так йому надумалося, такий йому сон приснився. Або просто вирішив: чого я маю вмирати, а він житиме? Отож вбиває першого-ліпшого: дівчину й хлопця, жінку й чоловіка, діда й бабусю, кішку й собаку. Інколи цей список він використовує повністю (якщо його поліція не зупинить за допомогою такої ж снайперської гвинтівки), інколи у своєму шаленстві він міняє свій задум: чомусь довго не з'являється дівчина, по черзі бере на мушку двох юнаків. Сказано – псих. Нерви не витримують. Але якщо несподівано з'явиться дівчина, він згадує список і намагається негайно поповнити похоронну процесію ще й красунею.
Я не мав честі зустрітися з таким божевільним (певен, це моє щастя), але по телевізору кількох патологічних снайперів бачив. Художні фільми на цю тему сьогодні в Америці дуже популярні. Там просто смакують убивствами, жахами. Божевільних підносять до рангу героїв. Чи треба говорити, що все те свідчить про типове в суспільстві, в якому чимало "зайвих людей".
Дозволю собі розповісти про одне інтерв'ю, яке передавалося по телевізору. Містера Снайпера-першого (так назвемо його) із значком учасника війни у В'єтнамі на грудях запитали, чому він стріляв у людей.
– Я збожеволів, – чесно зізнався він. – Коли після В'єтнаму я потрапив у ці кам'яні джунглі, де стільки скупчилося народу, почав стріляти першим. Таку проходив науку. Відпустіть мене у справжні джунглі. Туди, де немає людей. Я тільки там можу заспокоїтися...
Від себе додам: це явище сьогодні в США набуває поширення. Колишні "в'єтнамці" тікають з великих міст і свою порушену психіку заспокоюють тільки в лісах, на ранчо, де вони можуть нібито "спокійно жити". Два останніх слова я взяв із "Нью-Йорк таймс", а вона є вельми популярною газетою. Зауважу, що без спецдозволу тієї чи іншої редакції в Америці ніхто нічого не має права переписувати з газет і журналів. Яке за це тебе чекає покарання – не знаю. Ці два слова я взяв, щоб на власній особі пересвідчитися, чим це для мене закінчиться. Гадаю, до снайперських гвинтівок таймсівці не вдадуться.
Але ж ми зовсім забули за містера Снайпера. Мені невідомо, чи його прохання про переселення в лісові хащі задовольнили, але гадаю, що так. Адже він поклявся, що на той час ще нікого "не кокнув". А якби й підстрелив кого, то, маючи кругленьку суму в одному із солідних банків Нью-Йорка (тут банки всі солідні, про що свідчать реклами), містер Снайпер міг би знайти адвоката, і, як співається в емігрантській пісні, "за долари тут виправдають дідька".
Другий інтерв'юєр, якщо з вашого дозволу так можна назвати бандита, відповів на запитання журналіста інакше. На день його ангела славний друг Джонні подарував йому гвинтівку й книжку про древніх царів. Містер Снайпер-другий (цього назвемо так) ту книжку ледве прочитав, бо з граматикою англійської мови перестав дружити ще в коледжі. З книжки він зрозумів одне: всі боси (так він називав царів і вождів), вмираючи, брали з собою в могилу дружин, слуг, наложниць і старшого конюха з конем та вуздечкою в руках.
Містер Снайпер-другий спробував і собі наслідувати тих древніх, що мали тоді таке своєрідне хобі. Проте з ним у викопану заздалегідь яму не захотіла лягати навіть найближча його подружка Бессі, яка клялась йому бути вірною до могили. Саме в цьому, до речі, містер і хотів пересвідчитися, Він поклав Бессі в яму, показав їй кольт і оплачений авансом рахунок за похорон. Отож цю пару лишалося тільки засипати. Але Бессі не погодилась. Бачте, у неї сукня весільна не була готова. І вона вилізла з ями. Очевидно, аргументи містера Снайпера-другого виявились не вельми переконливими.
– Я за тебе вийду заміж і помру по-справжньому лише тоді, коли ти станеш справжнім королем, – обтрусила вона спідничку від глини.
Містер Снайпер-другий королем не став. Бессі вийшла заміж за іншого короля, якого в Америці називали містером ТОВСТОСУМОМ. Містер Снайпер-другий не був запрощений на весілля до містера Товстосума, бо цей, як і його подруга, вважав нижче своєї гідності знатися з таким голодранцем, котрий мав тільки кавалерку, тобто єдину кімнату в будинку, де подібних йому було тисячі, а також одну рушницю (і ту подаровану на день народження) й одну стару книжку, яка не перевидавалась навіть у "Феррар, Штраус і Жіро" (останнє ім'я, до відома редактора, пишеться через "і").
Містер Снайпер-другий страшенно образився. Спочатку хотів прикінчити містера Товстосума й свою колиштю подружку Бессі, але його на весілля не допустили на постріл гвинтівки з оптичним прицілом. Містер з того лиха забрався на пагорб, що знаходився в передмісті Нью-Йорка, і став очікувати жертв, які пішки ходять дуже рідко. (На околицях великих міст США, до відома тих, хто там не бував, пішохід – таке ж рідкісне явище, як у центрі міста американський офіцер у мундирі. Всі офіцери перевдягаються у цивільне). І в містера Снайпера-другого плани помінялися відповідно до ситуації. Він згадав про не прочитану до кінця книжку й вирішив замість коня підстрелити "мустанга".