На самому обрії теж великий вітряк. Справа від мене, але за водою і островом, стоять на березі якісь постаті. До мене спинами. Деякі сидять на конях і якихось незрозумілих звірах. Один у латах і шоломі, а в іншого на голові порожній пень. Між ними росте сухе дерево. Півдерева накрито червоною завісою. У великій тріщині у стовбурі стоїть гола жінка.
На верхній гілці сидить дятел, але дуже великий. Якийсь чоловік приставляє до дерева драбину. Досить далеко за ними сидить на камені бородатий чоловік у чернечій рясі з паличкою у руці і розглядає книгу. Він подібний на мого святого Антонія.
Через віконце у круглій вежі, про яку вже казала, я бачу, що за вежею відбувається щось важливе. Але нічого не можу розрізнити, і це дуже гнітить. Але все одно страшенно добре, що я серед цього руху. На секунду дивлюся через плече і бачу далеку пожежу. Від неї стає гаряче шкірі спини і ззаду ногам. Якось розуміється, що від цього треба втікати у воду. Вже
збираюся скочити, але дивлюся вниз і бачу натягнутий колючий ланц. Не сумніваюся, що можу перелетіти аж за нього. Але далі стою. Руки вже трохи затерпли, бо цілий час підняті. Раптом на спину насувається тінь і стає холодніше. Дивлюся догори. Якраз наді мною пропливає в повітрі вітрильник, обкутий латами. Я бачу його дно. Це летючий корабель. Він пролітає. Тінь зникає. Знову починає пекти. Вже сильніше. Хочу робити крок. Але бачу чоловіка з фотоапаратом.
Він цілий час ховався у глухому куті між моїм будинком і прибудованою вежею з малюнками чоловічків і віконцями. Я не хочу, щоб мене фотографували, і кричу на нього. Чоловік заперечно махає руками і показує на летючий корабель. У мені все згоджується, що то справді цікаво. Чоловік ховає фотоапарат у стіну. Йде попри вежу і зникає за поворотом. Я стаю на пальці. Розгойдуюся і скачу. Бачу перед собою той ланц. Піднімаюся всім тілом. Пробую його перелетіти. Але тіло не зрушується з місця. Я не лечу і не паду. Починаю кашляти. Дуже швидко лечу просто на ланц. Ударяюся об нього пальцями витягнутих рук. І на тому я збудилася.
25. Сон Анни видався Францискові настільки мальовничим, що він відразу ж спробував зарисувати його. Анна тут-таки підправляла рисунок. Коли дійшло до людей на березі коло дерева і чоловіка з книгою за ними, Францові здалося, що він вже десь це бачив намальованим. Лиш точка зору була іншою. Але досить було Анні розмалювати ескіз кольоровими олівцями, як Франциск упізнав Босха. Без ніяких сумнівів — "Спокуси святого Антонія".
У Ляруса Босха презентували "Мандрівником" з колекції мадридського Ескоріалю. Інших репродукцій Анна не могла бачити, Франц був певен, він завжди був поруч. Ніхто ніколи не переповідав "Спокуси" за ціле життя Анни, про них Франц точно не чув навіть згадки чи алюзії ще з часів навчання. Це означало, що сталося так, як казала віщунка — Аннині сни показують, як могло би бути.
Але Франц не втихомирився. Він побіг до Лоці і попросив, щоб той де завгодно терміново замовив альбом Босха. Франц готовий був чекати довго, лиш би знати, що щось діється.
Лоці пообіцяв замовити альбом завтра ж. І сказав, що має у своїй бібліотеці Босха, але лише одну репродукцію — "Спокуси святого Антонія".
Анна не вагаючись показала свою оголену постать у правому верхньому куті центральної частини картини.
Коли ж вони одночасно впізнали Непростих у двох головних фігурах з чотирьох, що переходили через міст на лівому крилі триптиха, то Франциск пообіцяв собі зробити цей фільм.
26. Працювалося як ніколи тяжко. Франциска мучили сумніви. Він безперервно розмірковував, чи зможе передати настрій, колорит, атмосферу, чи зуміє розшифрувати усі таємні значення, чи слід показувати комусь аж таке, чи не виглядає Босх смішно і несмачно, чи не гріх перемальовувати всяку нечисть і содомію, чи не образить він Непростих, чи не накличе біди на Анну, чи не зробив він комусь кривди свідомо або несвідомо, чи має сенс мистецтво, чи доживе він до закінчення роботи, чи не станеться чогось недоброго на показі, чи буде його смерть мучівною, чи зустрінеться він після смерті з батьками, чи чекає там його Анна, чи буде колись щасливим його народ, чи є щось в світі кращого, ніж наші любі гори Карпати, чи варто так багато думати, чи треба усе запам'ятовувати, чи добре всім все розказувати, чи обов'язково говорити гарно, чи думають рослини, чи існує завтра, чи не відбувся кінець світу вже давніше, чи ще довго витримає він без жінки, чи не перебуває він під орудою диявола.
27. Точна відповідь на останнє запитання була би відповіддю на багато інших. Незважаючи на те, що Франц був переконаним греко-католиком, у частих дискусіях на джиновому курорті завжди арґументовано нищив манихейців, катарів, альбігойців і нічого у світі не боявся, бо був переконаний у правильності Божого задуму, диявол за час роботи над цим фільмом являвся йому тричі.
28. Першого разу він не показувався, лише дуже лаконічно виявив одну свою властивість. Він був як магніт.
Францові снилося, що він лежить на підлозі. Раптом, не роблячи жодних рухів, навіть не напружуючись, він посунувся підлогою до стіни. Потім — в другий бік. Потім ще і ще, з перервами, швидше і повільніше. Так, ніби він металічна пилинка на аркуші паперу, а під папером рухають магнітом. Один раз його посунуло навіть догори по стіні — так само лежачи — і делікатно опустило на підлогу.
Після того диявол попросив уважно слідкувати за тим, що відбуватиметься. Він посунув Франца в кут. Виявилося, що там спить його вчитель. Франца підіпхало до вчителя і відразу ж потягнуло назад. Вчитель, не торкаючись до тіла Франца і не пробуджуючись, поїхав за ним. Бачиш, сказав диявол.
Голосу Франц не чув, але те, що диявол говорив, звідкись знав.
29. У другому і третьому снах диявол використовував різновиди одного і того самого прийому.
Другий сон був найкоротшим. Франц стояв на вулиці у Ялівці (Місце було справжнім, він його добре знав). Він чекав свою Анну, яка вже показалася в кінці вулиці. Раптом до нього під'їхав панцерник Беди. Беда виглянув з верхнього люка і сказав, що він привіз когось, з ким вони зараз вип'ють джину. З бічних дверей вийшов якийсь панок і підійшов до Франца. Анна була все ближче. Панок стояв спиною до Анни і панцерника. Він вийняв з внутрішньої кишені пляшку, витягнув корок і простягнув пляшку Францові. І тут все відбулося. За тих кілька секунд, поки і Анна, і Беда дійшли до них, Франц встиг зауважити зміну кількох тисяч різних лиць на голові панка, кількох сотень камізельок під розщепленою маринаркою, кількох десятків форм пляшки і кількадесяти відтінків напою. Коли панок і Франц перестали бути самі, калейдоскоп зупинився. Панок посміхався, посміхалися Беда з Анною. Франц випив перший. Смак нагадував ренклоди. Пляшку передав Беді, а той — панкові (Веда їх так і не познайомив). Коли черга дійшла до Анни, Франц чомусь викрикнув, що вона не п'є. Ніхто, крім Анни, не здивувався і не припрошував. А Франц непомітно, але дуже сильно стиснув їй палець. Він вже знав — хто це.
30. Після третього сну Франциск пішов на високий міст і роз-казав Непростим про Босха. Все ж таки у вежі, — сказав верхоблюд. Франц запитав, чи показувати комусь вже докінчений фільм. То залежить лише від твого бажання, відповіли Непрості. Хоч подумай, може, не личить показувати наші лиця там, де вам приверзлося. А наразі йди додому і пильнуй Анну, ми мусимо трохи помандрувати світами, але скоро вона стане жінкою і буде знати, де нас знайти, сказав баїльник.
31. Вдома Франц спалив рисунок, на якому був занотований сон Анни.
Для того, щоб бути щасливим, — сказав він Анні, — треба прожити без таємниць, а чужі знати лиш такі, які можна розказувати під тортурами.
Він дуже боявся, що Непрості рано чи пізно можуть прийти по фільм, тому заповів Анні ніколи не згадувати про те, що він існував. Але якби хтось захотів довідатися що-небудь, використовуючи катування, то слід відразу розказувати все, що хочуть. Не намагатися обдурити, а казати правду. Тому мусиш знати, що я все знищив.
Франц запакував фільм у капшук і вийшов за місто, щоб спалити його, викинути в прірву або втопити у буркуті.
Дорогою він подумав: як би Анну не мучили, вона говоритиме правду — фільму нема. Парадоксально, але це буде єдиною правдою, в яку кати не повірять, і тортури не припиняться.
В такому разі шкода нищити фільм. Може, він якраз колись пригодиться. Хай знайдеться хтось такий, хто подивиться, проаналізує, добре подумає і зрозуміє — що то за одні ті Непрості і як вони крутять світом. Адже завжди поступово виявляється, як все і всі у світі з'єднані зі всім — переходами, яких не більше, ніж чотири.
32. Франциск зайшов у буковий ліс, в якому кожне дерево мало дупло під корінням. Він накинув на очі вилогу довгої сукняної манти, щоб бачити лише, де стати, і почав наосліп бігати лісом. Кілька разів таки налетів на дерева, але нічого, бо очі були захищені. Бігав догори і вдолину, поки всередині каптура всі звуки світу замінилися хрипом з глибини легень. Аж тоді він зупинився, не відкриваючи очей, намацав дерево, знайшов між корінням дупло і запхав капшук з фільмом у діру, глибше, ніж на півтора ліктя. І вже повільно вийшов з лісу. У тих місцях це легко зробити не дивлячись. Треба йти догори, орієнтуючись за нахилом землі. Нагорі Франц скинув обледенілу вилогу і подивився на ліс. Всі дерева були однакові і незнайомі, між ними вилися нескінченні переплутані лінії слідів, очі боліли від безсоромного місячного освітлення.
33. Звичайно, була зима. Звичайно — падав сніг. Можна було вертатися, лапаючи сніжинки пересохлим ротом.
34. Вдома Франциск не відчув запаху дочки і подумав, що дійсно живе після кінця світу, який недавно відбувся. У хаті було чути лиш переливання води в глибинах каналізації, стискання металу у дверцятах охололої печі, ультразвукові вібрації шиб, пахло сіркою і вугіллям — мінявся тиск.
Франциск наважився виглянути у незачинені двері на балкон. Ковдра, розстелена у саду, виглядала болючою плямою. На ковдрі спала притрушена снігом маленька дівчинка, яка ще ніколи не засинала без тата. Для того, щоб утворився протяг, потрібний якийсь час. Тому Анною запахло майже через хвилину.