— С. 10].
821 Лист ще не оголошений. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 160, 241]. /415/
18 липня 1845 р., "ще до свого москалювання"; але тямив і те, що під той час незручно було виводити в печаті ймення Шевченка, яко українського письменника, тим-то він і надруковав "Наймичку" без авторового підпису, кажучи в передмові, що поему списав з альбома у однієї української панночки. Тепер знаємо вже, що та "хуторянка" був Андрій Лизогуб.
Того ж таки часу Куліш надруковав у Петербурзі свою "Граматку". Варенцов, вернувшись 10 грудня з Петербурга, привіз Тарасові з Москви від Осипа Бодянського нову книжку його "О времени происхождения славянских письмен", а від Куліша "Граматку". Тарасові подобалася остання: він каже 822, що вона "скомпонована гарно, розумно і благородно; що се перший вільний промінь того світу, що може зазирнути до здавленої панами голови невольників". Про оцю "Граматку" і Костомарів писав до Тараса, що "вона порадовала його, та не так вона сама, як думка писати для народу. Приходить час проснутися нашому люду і розумом працювати. Треба, щоб по селам учити дітвору по-нашому, а на те треба того, з чого учитися. Мені здається, що погляд Кулішів не годиться до букварів: народу треба тепер не лагоминків, а твердої тверезої страви. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої історії натуральної, короткої географії та космографії, книжки про закони, наскільки вони потрібні для народа" 823.
822 Записки... — С. 150. [(Запис від 10 груд. 1857 р. — Кобзар. — Т. III)].
823 Чалий, с. 116. [Лист від М. І. Костомарова (23 січ. 1858 р.)].
Тут варто до слова сказати, що погляди на освіту в народній мові, погляди на потреби і зміст підручників, взагалі погляди на потребу освіти реальної зійшлися однаковісенько у наших старіших братів-письменників з поглядами молодих українців. В сій справі погляди "батьків і дітей" ні в чому і у нас не відрізнялися.
Та система освіти, про яку Костомарів писав до Тараса, пановала по недільних школах на Україні, принаймні в Полтаві ми і без книжок учили дітвору по-українськи тому, про що пише наш історик. Небавом і книжечки такі були скомпоновані. Я подав до цензури власні рукописи географії, історії і про закони, потрібні селянам і у життю щоденному. Нічого того цензура не вернула, опріч арифметики та прописів.
Куліш, як відомо, не гадав обмежоватися "Граматкою"; він писав до Тараса, щоб поробив малюнки до історичних /416/дум наших і до своїх ліпших віршів, а "ми виріжемо ті малюнки на дереві, напечатаємо фарбами трошки лучче від лубочних московських і продаватимемо по 2 — 4 шаги (1 — 2 копійки), і будуть вони продаватися по всіх ярмарках, і наліплюватимуть їх у кожній хаті, замість московсько-суздальського плюгавства... Я й сам би понамальовував, та у мене ті нариси не будуть такі характеристичні, як у тебе. Ти як не поведеш пером, то все воно закарлючиться по художницьки..." 824.
824 Чалий, с. 122. [Лист від П. О. Куліша (14 лют. 1858 р.)]
V
Доки стояла така погода, що можна було надворі малювати, Тарас Григорович пильновав якомога більш змалювати видів з нижегородських будівель, переважно з церков. Траплялося йому інде в церкві зустріти занадто чудні образи; напр[иклад], в церкві св. Георгія він аж вжахнувся, побачивши образ якогось незугарного "чудовища", намальованого на круглій дошці завбільшки в 3 аршини. "Спершу (записано у його в журналі 27 вересня) я подумав, що се індійський Ману або Вешад заблудилися до християнського храму, щоб поласовати оливою та ладаном. Аж ось ввійшла в церкву молодиця, розкішно прибрана, тричі перехрестилася і поклонилася перед тим чудовищем... Безглузде ідолопоклонство! — додає поет. — Де ж християне, де християнки? Де безплотна ідея чистоти-добра? У мене не хватило духу перехреститися. Я вийшов на улицю: на темному фоні широкого лугу я побачив, як граціозно в’ється красуня Волга; зітхнув і перехрестився".
Цікаво б довідатися: де поділися усі оті малюнки, що поробив Шевченко під час своєї подорожі? Чи не можна б їх яко власність цілої України позбирати до громадського музею?
Небавом погода перемінилася: надворі годі було малювати. Перші дні під негодь Тарас сидів було в хаті та "запоєм" читав; але вже 6 листопада почув він, що в хаті сидіти нудно: почув, що його тягне на улицю.
"Звідкіль взялася у мене оця дурна вподоба до улиці?" питає він сам себе і цілком справедливо дає зовсім нату ральну відповідь: "Після десятилітнього посту я прожогом кинувся до книжок; об’ївся і тепер хорую на нестравність. /417/ Іншої причини такого томливого, неморального безділля я не відаю. Малювати — нічого путящого не зможу, не при думаю, та й кватира на те не відповідна. Малювати б портрети за гроші, так ні з кого; а працювати на дурничку — ніяково".
Грошей, значить, і заробітку, Тарасові дійсно треба було. Виїхав він з Новопетровського майже без грошей і без одежі; сподівався придбати одежу в Москві; але ж до Москви не доїхав: приятелі не встигли ще вислати йому грошей, а одежу треба було справити.
Дехто з нижегородських приятелів його спостеріг його трудне становище. І от починають то сей, то той прохати його змалювати потрет. Перший потрет за гроші, за 24 карб., він змалював з першої красуні у Нижньому Новгороді, з Т. М. Попової. Таку плату він уважав щедрою. Небавом 1 листопада він малює потрет з Дорохової 825 і з її годованки Ніни Пущинівни, далі потрет Якобі, з жінки Варенцова і з сина їх; нарешті приятелі його Шрейдерс, Кандинський 826 і Фрейліх прохали змалювати їх потрети і дали Тарасові гроші згори. Отут з тими грішми склалася трагікомічна пригода. "Взявши гроші й добре помогоричивши, пішов я, — пише Тарас 26 листопада, — до чарівної сім’ї m-me Гільде і тут у мене украдено ті гроші, 125 карб.".
825 Дорохова, з роду Плещеєвих, була директрисою дівочого інституту в Н[ижньому] Новгороді 1856 — 1864 [рр.]: умерла в р. 1867
826 Кадницький А. К. — Ред.
Звісно, гроші пропали. Та не так ще була шкода грошей, коли б разом з тим не склалася друга пригода. Тієї ночі переїздив через Новгород друзяка Тарасів Федір Лазаревський. Він скрізь шукав Тараса і, не знайшовши, лишив йому картку "яко страшенний докір совісті". Другого дня хотів, не хотів, а мусив він обідати у Даля, до котрого теж заїздив Лазаревський. У Даля мусив "висловити брехню лаконічну, що тієї лиходійної ночі їздив ради розваги з Брилкіним в Балахну".
Комічно трохи склалися відносини Шевченка до відомого російського письменника Даля. З ним Тарас був знайомий, ще як перебував в Академії, але ніколи до його не надило Тарасового серця. Зупинившись в Н[ижньому] Новгороді, Шевченко хоч і відав, що тут живе і Даль, але не хтів оновляти знайомості, коли ж графиня Толстая порадила те вчинити, Тарас мусив піти до Даля... 17 листопада він зробив Далеві візиту. Даль повітав його щиро і прохав заходити до /418/ його яко до старого приятеля. Перегодом вже 17 грудня він зайшов увечері до Даля 827. Несподівано в розмові зачепили Давидові псалми. Даль помітив, що наш поет не байдужий до стародавньої поезії, і спитав у його, чи він читав Апокаліпсис. "Читав, — каже поет, — та нічого не зрозумів". Тоді Даль дав йому власний переклад і коментарі Апокаліпсиса, просячи перечитати і повідати свою думку.
"Не по душі мені, — признається Тарас, — остання умова; без неї можна б не читавши подяковати, а тепереньки треба читати. А читаючи Апокаліпсис на мові церковнослов’янській, приходить думка, що апостол писав його задля своїх неофітів. А може, його кермовала і мета матеріальна, щоб дозорці його подумали, що старий збожеволів і верзе нісенітницю і тоді може швидше визволять його з заслання. З якої речі Даль перекладав і товкмачив оцю нісенітницю? І з якою думкою дав мені перечитати свій убогий твір? Яку ж думку свою я висловлю йому? Ради ввічливості мушу брехати..."
Коли траплявся у Шевченка вільний час, він не марновав його абияк. Вдовольняючи звичайну і властиву чоловікові потребу розваги між людьми, в товаристві знайомих, Шевченко не забував працювати і коло власних творів.
Ще під кінець жовтня взявся він переглянути своє оповідання "Матрос", що написав мовою російською р. 1856 в Новопетровському. Першу частину оповідання він відіслав ще з Новопетровського до Лазаревського, щоб дав до якого журналу друкувати. Другу частину переписав йому теж у Новопетровському прапорщик Нечаєв — "один з ліпших кадетів Непроєвського 828 оренбурзького корпусу". Перечитуючи тепер оповідання, автор спостеріг велику силу граматичних помилок і помітив, що треба перемінити назву: "Нехай буде не "Матрос", а "Прогулка с пользою і не без морали".
827 Записки... — С. 152[ — 153. (Запис від 17 груд. 1857 р.)}.
828 Неплюєвського. — Ред.
Переглянувши оповідання, Тарас вдається до Куліша, щоб поклопотався надруковати се оповідання і відіслані ще раніш "Княгиню" і "Варнака". Куліш на те відповів йому: "Про московські твої повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, та й більш нічого. Якби у мене гроші були, я купив би їх усі у тебе разом, та й спалив. Читав я твою "Княгиню" і "Матроса". Може, ти мені віри не піймеш; може, скажеш, що я московщини не люблю, дак тим і /419/ганю, так, отже, тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друковати. Тут не одного таланту треба. Прочитуючи твої московські повісті, земляки твої кивають головами, а москалі відкидають геть; а вірші твої рідні, так москалі шанують, а земляки наче Псалтир той промовляють" 829.
Тарас вважав літературний суд Куліша занадто строгим: "Коли ти хочеш зберегти з ним добрі відносини, ніколи не говори йому правди", — писав він до Куліша 830.
Дійсне, усі Шевченкові твори, писані мовою великоруською, не досягають тієї краси високої і літературно-художньої ваги, як його твори мовою українською. Головну причину тому висловив ліпше за всіх Костомарів; він зовсім справедливо говорить, що в творах Шевченка, писаних мовою російською, світяться ознаки великого таланту, вірність характерів, глибина і благородство думок і почуття, і багатенько образів; але вони не оброблені 831. І дійсне, опріч "Наймички", писані вони немов при хватком. Інакше й не могло бути: усі вони писані на засланню, під доглядом, а інші писані нишком, ще тоді, коли йому і по-російськи не дозволено було нічого писати, опріч листів.
Але властиво не тільки в сьому одному була причина того, що редакції російських журналів не друковали Шевченкових творів, писаних мовою російською.