Вони могли нападати купами на малі під'їзди, але в штурмі важкої кінноти чи піхотних з'єднань ніяк не зможуть утриматися. Якщо стріне спротив на шляху свого походу, він буде незамітний і про це не слід і думати.
Радивил пригадав собі, що вже десятого липня, а досі нема ніяких вісток про ворога. Де є Хмельницький? Чи знає він, що Радивил уже на землях України?
Увечері відбулася воєнна рада. Останні реляції донесли, що Подобайло наскочив на Лоїв, спалив замок, переправився на лівий берег Дніпра і там окопався.
Радивил глумливо усміхнувся:
— Рушаємо на Київ. По дорозі наказую розбити хлопів Подобайла. Розписати універсали на посполите рушення, аби люд прибував до Річиці. Там буде наш головний табір.
Два тижні після того, як Кричевський виїхав від Хмельницького, головні сили Радивила рушили на Лоїв.
Восьмою липня Кричевськии прибув зі своїм кінним відділом до Чорнобилю. Ніхто не згадував про важкі переправи у непрохідних багнах і пущах. Головне, що ворожі застави на шляхах не завважили нічого, бо й справді Кричевськии оминув усі дороги і вживані стежки. Радивил не міг знати нічого про його похід.
Біля Чорнобилю в лісах чекали на Кричевського повстанські полковники. В околиці згуртувався люд охочий. Бігли з нужденних далеких осель; ніби на лови ведмежі, в ходаках і полотянках, озброєні в рогатини й списи. Знали всі стежки і ходи в пущах і серед боліт і тепер стояли із своїм білим волоссям і сивими очима, готові кинутися в бій за свої хижі, зелені бори і спокійні води.
Кричевськии вислав Марка на стежі. Другого дня було відомо, що Радивил стоїть під Річинею й очікує посполитого рушення, попаливши тільки довколишні села. На похідній нараді повстанські полковники звітували про свої сили. Кричевськии мовчав. Із звітів виходило, що його сили нараховували чотири полки, тобто не більше десяти тисяч людей, переважно піших. Полковники Панкевич, Бруяка, Голота, брат погибшого Іллі, декілька повстанчих ватажків і Пішко, отаман київського комонного відділу, це були усі полководці його війська.
Мушкетів і куль було мало.
— Як з гарматами? — спитав Кричевськии полковників.
Дві невеликі, гармати привіз Бруяка, дві здобуті в Лоєві мав з собою Панкевич. До них усього чотири бочки пороху.
— Не брати більше! Не маємо достатньої кількості харчів ні зброї. Що робити з ними проти важкої гусарії й артилерії Радивила?
Кричевськии видає накази. Полковник Бруяка має обсадити переправу через Прип'ять, головні сили залишаються поки що в Чорнобилю, готові до походу проти Радивила. Рушити вже тепер Кричевськии не міг, бо не знав, куди піде литовське військо, на Київ чи на Збараж. Рівночасно вислав посланців до Хмельницького. В листі з'ясував своє безнадійне положення.
Цілий тиждень Кричевськии розвідував терен. Війська, які не були в роз'їздах, мали гостре поготівля, щоб кожної хвилини могли рушити проти ворога. Врешті посланець привіз відповідь гетьмана. Хмельницький обложив Збараж, що й птах не вилетить, а сам рушив проти короля. Через те ніякої допомоги дати не може.
"Будь чуйний і наступай мужньо", — дописав Хмельницький і на кінці листа.
Відповідь гетьмана Кричевський прочитав на раді старшин.
— Отож, панове старшини, залишаються нам наші власні сили. Ми самі без ніякої помочі мусимо здержати Радивила. Від цього залежить перемога гетьмана. Мусимо бути свідомі, що ми стоїмо на втрачених позиціях. Наша сила тепер не в чоловому бої, а в воєнних хитрощах, у маневрі.
Три дні пізніше Марко привіз із роз'їзду вістку від полковника Подобайла.
"Литовське військо рушило на Лоїв".
* * *
Діаріуш[5] сотника Марка, київського полку, під регіментом наказного гетьмана, пана полковника Кричевського.
З табору полковника Подобайла 23 юлія р. Б. 1649.
Литовська партія наблизилася до нас і станула по другому боці Дніпра, Як довго залишиться non constat[6]. Я оглядав їх in praesentia пана полковника, коли литовщ дали сальву з гармат по нашому табори Почалося биття з гармат і ручної стрільби. Наші лучно давали вогню, так що литовці рейтарувалися від берега. На яку імпрезу прийшли — іignotum.
Вночі донесли ордонанси, що партія Радивила пливе Дніпром. Над ранок у мряці чути було переплески весел, пізніше було видно човни; кожний мав гуляйгородини по боках, високо оббиті дошками для охорони від куль, а спереду гармати. Піхота литовська переправилася на наш берег і станула обозом по другому боці річки Сожі.
Видно з шанців, як переправляються через Дніпро. Топляться, бо ріка бистра. Йде дощ. Генерал Подобайло каже, що вони хочуть взяти нас штурмом з трьох сторін Генерал люстрував литовців через перспективу і сказав, що наш табір обсадили справа драгуни і пікінери Тізенгаузена, від чола регімент Донавая, а зліва артилерія Оттенгаузена, Донавайці засіли ex opposito[7] нашого табору у вигідному місці.
Для безпеки від поля, генерал Подобайло дав ордонанс бити густим вогнем на драгунів. Багато з них попрощалося з цим світам Паші вийшли в поле на місце, догідне для шику. А втім драгунія Тізенгаузена завернула, кірасири, шванкуючи кіньми, відійшли за ліс, артилерія запрягла коні і рейтарувала дозаду. Що сталося, non constat.
* * *
Це Радивил дістав вістку від розбитої своєї сотні, що від Бабині через Прип'ять переправляється величезне військо.
Ранений у бою поручик доповідав уриваним гарячковим голосом.
— Dux hostium[8], другий по Хмельницькому принципал іде на нас, князю.
Радивил зблід.
— Кричевський! — прошепотів.
— Усіх зібрати в Річиці! Залишити Подобайла. Інакше попадемо в два вогні. Ззаду Кричевський, спереду Подобайло!
Відтягнувши свої сили від Дніпра, Радивил почав окопуватися. В той час прискакав конем посланець від майора Шварцгофа, команданта таборів у Річиці. Радивил зім'яв листа. Майор доносив, що Кричевський іде на Річицю.
Підійшов до гурту старшин, що роздивляли на швидку руку креслений план ситуації.
— Коби знати, де той чорт ударить! — хвилювався Радивил. — На Річицю, чи на нас!
Вирішив вислати один відділ в допомогу Річиці, а другий на шлях, куди міг наближатися до нього Кричевський. У пишному гусарському строї глядів тепер, як маліє його розчленована сила. А так хотілося мати усіх разом, один залізний п'ястук, що безпощадно розчавив би хлопських ребеліянтів.
А десь там, куди глядів тепер Радивил, за багнами й лісами Кричевський форсував Прип'ять. Ішов дрібний впертий дощ, розливи і болотяні рівнини утруднювали перехід. Усе довкола потопало в болоті і в мряці. Військо бродило в воді по пояс і шию, весь бойовий вантаж, бочівки з порохом, зброю і харчі, несли високо над головою.
Марко глядів з берега на цей дивовижний похід. Сотні голів порушалося звільна по спокійному плесі ріки, сотні постатей воліклося багнами і зникало в заростях. Там далеко в лісі вони виходили на тверду землю і шикувалися в відділи. Без відпочинку і без зупинки вони йшли далі.
По двох днях важкого маршу ліс скінчився. Військо не виходило на розлоге поле і нічим не зрадило своєї приявності. Закритий зеленню бору, Марко розглядав далеке місто.
Річиця горіла. Литовські війська отаборилися під містом у чотирикутнику возів, скованих грубими ланцями. Дими пожеж тягли ліниво у дрібному дощі й накривали туманом догоряюче місто і табір.
До Марка під'їхав Кричевський з полковниками. Усі приглядалися мовчки литовській піхоті; відділи готовилися жваво до оборони. Копали і поглиблювали рови, а землею засипали сковані вози. Уставляли до стрілу гармати й важкі гаківниці. Внутрі табору видніли колірові прапорці кінних хоругов драгунів і рейтарів. Стояли кінь при коні готові до скоку, до удару, до штурму.
— Оце і добре, — промовив Кричевський, — табір знає про нас і напевне зажадав помочі у Радивила. Очевидно, Радивил і не думає тепер рушати проти гетьмана. А кожна година вельми корисна для нас!
Він дав знак рукою. Старшини поскакали до своїх відділів. І незабаром з лісу виступили тисячі воїнів. Ставали в бойових шиках сотні і полки, окопувалися на краях лісу і багон, зникали серед заростів і знову заливали довгим вужем зелене Полісся. Литовський табір принишк, завмер, зі страхом зорив рухи військ Кричевського.
По полудні справа надбігли допоміжні кінні сотні від Радивила. З криками радості прийняли їх у литовському таборі. Кричевський тільки підсміхався на ці голоси радості, що пливли полями, відбивалися від стін старезних вільх і смерек лісу і губилися в дощовій завісі вечірнього сумерку.
Ніч минула спокійно. В таборі литовців ніхто не спав. Майор Шварцгоф і його збройні відділи не скидали бойових блях. Безсонно ждали ранку, а з ним і страшного штурму впертого і нещадного.
Напруження поготівля зросло до крайніх меж над ранок. З хвилини на хвилину сподівалися наступу Кричевського, Ще густі мряки вкривали околицю, і ні один шерех не порушував таємничої тиші.
Із сходом сонця моряки піднеслися, і слабий вітер звіяв останні тонкі повісма вологості. Згодом з'явився край лісу, позолочений сонцем. В окопах не було нікого.
В тиші й нерухомості табір чекав до полудня. Тоді обережно в напрямі лісу виїхала розвідча хоругов.
Ліс був порожній. Тільки у верхів'ях дерев співали птахи, вдалі скреготіли сороки, а в хащах цвірінькали горобці. Ні одного воїна, ні живої людини. Кричевський з цілим військом провалився наче під землю.
В глибині лісу розвідники зловили двох поліщуків, що пленталися біля спалених хат якоїсь лісної оселі. Вони мовчали. Стояли з зав'язаними руками й понуро гляділи в лице майора.
Шварцгоф бісився. Поміж в'язи вложили одному з юнаків кусень заліза і скручували посторонок. Юнак закинув тільки ясний чуб і затиснув щелепи. Мовчав. Тоді взяли його на муки.
Другий стояв спокійно, вп'яливши очі в край неба.