Цілий день вона пробула десь у місті, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досі не повернувся з лісу.
— Ні, не бачив, — неуважно відповів Хелл. — Він, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.
Він пригорнув дівчину до себе й поцілував.
— Ой, та ну тебе!... — щасливо прошепотіла дівчина й міцніше притислась до його широких грудей.
За кілька тижнів регулярний прогляд власного досьє став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподіванка.
За досить докладними описами його стану й діяльності, аж до знищення кота-кіборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:
Шановний пане Хелл!
Керівництво СБ має кілька запитань, пов'язаних з Вашою поведінкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуємо Вам завтра о дев'ятій годині прибути до лабораторії номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирішити ті питання разом.
На все добре!
Підпису, звичайно, не було й сліду.
Хелл посміхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотів би зо дві години поганяти на катері.
Дивна річ — лабораторія номер 19, як вказувала невелика табличка — не мала навіть огорожі. Такий собі Невеликий зелений будиночок, звичайні двері, вікна.
Це враждення трималось недовго — поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловіком в сірому комбінезоні, не спустився ліфтом кудись вниз.
Саме "кудись" — він не мав ні найменшого уявлення, скільки поверхів проскочила кабіна за ті секунди.
Стіни й склепіння довгого коридору вилискували зеленуватим світлом, масивні двері перепиняла шлях через кожні півсотні метрів. В кількох місцях Хелл помітив націлені в середину тунелю чорні розтруби — чи то лазери, чи вогнемети, а то й анігілятори.
Одним словом, враження підземна фортеця справляла досить похмуре.
Нарешті, ще одні двері повільно заповзли в стіну перед Хеллом. Його провідник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потім розвернувся й пішов назад, так і не вимовивши жодного слова.
Юр знизав плечима й ступив кілька кроків вперед.
Двері м'яко клацнули за його спиною.
Хелл оглянувся. Він опинився в приміщенні досить дивного планування, схожому на літеру Г. Коротка паличка літери — тобто кімната просто перед ним — була геть захаращена складною апаратурою й відгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Більша — мала вигляд довгого круглого тунелю, стіни, підлога й склепіння якого аж виблискували від того ж таки дроту.
За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився — якийсь чоловік сидів за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кілька хвилин, потім чоловік взяв в руки мікрофон:
— Юр Хелл? — гавкнув динамік звідкілясь зі стелі.
— Так, я, — відносно невимушено відповів той.
— За яким чортом тобі знадобилось потрошити нашого кіборга?
Юр хотів вилаятись, але стримався.
— Не люблю, коли за мною підглядають.
— Ах, не любиш? — глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.
— Крім того, це, наскільки я знаю, протизаконно, — додав він по паузі.
Чоловік за пультом засміявся.
— Не тобі судити про наші закони!
— Не зовсім зрозуміло, — ламав комедію далі Хелл. — Здається, закони стосуються всіх?
— Так, всіх. Всіх _л_ю_д_е_й_.
— А...
— А ти — не людина.
Хелл трохи зблід й ступив крок до перегородки. Чоловік за пультом зробив поспішний рух й щось невидиме м'яко відштовхнулдо Юра.
"Ось так. Влип! — гарячково забігали думки. — "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки — навіщо?"
Чоловік за пультом не без зловтіхи спостерігав за його реакцією, потім посміхнувся й знову взяв мікрофон:
— А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужністю своєї "гармати". Готовий?
— Після цього я вільний? — похмуро запитав Хелл.
— Що? А... хм... так. Так, вільний. Власне, тебе й викликали саме для цього.
Хелл відчув брехню раніше, ніж той скінчив говорити.
— Отже... раз!
— Два!
— Три!
Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозуміюче дивився в тунель. Енергією, яку він звільнив за цей постріл, можна було пробурити чималу дірку в суцільній скелі.
Захисне поле з страхітливою легкістю приборкало ту силу.
Чоловік за пультом вдоволено гмукнув, потім поглянув на прилади й скривився:
— І все? Дурити нас вирішили, шановний пане? Ти вдарив менш ніж наполовину від максимуму!
— Так, — погодився Хелл. — Але більше не варто. Це може погано скінчитись.
— Непослух може скінчитись ще гірше! — відрубав експериментатор. Отже, ще раз!
— Один!
— Два!
— Три!
Хелл мовчки посміхнувся.
— Ти що, чоловіче? — злісно прошипів динамік. — Хочеш назавди тут лишитись?
Хелл перестав посміхатись, але не зронив ні слова.
— Будеш працювати?
— Ні!
— І не треба! — раптом погодився чоловік. — Не хочеш — не треба! Але краще все-таки захотіти.
З цими словами він знову натис щось в себе на пульті. В протилежній стіні тунелю повільно відчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькі, аж бискучі краї отвору.
— Знаєш, що там сховано? Правильно, не знаєш. А там випромінювач. Чудова річ, як на мою думку. Якщо я зараз його увімкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику — а ти, голубе, стоїш якраз навпроти, — так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попіл, навть не на попіл — на пару, на газ. Хочеш стати газом? — правильно, не хочеш. І я не хочу. Ніхто не хоче. Але це залежить лише від тебе. То як, будемо працювати?
Хелл мовчав.
— Отже, один!
— Два!
— Три!... Мені що, вмикати випромінювач?
— Будь ласка! — посміхнувся Хелл. — Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?
Язик полум'я лизнув перегородку.
Чоловік відсахнувся й злякано вилаявся.
— Лякати надумав? — знову зашипів динамік. — Розважаєшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуємо.
Він знову натис якусь кнопку.
Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який підступ.
Але підсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.
Крізь ще один люк в кінці тунелю випала, очевидно, підштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.
Хелл пополотнів.
В кінці тунелю стояла Селена Руткевич.
— Тепер слухай, хлопче, сюди! — знов озвався динамік. — Я зменшив потужність настільки, що ця дівчинка після короткочасного ввімкнення випроміювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде підсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по підлозі, рвати на собі шкіру й видавлювати собі очі! А полу в тунелі ввімкнено на максимум, отже ти навіть наблизитись до неї не зможеш. Й випромінювання до тебе не дістане. Непогана розвага, чи не так?
Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стіни.
— Але ти зможеш полегшити її долю. Ти вдариш всією своєю потужністю, розумієш — _в_с_і_є_ю_. Тоді вона помре швидко.
Дівчина зойкнула й м'яко впала на підлогу просто перед жерлом випромінювача.
— Добре, — зітхнув Хелл. — Я буду працювати. Зупиніться!
— Пізно, хлопче, пізно! Згідно припущенням однієї з наших світлих голів, в стані афекту ти зможеш вдарити значно сильніше, а нам саме це й потрібно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромінювач.
Струмінь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.
— Отже, один!
— Два!
— ТРИ!!!
І все зникло. Залишилось лише яскраве, сліпуче й обпікаюче світло. Потім був рев розжареного повітря, поштовх ударної хвилі й біль.
Коли Хелл розплющив очі, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашіло жаром на дні великої кулеподібної порожнини, вкритої різнобарвною склянистою масою. Гарячий озон різав ніздрі й легені.
Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вціліла. Чоловік, відкинутий з-за пульта в дальній куток, щось тихо бубонів у судорожно затиснутий мікрофон з обірваним шнуром.
Хелл прислухався.
— Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, він просто не міг все це зруйнувати, не міг!..
Коротким пострілом Юр пробив у вже не захищеній перегородці великий отвір й ступив до пульту.
— Ти будеш помирати три години, — неголосно й на диво спокійно сказав він. — Й не просто помирати. Ти будеш підсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по підлозі, ти рватимеш на собі шкіру й видавиш собі очі...
Чоловік, спершись правицею на підлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився під його рукою й кисть легко, без перешкод, наче ніж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисіль.
— Такого крику я не чув навіть від стрибунців, — сказав Хелл, з цікавістю спостерігаючи, як з руки капає розплавлене скло разом з шматками шкіри й м'яса. — Але це, здаєтся, не повна твоя потужність. Ану спробуй ще раз!
— Ні!!! — розпачливо заволав чоловік. — Не треба! Вона жива!
— Хто саме? — про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.
— Твоя дівчина! Руткевич! Не вбивай мене!
— Як... жива?
— То була лише голограмма! Це просто провокація, твоя дівчина жива й здорова, й нічого про це не знає! Не вбивай мене, не вбивай!..
— Навізо все це затіяли?
Чоловік замовк, лише важко постогнуючи час від часу.
— Ну!
Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.
— Ні, ні, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останній з людей, що...
Хелл відскочив. Черга втрапила обгорілому невдасі в шию й груди, він смикнувся, захрипів і завмер.
— Не треба стріляти, Хелл! — гукнув хтось з-за дверей. — Ми не збираємось важити на ваше життя!
Крізь прочинені двері в приміщення повільно, без жодного різкого руху зайшов чоловік в сірому. Автомат він тримав дулом вниз.
— Не стріляйте, пане Хелл! — сказав він ще раз.
— Добре, не буду, — буркнув Юр. — Але...
— Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрібні люди, в яких язик працює краще за все інше. Тим більше в підсмаженому вигляді. Для того й автомат.
Він зневажливо копнув ногою обгоріле тіло.
— Те, що Юр Хелл — остання на _З_е_м_л_і_ людина, наділена пірокінетичною здатністю — звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати — декому з нас краще й не знати. Втім... якщо ви погодитесь з нами співрацювати, коло ваших знань може значно розширитись.
— Щоб і мене колись ось так? — Хелл поглянув на труп.