Знати, що надія міцно перейняла його. Можна навіть думати, йому здавалося інколи, що визволення його вже факт, що цар підписав вже амністію коли не 1 січня, так 19 лютого; коли ж не приходить про се урядова звістка, так причиною тому бюрократичне дляння та брак зимою комунікації, бо зимою почта з Петербурга до Новопетровського йшла часом три місяці, напр[иклад]. Лазаревський Михайло вислав до його лист і цигари 17 січня, а Тарас прийняв їх тільки 7 квітня.
Той лист Лазаревського 765 хоч і не приніс Тарасові певної звістки про визволення яко про факт, але не приніс і розчарування, навпаки, приніс йому бадьорості і разом з листами старого приятеля Якова Кухаренка з Чорноморщини 766 і Андрія Марковича з Петербурга 767 став Тарасові світлим і радісним привітом на Великдень.
Тим часом коло амністії Шевченкової працювали не тільки граф і графиня Толстії, а ще й інші люде, між ними Сєраковський, Лазаревський і граф поет Олексій Толстой, котрого любили і цар, і цариця і котрий користався кожною зручною нагодою посприяти Шевченку. Граф Олексій Толстой хоча особисто і не знав Шевченка, але відав про його і високо становив його поетичний талант 768.
764 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 6.
765 [Киевская старина. — 1901. — Кн. II. — С. 285 — 286].
766 Основа. — 1861. — Кн. X. — С. 8.
767 Чалий, с. 94.
768 З приватного листа Л. М. Ж[емчужникова (ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 160 — 161, зв.)].
Петербурзькі земляки Шевченка були певні, що на сей раз цар дасть поетові амністію і тямили потребу Шевченкові грошей на дорогу. Вони поспішили запомогою. Андрій Маркович, посилаючи гроші, писав: "Відай, що добрі люде пильнували і пильнують перед царем про тебе, і, може, він /383/ помилує і верне тебе на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений" 769.
Радів Тарас з тих листів. Гляньмо на ясні його радощі, що в перший день Великодня — 7 квітня — обгорнули йому душу! Радощі ті світяться нам з трьох листів його, написаних 22, квітня.
"Удався ж мені сьогорічний Великдень! — писав він до Михайла Лазаревського 770. — Такого радісного Великодня у мене ще зроду не було. Якраз 7 квітня прийшла до нас почта і привезла твою дорогу посилку і твоє радісне письмо від 17 січня. Я трохи не здурів, прочитавши його! Та ще як закурив твою цигару (я десять років не курив цигар!), та як закурив твою гавану, то так мені запахло волею, що я заплакав, як та дитина. От чого ти наробив з моїми старими очима! Нехай тобі Господь милосердний заплатить за твою роботу. Та ж сама пошта привезла мені лист з Чорноморії і 25 карбованців від д. Я. Кухаренка, але він нічого про волю не пише мені. Та ж сама пошта привезла мені 16 карб. і лист з Петербурга від А. Маркевича з товаришами. Се буде син того самого Марковича, що написав малоросійську історію. З батьком його ми були колись великі приятелі, але сина його, оцього Андрія, я, здається, не бачив, а може, і бачив, та ще дитиною".
В листі Тарасовому до Кухаренка читаємо: "Лазаревський упевняє мене, що незабаром випустять мене з оцієї широкої хурдиги, що цар дав приказ розбивати мої кайдани. І плачу, і молюся, і все-таки не вірю. (Десять літ неволі знівечили мою віру і надію, а вони були колись чисті, непорочні, наче та дитиночка, взята з купелі, чисті і кріпкі, як той самоцвіт-камінь відшліфований). Я трохи не здурів на сім тижні. Та й тиждень же вдався. Недаремне я його виглядав десять літ. Десять літ! — друже мій єдиний! вимовити страшно; а витерпіть же! і за що витерпіть? Цур йому, а то справді одурію" 771.
769 Чалий, с. 94.
770 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 6.
771 Основа. — 1861. — Кн. X. — С. 8.
Гадаючи, що визволення недалеко, Тарас скомпонував собі план своєї подорожі з "широкої хурдиги". "Як дасть Біг, діждуся з корпусного штабу визволення, так, гадаю, навпростець через Астрахань ушкварю на Чорноморщину. Я ще зроду її не бачив, — додає він у листі до Кухаренка. — Треба хоч на старість подивитися, що то таке ота славна /384/ Чорноморщина. Одного боюся, щоб часом не сказали мені прибути до Оренбурга. А може, дасть Біг, не скажуть". (Будемо бачити, що Тарас помилився!) Далі, згадуючи про присланий до його 1 т. "Записок о Южной Руси" (2-й т. тоді саме друковано), поет писав: "Мене добрі люде, спасибіг їм, книжками не забувають, нема, нема, та й пришлють, а журналу вже десять літ і ввічі не бачив. Не відаю, що там і діється в тій новій літературі. Сам не писав нічого. Та й як його було писати? А тепер вже, Біг його святий знає, чи напишу що путнього? А може, дасть Біг милосердий, відпочину та на старість попробую писати прозу. Об віршах вже нічого и думати" 772.
Річ очевидна, що поет розумів тут прозу мовою українською. В Новопетровському до мая р. 1857 він дійсно рідною мовою нічого не писав, бо й не можна було писати. Прозою ж російською він написав на засланню дев’ять оповідань. Вельми помилився поет, говорячи, що про писання віршів "нічого й думати". Ледві тхнуло на його дихання волі, він ще в Новопетровському, ще за два місяці до виїзду написав свою прекрасну "Москалеву криницю". Не такий у генія нашого слова був дрібний талант і характер, щоб десятилітніми кайданами можна було цілком його знівечити. Поет небавом після сього листа до Кухаренка сам запевнився, що він "не зледащів, не захолонув в неволі", а що " нікому тільки було огню підложити під його горем недобите старе серце", як каже він через 6 тижнів після 22 квітня в другому листі до Кухаренка 773. "А ти, друже мій, догадався, взяв та й підкинув огню того святого. Довго я читав твій лист, дочитався до того, що не тільки очі мої, а серце моє заплакало, мов та дитина голодна. А серце, сказано, — не дитина; його галушкою не нагодуєш. Вставши раненько, помолився Богові, закачав рукави та й заходився коло оцієї "Москалевої криниці". Поміг Біг, скінчив, мені трохи Й полегшало". Останнім, підкресленим словам поета я надаю великої ваги. Поет, сам того не бажаючи, показує нам, що дар поезії єсть та висока сила, якої ніякі утиски й кривди не спромоглися повернути внівець; що се та сила, яка може лежати придавленою тільки доти, доки не доторкнеться до неї "божественний глагол". Головна же річ, з підкреслених слів бачимо, як тяжко було поетові переносити заборону писати вірші!
772 Ibidem.
773 Ibidem. С. 9. /385/
Скоро пішла крига і почалася комунікація водою, у Тараса більш та більш рветься терпець. 8 мая він пише до Лазаревського, так якби амністія була вже підписана царем і він дивується, що "й досі нічого нема з корпусу; добивають мене недолюдки, не боячися Бога. А нудьга, нудьга! Я ще зроду такої нудьги не коштував. Руки ні до чого не лежать, а в голові така нехворощ, що й ради не дам. Читаю по листочку біографію Гоголя та й боюся: може, й по листочку не стане, доки прийде моє визволення. Нудно мені. Думаю, чи не стане легше, як я з тобою поговорю хоч на папері, але... перо з рук випадає" 774. Нарешті приходить лист Лазаревського, писаний 11 квітня, і наш страдальник довідується, що справа амністії буде підписана лишень 17 квітня — і у поета "серце б’ється — якось гарячково. Ох, коли б то швидше його заспокоїти".
774 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 8.
775 Вест[ник] Евр[опы]. — 1883. — Кн. VIII. — С. 838.
Мимоволі перед мене стає питання: чому і на сей раз так задлялася справа визволення? Що коли вже для амністії треба було якогось урочистого дня, так чому її не підписано, напр[иклад], 19.лютого або 7 квітня? Певних фактів на відповідь нема, одначе ледві я чи помилюся, гадаючи, що спричинилася тому звичайна російська канцелярська формалістика, що вміє шпарко і хутко зневолювати людей, закидаючи їх в хурдигу, та не вміє швидко визволяти з хурдиги. Певна річ, що просьба графині Толстої до царя про визволення Шевченка перейшла через шефа жандарів до військового міністра, а сей почав питати Оренбург, а Орен бург — своєю чергою Уральськ: як поводиться "рядовий" Шевченко? Нарешті, не можна було не спитати згоди і у міністра внутрішніх справ. От всі оці запитання і проковтнули, може, цілого півроку.
Та вже як там воно не було, а певна річ, що не вельми хваталися визволяти Шевченка, не вважаючи на те, що гр. Толстой, запопадливо побивався, щоб прискорити сю справу. Як уся родина Толстих, тремтячи, дожидала підписання царем амністії, бачимо з споминок К. Ф. Юнге 775. "Раз якось навесні р. 1857, — оповідає вона, — вночі, коли ми вже кріпко спали, нас (дітей графині Анастасії) розбудили, говорячи: "Вставайте, діти! велика радість!" Ми одяг лись нашвидку, повибігали в залу; а тут тато, неня, худож ник Осипов і всі домашні. На столі повні бокали шампансь кого. "Шевченка визволили!" — кажуть до нас, цілуючи /386/ нас, неначе на Великдень! І ми радіємо з захватом, п’ємо, бігаємо по залі".
2 мая Лазаревський Михайло писав до Шевченка: "Поздоровляю тебе з великою царською ласкою. По просьбі графині Толстої і по свідоцтву графа Толстого тобі дадуть увільнення ("отставку"), і ти вибереш собі "род жизни". Скажи, будь ласкав, Дармограєві (псевдонім Шевченків), щоб він на радощах не накоїв чого такого, що не личить. Бережи себе, мій голубе! Приїзди швидше до Петербурга, а на Україну не їзди, про се просить тебе і графиня, а ти повинен послухатися її. У неї є про тебе гроші, вона поклала їх в банк, заким ти приїдеш. Білозерський радить тобі до Оренбурга не їздити, а дожидати на місці (в Новопетровському) "отставки" 776.
Лист сей з 75 карб, на дорогу прийшов до Тараса 3 червня. Не треба говорити, що діялося з страдальником в ту годину, коли він читав того листа. Хто вдатен розуміти хоч трохи те, що пережив Шевченко за десять років тяжкої неволі, той легко виобразить собі, яким животворним світом волі, яким цілющим теплом пронизав усього Шевченка лист Лазаревського з звісткою, що довго сподівана "гостя-надія" — амністія — тепер вже факт!
XVII
До "хурдиги" амністія повинна була прийти, переходячи через усі бюрократичні митарства, і доки вона не прийшла стежкою урядовою, доки її не оголосив своїм приказом комендант форту, доти визволений великий мученик і de facto і de jure був ще все-таки "рядовим 2 роты" і мусив справляти військову службу. Амністія йшла вельми мляво, і доки вона припленталася до форту — багацько ще і фізичних, і моральних мук зазнав геній нашого слова.