Це був красень принц Бхурі-Мхурі із далекої країни Чамп, що далеко на схід від славної Індіі. Я був у його князівстві адміралом усіх його кораблів. І я почав йому пояснювати істину нашої віри, її правдивість і силу. Та, певно, я в чомусь согрішив, бо не встиг його остаточно навернути в нашу істинну віру, як його підступна дружина, принцеса-чаклунка…
І ви знаєте, шановні мої гості, коли Адмірал згадав про принцесу-чаклунку, мавпа, тобто Принц, піднялась і стисла кулаки! Всі люди дійшли до повного здивування! Отож, Адмірал далі вів таке:
– …загарбала всі його скарби, зачарувала бойових слонів і чорних воїнів – ефіопів, і пішла в свою країну. А його, за те, що не згодився на її підмову кинути до в'язниці свого батька і повбивати братів, перетворила на мавпу і наклала на нього викуп…
Тут мавпа закрила лице руками і почала аж труситись від плачу. Мої дорогі гості, здивування й жах приявних дійшли до межі можливого! А Адмірал вже закінчував:
– Вона наклала на нас страшний викуп– аж сто тисяч динарів! Але за останніх п'ять років ми вже зібрали дев'яносто тисяч, і відправили сакками в Калікут, а звідтіля в Камбей, останій мусульманський порт Індії. Ми йдемо до Йорданії та Палестини, бо там є мої друзі моряки, з якими я в юності плавав і діставав корабельне дерево для славного лицаря ісламу, переможця невірних, відвойовника Єршалаїму, благородного Салах ад-Діна. Вони мені допоможуть грошима, і я зможу повернутись у землі далекого Машріку проповідувати наше вчення. А мій нещасний, спотворений Принц знов явить свою людську подобу!
І при тих словах Адмірала мавпа, тобто Принц, засміялася і підняла кулаки над головою.
Більшість одразу зрозуміли, що це не мавпа, а Принц. Тільки цей чортів м'ясник почав галасувати, що мавпа, тобто Принц, і є мавпа, бо вона ловила в мене на даху і жерла горобців! Та я йому відповів! Але наш мулла ще сумнівався.
Та коли ж Принц, тобто мавпа, підійшов до Адмірала і витяг у нього з-за пояса срібну індійську пайсу та понесла муллі, показуючи на світильник, він посвітлішав розумом і лицем, бо зрозумів, що ніяка тварина не може дати срібло на світильники.
І тоді він, тобто мулла, закликав усіх нас помолитись за нещасного Принца, щоб той вернув собі людську подобу і міг славити Аллаха людським голосом!..
Ще цілу добу Адмірал з мавпою, тобто Принцом, жили в мене. І в мене товклося стільки людей, ніби бедуїни приїхали на весняний ярмарок! За один день я розпродав половину припасів! Он як! Люди приходили й приносили хто гроші, хто дарунки моїм постояльцям. І вони не помилились, що це Принц і Адмірал справжні, а не шахраї. Багато з тих дарунків Адмірал віддав мені, вибачаючись, що не може подарувати нічого з заморських див. Що поробиш, адже його останній корабель засмоктали сипучі піски в гирлі Шатт-ель-Арабу!..
Коли купець і Аль-Джаубарі їхали в маєток, купець все смакував розповідь ханщика.
– От бачиш, мій любий книжнику! Є на світі і справжні чудеса, без шахрайства!
Аль-Джаубарі не сперечався цього разу. Дуже сподобалось йому в маєтку купця і тому аж ніяк не хотілося з ним псувати добрі стосунки.
А настрій у купця був такий хороший, що він навіть склав угоду про оренду землі під баштан з хазяїном хану.
Сам же Аль-Джаубарі їхав і з подивом і захватом думав про неймовірні вміння дресирувальника, який отак вишколив свою мавпу. Але ж і мавпа була чогось варта! Це не ті мавпи, що їх тягнуть за собою на ремінцях старці – лицедії.
Ще двічі зводила доля Аль-Джаубарі з Адміралом і Принцом. Десь через півроку він бачив його в Аль Ахвазі, коли мавпа на мулі в супроводі слуги-індуса приїхала до мечеті в п'ятницю. Схопила молільний килимок і пішла до мечеті. І коли заходила, Аль-Джаубарі спостеріг, що вона підняла саме ту лапу, якою треба, якби вона була людиною-мусульманином, переступати поріг при вході до мечеті. Але самого Адмірала Аль-Джаубарі не бачив.
Потім, може, через рік, вони знову здибались в одному хорранському містечку.
3 цікавості Аль-Джаубарі запросив Адмірала і мавпу-Принца в свою кімнатку в заїзді. Була дощова й вітряна зимова погода, й мандрівцю з його твариною дісталась кутова клітина в хані на другім поверсі. Хоч вода не дуже затікала, зате вітер дошкуляв добре.
І Адмірал з вдячністю й радістю прийняв запрошення. Вдягнений він був трохи інакше – довгі штани тюркські, м'які чоботи, старий плащ, але куртка з мідними клепками та ж сама, той же пояс і повстяна шапка з тюрбаном. Торби – дві, одна стара йєменська шерстяна, друга – нова, з доброї буйволячої шкіри. В руках той же посох бамбуковий. Але чистий, у грязюку не закаляний, наче його весь час на плечі носили.
— Ти мене, Падуча Зоря Морів, пам'ятаєш?
— Чого ж не пам'ятати. Ми зустрілись тоді в місяці аббі біля розбитого водограю.
— Диви, пам'ятаєш! – зрадів Аль-Джаубарі.– І багато ти, Адмірале, пам'ятаєш?
— Все… Крім письма. Бо ці чари відбили в мене всяку пам'ять до письма.
— Он які! А куди ти зараз збираєшся?
– Назад, у теплі краї. Ми зібрали десять тисяч динарів за ці два роки і відправили їх сакками в Індію. А він почав тут мерзнути. Ні, слава Аллаху, він не хворіє. Але мерзне. Правду я кажу, Принце?
І мавпочка, вдягнена в теплий одяг, тільки мордочка з-під каптура виднілась і малесенькі кулачки, затрясла кулаками, ніби говорячи: "Б-б-р-р-р! Дуже мерзну!"
Крім того,-вів мандрівник,– я побував у рідному місті за цей час, на рідній вулиці. Пройшло тридцять три роки, як я полишив уперше батьківську домівку. Коли двадцять років тому я вперше повернувся, наді мною сміялись, коли я розповідав їм про заморські чудеса. Бо я тоді був молодим і бідним моряком. І навіть багато з тих, хто наді мною сміявся, не впізнавали і не могли мене пригадати ще тоді. А тепер, коли я прибув з чотирма слугами-індусами, а Принц приїхав на добрім коні, всі, хто лишився живий, признали мене і впізнали. Бо я повернувся при повній зброї, в дорогім одязі. І мулла навіть не сумнівався, що Принц – людина. Та й як тут засумніваєшся, які тут сумніви, коли Принц при всіх підніс йому гаманець із динарами на світильники і глеки для омовіння?! – Подорожній хитро посміхнувся.
— Ох, і проноза ти, Адмірале! – не втримався Аль Джаубарі.– Але як ти таку мавпу знайшов і навчив? Скажи, га?
Славний письменник подивився на скам'яніле лице подорожнього і пошкодував за свої слова, озирнувшись на мавпу. Каптур упав на бік і її плішива голова з великими вухами була добре освітлена. Вона ледь посміхалась, показуючи гострі ікла, а очі були пильні і злі.
— Мудрий чоловіче! Я ні в кого не прошу, не канючу. Якщо хто мені дає з доброю душею, я візьму… Скажи, коли ми зустрілись, ти пам'ятаєш, я щось у твого мецената видурював? Чи не він за мною навздогін надіслав гуляма? Чи я скривдив ханщика, який дав мені притулок? Чи я цих індусів-похлібників скривдив? Їм не було за що повернутись додому. А тепер, якщо вони не дурні, то вже в славній Убуллі і при грошах, і добре вдягнені.
— А де кінь?
— Подарував одному цигану-зутті.
— А чому ти знов тут?
— Поклянись Аллахом мовчати. Тільки за всіма правилами. От чиста вода в глеку.
Коли Аль-Джаубйрі дав клятву за всіма правилами, Адмірал наблизив до нього свою чорну бороду з пасмами сивини і прошепотів:
– Я вирахував, що наступного року прилетить комета і принесе із собою всякі лиха. Хочу зустрітись з мандейським звіздарями і звірити з ними свої передбачення.
– Я чув,– сказав Джаубарі,– що в Басрі є пречудовий звіздар. Ти б до нього завітав,
– Спасибі за добре слово, о мій господине! Але шейх звіздарів уже відійшов від нас… А таблиці і всі його книги, кажуть, харіджити 3 спалили…
Потім Аль-Джаубарі покликав слугу, і вони пили тепле вино і лузали кавунове насіння всю ніч. Особливо радів Принц. Він просто об'їдався насінням. Адмірал від вина пом'якшав, відійшов серцем і розповідав усякі чудернацькі історії, які траплялися з його друзями-моряками в Китаї, Індії, на Цейлоні, на Аль-Кумрі, в Софалі Золотій. Під ранок Аль-Джаубарі сказав:
– Який же ти добрий чоловік, якщо після всього ти не прагнеш побільше нахапати, обікрасти й упослідити інших! Скільки ж тобі довелося горя скуштувати, і щоб ти отак жив і був навіть радий усьому?
Підпилий Адмірал, він же Падуча Зоря Морів, хитро посміхнувся, а вуста його збрехали:
– О шановний і славній книжнику! То все траплялося з іншими хлопцями. Зі мною нічого подібного не було…
ПРИМІТКИ
І. КНИГА ДЕЯКИХ ТАЄМНИЦЬ
1 Аббасиди – династія багдадських Халіфів з 750 по 1258 рр, Походіть від Аббаса, дядька засновника ісламу – Мухаммсда.
Омейяди – династія арабських халіфів з 661 по 750 рр. Столицею Омейядів був Дамаск.
2 Динар – золота монета. Вага в різний час була від 4,25 г до 4,55
3 Фалс– дрібна мідна монета.
4 Дирхем – срібна монета, також міра ваги, що становила 3,12 г. ,– 5 Кєйф (перс.) – відповідає італійському "солодке неробство".
6 П'ятниця – день відпочинку-у мусульман.
7 Муедзин – служитель мечеті, закликаючий віруючих до молитви.
8 Аль-Джануб – південь, Ас-Сималь – північ, Аль-Нагріб –захід, Аль-Машрік – схід,
9 Аль-Фарабі – книжник, тюркський філософ першої половини X ст. Служив правителю Алоппо Сайфу ад-Даула.
10 Лал – рубін.
11 Басрійські фініки мали славу найкращих у Багдадськім халіфаті.
12 Асасіни (хашашін – курильщик гашишу – релігійно політичний орден. Галузь шиїтського напряму в ісламі. Засновник Хасан-ібн-Сабах. Керівники ордену тримали рядових бійців (фідаїв) у сліпій покорі та виховували в дусі беззастережного фанатизму. Вели терористичну боротьбу як проти хрестоносців, так і проти мусульманських правителів.
Шиїзм – другий (після сунізму) за кількістю послідовників напрям в ісламі. Шиїти визнають Коран. В сунні (священних переказах ісламу, викладених у хадисах – оповідках про вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда та його наступників) визнають тільки ті хадиси, які свідчать про Алі. Шиїти вважають, що спадкоємцем Мухаммєда може бути лише прямий нащадок Алі й Фатіми (єдиної доньки пророка Мухаммеда, що мала дітей). Обряди в шиїзмі мало відрізняються від сунізму. Крім хаджа (прощі в Мекку, що є одним з головнііх обов'язків кожного мусульманина), шиїти відбувають прощу в місця, пов'язані з іменами шиїтських імамів… [Імам – у мусульман вождь, який поєднує в своїй особі світську і духовну владу).