Старших хлопців вже не було в дома, бо на цім тижні поїхали вже до школи. В дома були обі дочки і вісімлітний хлопчик.
У Тачинського був гарний садок і пасіка, бо він вмів коло того ходити. Овочу сього року було доволі і дуже гарного. Галузя аж згиналося до долу під тяга-ром овочу. Це для Андруся була велика примана, бо ні в його городі, ні у вуйка садовини не було. Молоді розмовляли весело, заїдали спілі яблока і грушки. Андрій осмілився. Роздивляючися по деревах побачив одну однісеньку гарну грушку так високо на дереві, що ніяк не можна було до неї дібратися. Андрій звернув на неї увагу, а дівчата говорили, що ця грушка хиба дротиком привязана, бо що ні трясли деревиною, кидали патиками, та не могли її рушити.
А я її зараз дістану,— похвалявся Андрусь.
Дуже високо,— каже Ганя.
Для мене не високо,— похвалявся Андрусь. Він миттю зняв з себе чумарку, стягнув чоботи і
мов кіт поліз на грушку. Знімався що раз вище. Здавалося, що ось ось гиляка під ним зломиться... Він таки дібрався до грушки і зірвав її враз з хвостиком. Хвостик узяв в зуби і так само зліз до долу. Дівчата плескали в долоні і хвалили його меткість.
Попробуйте, яка добра грушка, аж розпливається в губі.
Для себе я її не доставав,— каже Андрій,— ми зараз побачимо, кому вона дістанеться.
Він поклав грушку коло себе на траві і став швидко одягатися.
Колиб троянський принц Парис Анхизенко на горі їда у Трої був такий дотепний як Андрій Гороцький, не бувби накоїв Троянцям такої халепи віддаючи яблоко найкращій богині. Андрусь, хоч не знав сьої історії про Париса і трох богинь, зробив розумніше. Взяв дві нерівні стебелинки трави, відвернувся від дівчат, затиснув нерівні кінці в кулак.
— Котра панна витягне довше стебельце, тій і грушка дістанеться.
Панни взяли за стебельця і потягнули враз. Довше дісталось Зосі. Вона дуже зраділа, що доля для неї показалася така ласкава.
— Але ви, пане Андрію, мусите зі мною поділитися, побачите, який то смачний овоч, дайте мені ножика.
Вона зараз розрізала грушку і подала половину Андрієви.
На це дивилась ізза вугла хати ніким не помічена Тачинська.
їй це дуже подобалось, що Андрій так справився, а ще і тому, що грушка дісталася Зосі, та що обоє нею поділилися. Вона вважала це за добру ворожбу для своєї дитини.
Вона зараз того четверга довідалася, як Тачинський вернув з міста, що Тучко обіцяв висватати їх Зосю за Андруся. Придивляючись молодому шляхтичеві, вона за кождим разом винаходила в ньому якусь нову прикмету, і раділа, що її дитині таке щастя траф-ляється...
Андрій схрупав свою половинку і каже:
— Коли підмастили горло, так можеби дещо заспівали?
Десь зараз і старий Тачинський в садку зявит^ся, посідали всі на траві і стали переспівувати свій репертуар. Люди ставали на вулиці та слухали. Тачинський виймив цигарку і почастував Андрія...
Дякую, я сього не вживаю. Вуйко й сам не курить і мені не позваляє.
Та ви вже кавалір, і кожду роботу в хазяйстві вмієте, і до плуга і до коси і до серпа, вам вже можна-би люльочку закурити...
Це правда, що я вже кожду роботу роблю, але вуйко не позваляє. А маю я критися на кутах з люлькою, та ще якого нещастя з вогнем наробити, то краще мені не братися до того. Впрочім,— говорив далі підсміхаючись,— вуйка не послухати, то трохи небезпечно.
Це вам, пане Єнджею, лише на похвалу виходить,— говорила Тачинська.— Ваші ровесники у своїх батьків інакше роблять, по коршмах гуляють, випити люблять, а що своїх грошенят не мають, то скубнуть який гарнець пшениці у батьків, та у коршму несуть.
Ну, ну, хайби так хто вуйкови зробив,— каже Андрусь сміючись.— А вже колиб коршмареви при-йшлось жити з таких, як я, то незадовго пішовби з торбою.
Тачинські не знали на радощах, що їм робити. Тачинський обітував собі, що за такого зятя дасть Тучкови кромі обіцяних сороківців, ще і одного російського імперіяла, яких мав кілька схованих ще з того часу, як Москалі переходили через Галичину на Угорщину.
Пересиділи так та перебалакали, доки Тачинська не покликала всіх вечеряти. Недаром Лесів Ясьо жалував курки, бо того дня Тачинська аж тром куркам життя вкоротила.
До вечері вніс Тачинський меду з льоху. Тачинська вміла добрі вина варити з овочів, а меду і овочів було у них доволі.
При вечері було весело, як ще ніколи. Андрій сидів біля Зосі і частенько заглядав в її карі очі. При курятині не міг собі 3 вилками дати ради, то порадив собі так, що взяв курячу лапку в пальці і каже:
Вибачайте, панство, але старші пальці чим ві-дельці.
Браво, пане Гороцький, от це мені подобається. Ви, пане Єнджею, вмієте собі всюди дати раду.
По вечері, по одній чарці меду (Андрій не хотів більше пити) пішли знова дівчата з Андрієм у садок. За хвилю прикликала Тачинська Ганю в хату, а там-ті обоє лишилися самі, і проходжувалися по стежці. Вечір був дуже гарний. Небо було погідне і зоряне. Десь ізза гори била луна від ясного місяця, що ще не вспів усьому мирови показатися. У воздусі розходились пахощі спілих овочів і цвіту.
Андрій ішов побіч Зосі, а далі взяв її за руку, і любенько розмовляли. Тепер вже не треба було зачинати розмови від цвітів, як першого разу, бо розмова сама від себе бралася і плила весело, мов жерельний струмочок, якому ніколи води не забракне.
— Панно Зосю,— говорив Андрій не зупиняючись на ходу,— мій вуйко Тучко говорив мені, що я мушу неминуче женитися. Чи ви не піднеслиби мені печеного гарбуза, колиби я до вас сватів прислав?
Такого питання Зося ще сьогодні не сподівалася. Вона почула, що її лице горить від крови, що у голову набігла, а серце дуже затріпалося.
Я вам не противна, колиб лише тато та мама не противились.
О цім хиба нема що говорити. Коли мене сюди вуйко привіз, то певно, що вони вже чогось договорилися.
Тепер якось так склалося, що їх руки сплелися і вони поцілувались саме під цею грушею, на котру Андрій задля одної грушки так драпався.
Та вони й не прочували, як за ними з бючим серцем зорила потай Тачинська. Тепер вона порушила корчем порічок і вони стрепенулись.
— Мені вже пора їхати,— каже Андрій,— завтра у мене праця, а вуйко їде до суду.
Тачинська поступилась їм з дороги у сторону, а вони нічого не догадуючись пішли в хату.
Андрій зараз розпращався і у сяєві місячної ясної ночі вертав до Заріча. Годі змалювати його почування і стан душі того вечера. Він лише це цамятав, що сталося це що мало статися. Вуйко вказав йому дівчину, яку має брати, а він покінчив діло просто з моста. Він освідчився, а вона це приняла. З сього вийде весілля, а він опісля стане своїм хазяїном від нікого незалежним на своїй батьківщині, не мусітиме нікого слухати, а навряд він сам буде приказувати...
З цього він був вдоволений. Бо від хвилі, як вуйко піддав йому думку женитися, опіка стала для него важкою і рад би з під неї освободитися. Розуміється, що при тому не сходило йому з думки сідло, верховий кінь і стрільба. На сідло ще час, доки може вуйкового вживати, але про стрільбу вже й тепер можна подумати.
Як вернув до дому, то вже всі спали. Обійшовши коня він поліз на оборіг і зараз заснув.
Тачинська, коли вже гостя виправили, шепнула чоловікови, що сталося. Він аж перехрестився, бо його задушевне бажання було близьке до сповнення. Зося вийде заміж за такого чоловіка, що кращого не можна було собі вимріяти.
Нічого казати,— говорила Тачинська,— хлопець мов мальований...
А який він статочний! Прошу мені такого другого показати,— щоби не курив, не пив, не грав в карти... А справний на всю руку. Тучко говорив мені, що він в дома знає сам всьо зладити, що треба при господарстві. Зося, коли потрафить ним покермувати, буде з ним щаслива.
Вже я її навчу, як має робити. Треба конче до того довести, щоби вона ним кермувала, а не він нею, бо він ще молодий і недосвідний. Тепер під твердою рукою Тучка то він добрий і слухняний, отож місце Тучка мусить заняти Зося.
Тільки ви обі вважайте, щоб не переборщити, бо як раз не поведеться і він вирветься з під її впливу, то всьо пропало.
Ти знаєш мій досвід і практичний розум і знаєш мене. Всі бачуть і говорять, що наші дочки на тебе похожі з лиця, а на мене похожі вони із вдачі. Я вже знаю, як робити, а Зося мою думку перейме і зрозуміє. Вона мусить взяти його під свою руку, поки він ще молодий. Опісля... ти знаєш, що жінки раніш старіють, чим мущини — але за той час він повинен вложитися і привикнути, а тоді всьо буде добре.
Тачинські цілком заспокоїлися і спали цілу ніч мов на пахучих рожах.
Другої днини Андрій устав як звичайно, виправив плуги в поле покладати, а сам остав дома. Йому пильно було сказати вуйкови, що сталося і тому ждав в дома, доки вуйко не прокинеться. З того вуйко певно буде вдоволений, а це треба використати і про стрільбу заговорити...
Тучко здивувався вставши, коли побачив Андрія в дома. Він повинен був поїхати з третим плугом. Тучко поморщив чоло...
Добрий день вуйкови! Я вчера був у Тачинських.
Ну і що?
— Всьо гаразд! Я вчера вечером поговорив собі з Зосею розумне слово...
— Яке ж це розумне слово?
— А вжеж так, як вуйко хотіли. Коли вже маю її брати, то я її спитав, чи не дістану гарбуза, коли старостів пришлю...
— Ти справді так сказав? А вона що?
— А як я мав сказати інакше? Я думав собі: як не схоче, то скажу їй "падам до нуг" тай перестану воловодитись, і зачну шукати за иншою. Але вона не відмовила мені, лише покликалася на волю тата і мами, а то значить, що гарбуз не дістану. Я їй сказав на це, що це вже буде вуйкова річ з татом та з мамою поговорити, бо я собі гадаю, що вуйко даремне мене там не посилали...
— А що далі?
— Нічого. Ми поцілувалися, а зараз опісля я поїхав до дому.
Чоло вуйка цілком розхмарилось.
Андрусю, ти гунцвоте оден, давай вухо, хай тебе потермошу, бо не витримаю.
Термосіть, скільки вам завгодно, лише не відорвіть, бо відтак Зося на безвухого і дивиться не схоче.
Тучко був радий, начеб його на сто коней посадили.
— Ось так, то я люблю,— каже Тучко цілуючи його.— Так то по шляхоцьки і по кавалєрськи. На що це довгих церегелів та мявкання мов у котів в марті... Тереню! ходи-но сюди, а живо,— кликав Тучко у двері до кухні...— Чи ти знаєш, що той гільтай вже вчера освідчився Зосі і не дістав гарбуза...
— Яз сього дуже рада. Боже благослови! Вони обоє стали Андруся цілувати.
Тепер Андрусь хотів використати таку радісну для Тучка хвилю і добрий його настрій душі.
— Яби щось вуйка просив...