І в кого серце не здрігнеться, хай іде з нами, і нема місця слабодухим в наших лавах.
11. Але тепер ідіть од мене, бо й одної жертви досить".
12. І вони пішли, щоб продовжувати справу його й возвіщати Час.
13. І коли він лишився на самоті, наблизився до нього один, що вранці і ввечері був серед слухачів, і сказав, чемно вклонившись: "Ходім ізо мною, там хочуть тебе послухати".
14. І подумав Прийдешній: "Кінчено! Але все, що треба було мені сказати — сказано".
15. І він підвівся і пішов за невідомим чоловіком у великий будинок край міста.
16. І ледве ввійшов, кинулися на нього, мов вовки на ягня, і вкинули у в'язницю, сміючись, що він добровільно прийшов до них.
17. І на другий день привели його на суд, складений із суддів, що вже напередодні вирішили, як його засудити.
18. І вийшли підставні свідки й винуватили його у вигаданих злочинствах, диких і безглуздих.
19. І судді лицемірно жахалися, а в юрбі говорили: "І справді, цей чоловік є великий злочинець".
20. Але він знав, що однаково його засудять — і мовчав, не одповідаючи ані на які обвинувачування.
21. І недовго радилися, й присудили до кари на горло.
22. І знов укинули його в в'язницю, де ночують засуджені на смерть.
23. І на самоті він згадував усе своє життя.
24. Згадав свою стару матір, що бідувала десь безсила й одинока, не знаючи, що небавом прийде про нього жорстока вістка вразити смертельно її стомлене серце.
25. Уявляв свою тиху хатинку, де зріс і набрався сили і де міг спокійно жити до кінця днів своїх.
26. Згадав ту, що словом "кохаю" намагалася вдержати його, але даремно, бо він пішов, навіть не зазирнувши у щастя, що хотіло обняти його.
27. Бо чув голос дужчий від усіх інших: "Покинь усе і йди перед мене возвіщати волю мою".
28. І голос колективу заглушив голоси окремих людей.
29. І покинув усе, і пішов уволяти волю пролетарства й провіщати Час по містах і селах, знаючи наперед, що з ним трапиться і що невдовзі прийде кінець.
30. Бо людина робить не те, що вона хоче, але те, до чого змушує влада речей.
31. І той, хто пізнав радість боротьби за ближніх, бачить мізерність власного щастя.
32. Щастя його — в боротьбі, й боротьба дає щастя прийдешнім поколінням.
33. І нема більшої любови, як покласти сили свої для щастя дітей.
34. В них-бо продовження життя нашого й нагорода за муки наші.
35. Так думав він, і передсмертний сум покинув його.
36. І міркував далі: "Все йде, як до того силує невмолима влада речей і як я, знаючи її, передбачав.
37. Сонце з безхмарного неба не може не світити і не гріти.
38. І людина, що почуває потребу возвіщати істину, не може мовчати про неї.
39. І голос, що віщує цю істину, бентежить і непокоїть можновладців навіть із в'язничого льоху.
40. Коли вони не можуть змусити його мовчати, вони топлять його в крові, щоб більше не чути його і марити, ніби небезпека минула.
41. Але кров, що вони проливають, є посвідчення істини, і смерть того, хто провіщав її, стає нагородою за його слова.
42. Отож, гаразд, що я вмираю тепер, бо я сказав усе, що хотів сказати, і кров моя хай закріпить мої слова.
43. Слухачі мої тепер подумають: він казав правду, бо ті, проти кого говорив він, убили його, вони його боялися й хотіли, щоб він замовчав і не викривав їхньої неправди".
44. Подумавши так, він ліг спати спокійно, чекаючи на свій кінець із ясним розумом.
45. І ранком убили його, і вкинули тіло в загальну яму, і засипали землею, і заклали камінням.
46. Вони вірили, що, убивши його, вони задушили його голос, але незабаром побачать свою помилку.
47. Час-бо наближається, і ніщо не спинить його.
48. І ще раз: Час наближається, і ніщо не спинить його.