Листи розписувано до адміністративної старшини на волості, а та наказувала відчитувати такі листи по містах і селах. Саме організування призовних переводили вже сотники й полковники на волості — кожен у своєму районі. Мобілізацію звали: "скликати охотника, скликати купи, купитися".
Мобілізація проходила скоро й справно.
Скиданові універсали один за одним літають по містечках, містах, селах. "Що мужик — то козак".
Універсали звичайно мали свій притаманний стиль. Після вступу й вияснень ішов заклик збиратися на війну. Ось цікавіші уривки з таких універсалів:
"Лист до Снятина, Сенчі, Лохвиці, Глинська, Ромна й до інших міст і містечок, щоб його вдень і вночі відсилати доконче, без жадної затримки…"
І далі після вияснень: "І тому іменем моїм і старшинства моєго й іменем війська запорізького наказуємо вам і напоминаємо, щоб усі ви одностайно, великі й малі, хто тільки товаришем зветься і віри православної благочестивої держиться, зараз покинувши всі свої забави, щоб збирався до мене, до війська. А це все Богові поручаю…"
Чи інші універсали:
"Отже я властю моєго старшинства й іменем військовим наказую, щоб ви були готові, як у конях, такі і в припасах зі зброєю своєю проти ворога… та ставилися мужньо, як того потреба вимагає…"
"Наказуємо це під ласкою військовою доконче і під каранням військовим…"
"Ще раз просимо вас іменем війська і суворо наказуємо: до війська, до гармати якнайскоріше з панами полковниками, прибувайте…"
Такими словами зверталися до "товариства", до поспільства, до "всієї братії нашої", до "товаришів вірних і зичливих".
Нарід підготовляв сухарі, сало, муку, пшоно. Сотники й полковники вели призовників на визначені місця, де їх організували, розподілювали по різних сотнях і полках, дозброювали, вишколювали. Приходив, хто з чим міг: одні на конях, інші з возами та зі зброєю, яку хто мав.
"Люди скрізь продають волів і коней, а купують самопали", — пише Кисіль полякам 15-го травня 1647 р. Згідно з наказами універсалів військо збиралося до кількох днів, чи то з подальших околиць — до кількох тижнів. Очевидно, підготовлення мобілізації вимагало деякого часу. І тому декілька місяців перед повстанням розходилися на всі сторони мандрівні люди, старці-кобзарі, купці, чи то й волоцюги і, незамітно для поляків, піснями й натяками давали народові до пізнання, що готовиться якась військова акція. Що саме, про це докладно ніхто й не знав. Але нарід приготовлявся. Саме з оцих наведених слів Кисіля, майже рік перед повстанням Хмельницького, бачимо, що поляки вже були повідомлені про завірюху, яка збиралася в Україні. Але Хмельницький вмів зручно відвернути увагу поляків. Всі були переконані, що готовиться якийсь морський похід проти Туреччини. На весну 1647 р. ніхто й не думав, що великий організатор козацької нації задумав повстання проти Польщі.
Тактика. Козацька тактика спиралася на якнайбільшій рухливості війська, на наглих нападах і бойових хитрощах, т. зв. "воєнних фортелях". Географічні умови українського терену на його господарський характер не дозволяли вести воєн на західньо-европейський лад. Поляки, що достосовували свою тактику до східніх і західніх зразків, все ж таки не видержували в бою з козаками Хмельницького. Не встоювалися теж і їх затяжні західньо-европейські частини, головно ж німці, хоч вони й мали величезний воєнний досвід із 30-річної війни, "старі леви", до того знаменито озброєні й вишколені. Поляки розбивали козацьке військо в часах перед Хмельниччиною, але лише завдяки недосконалій організації повстанчих частин, завдяки їх недосконалій дисципліні й низькому вишколові.
Тактика Хмельницького спиралася на віковому досвіді запорізького війська, на модерніших тактичних основах реєстрових козаків та на досвіді 30-річної війни, що його Хмельницький практично вивчив, перебуваючи деякий час на заході Европи. Поодинокі елементи тактики, як от похід, таборування, бій, погоню, відступ тощо — Хмельницький пов'язав в органічну цілість. Він створив її за тогочасними західніми зразками, алеж за основу взяв прикмети військового духа й бойового характеру українського народу. Похід війська відбувався тими небагатьома головними шляхами, що сполучували поодинокі міста України. Бічними шляхами велике військо з возами й гарматами йти не могло. Там діяли або менші частини або, — де околиці були малодоступні, — окремі кінні загони.
Коли ворог був далеко, військо йшло незабезпеченим маршем, зате в околиці, де можна було сподіватися ворога, колона просувалася дуже обережно.
Головні сили, що вирушили "на поля", себто проти ворога або, як тоді казали, — "вирвалися на волость", були забезпечені сторожами. Попереду йшли три сторожі, з-поміж них найменша на самому чолі колони. Сторожі просувалися на віддалі зору. Бічні й задні сторожі берегли флянків та забезпечували обоз перед несподіванками, наскоками від тилу. Біля передньої сторожі йшли теж обозні відділи, які підшукували місце на табір та підготовляли обозовище.
Зрештою в околиці діяли кінні загони, нераз на доволі далеку відстань (кількадесять кілометрів), які й провірювали терен і звичайно встрявали в бій з такими ж загонами чи сторожами ворога.
Велику прислугу робили численні шпигуни-розвідувачі, що вешталися далеко попереду маршової колони й опісля звітували про все, що про ворога розвідали. Хмельницький присвячував тому особливу увагу. Козацькі розвідувачі бували нераз у польському таборі та здобували відомості навіть про таємні наради головних польських військових начальників. Зате Хмельницький не допускав польських розвідувачів до козацького війська. Через те скрізь у походах Хмельницького зустрічаємося з фактом, що поляки не знали, де перебуває гетьман, кудою прямують козацькі війська, яке їх число й які їх пляни. Отже гетьман знайшов спосіб дорешти виключити можливість польської розвідки в своєму війську. Але ще десяток років тому назад було навпаки. Остряниця не знав нічого про польське військо, зате ж поляки були дуже добре інформовані про все, що діється в козаків:
"І хоч вони (козаки) знали про його велику сторожу над ними й були дуже обережні у своїх замислах, все таки не могли вберегтися від того, щоб усі їх, хоча б і найтаємніші, справи не стали відомими (полякам) почерез шпигунів, що були дуже замасковано серед них розміщені".
Коли військо спочивало, тоді розставлювано довкруги "чати", — звичайно по всіх підвищеннях, а головно ж "стражних" могилах, що їх було багацько вздовж давніх воєнних шляхів.
Ще інший засіб розвідки це були захвачені "язики", себто полонені. Військо постійно висилало загони теж і щоб захватити "язиків", які як правило до зізнань були змушувані муками. Хмельницький висилав часто "охотні язики", які зумисне давали себе полякам ловити й на тортурах подавали невірні дані про козацьке військо. "Язики" ніколи не виходили живими. Після допитів їм як правило стинали голови або вішали.
І козацьке і польське війська в засаді йшли поділеними на три сильні частини: передню сторожу, головні сили й задню сторожу. Коли траплялися більш-менш рівнобіжні шляхи або декілька доріг на шляху походу, тоді військо розподілювано ще в трійкову систему: права колона (сторожа), — головні сили, — ліва колона (сторожа). Зовсім інакше йшли на свої грабіжницькі походи татари, що в степах розділювалися на чотири групи, які й розходилися на всі чотири сторони світу. Саме про те й співає пісня:
"Ішли ляхи на три шляхи,
а татари на чотири…"
В поході впоблизу ворога всі старалися зберігати повну тишину: стримували коней, щоб не іржали, козаки їхали чи йшли тихо й спокійно, вози дбайливо намащувано, щоб не скрипіли.
Загони йшли звичайно без таборів "комуніком" (комонником). Малі загони називано ще й чатами; вони мали завдання позад ворога знищити припаси харчів, нападати на його зв'язкових і поштових, словом, — непокоїти його тили. Коли під'їзди не знали околиці, брали з-поміж селян провідників. Кінні загони мали свою окрему тактику нападу. Вони на татарський лад наступали дрібними гуртами з усіх боків; ці напади бували дуже завзяті й змагали розбити ворожий відділ на декілька частин чи то на дрібні групки. Коли спротив був сильний, то завертали й за деякий час наступали наново. Звичайно такі загони перемагали, хіба що ворог був у декілька разів сильніший. Поляки не були витривалі на такі постійні напади й легко виснажувалися.
Більші загони (їх числовий стан доходив часами й до кількох тисяч люда) мали й свою артилерію — декілька "дрібних" гармат, що їх везли на двоколісних возах. Підготовляючися до бою, гармати "скоком провадили", то ж і вони мусіли бути неменш рухливі, як; і весь загін.
Почерез річки козацьке військо переправлялося теж три-дільним ладом:
"Оттоді ж, як до річки Дніпра прибував,
На три часті козаків переправляв…"
Наперед переходила вбрід легка кіннота й частини піхоти з мушкетами. Коли ж ворог був близько, то зараз окопувалися земляним валом і шанцями. Опісля переходила частина артилерії, кіннота, вози з амуніцією й припасами. На кінець — решта обозу з пішою охороною й кіннота.
В зустрічі з ворогом козаки були завжди готові до бою:
"Що спеклося, — треба різать",
"Що Бог призначив, — не мине" — казали.
Спершу військо окопувало табір, що й ставав осередком і джерелом постачання в бою.
Вози вставляли в коло, в прямокутник, чи просто в нереґулярну фіґуру, залежно від місцевостевих умов, та завжди використовували похилість терену так, щоб чоло табору було нижче, а зад вище. Вози сковували до купи ланцюгами, зовнішній же їх ряд насипали землею, щоб були важкі та спинювали гарматні кулі. В другому й третьому ряді возів приміщувано харчі та всякі боєприпаси. Вози з порохом уставляли по середині табору. Довкруги табору копали шанці й насипали високі вали. Особливу увагу звертали на порядок уставлених возів, — щоб в разі потреби можна було вирушити в найкращому ладі. Терен вибирали так, щоб впоблизу була вода й паша для коней, а по змозі й ліс. Найрадніш вибирали місце, хоронене багнами й ріками, щоб доступ до табору був нелегкий.
Поляки по середині табору уставляли ще свої коляси й старшинські та військові намети.