Так минув за працею, шаленою виснажуючою працею, день і другий і третій.
Працював.
Ще раз спинився в свойому описові над історією виправи "Queen of Virginia", сміливими подорожниками, щераз зайнявся всілякими проблемами, що доторкалися Марса, щоб знова увести читаючу публику в сферу інтересів, цю серпанком сповивали цю епохальну подію, яка за кілька днів мала розгорнутися перед її очами. А третього дня знов відізвався дзвінок телевізійного апарату й на кришталевій тафлі знов замиготіли слова:
"Астрономічна обсерваторія в Святошині просить пана Степана Артименка до апарату".
За хвилину стояв вже Степан біля апарату й говорив вдивляючись в усміхнене лице д-ра Ігоря Харитоненка, яке видніло на кришталевій тафлі.
– Я тут. Здоров Ігоре, що нового?
– Усе гаразд. Сповнились мої сподівання. Саме перед хвилиною зголосилася обсерваторія на "Mount Wilson"[1]) та переказала свої помічення, які тільки підтверджують мій здогад. Розуміється нони не догадуються, що саме є на річи, бо в них нема мого апарату. Та їхні підрахунки вповні годяться з моїми, отже висновок – мій здогад правдивий. Тому то Степане можеш вже завтра вранці зголосити в єрихонські труби, як це ти висловився, й сповістити своїх цікавих читачів про цю епохальну подію, але, як кажу, щойно завтра ранком. Сьогодні ще, я, як це є моїм обов'язком, перешлю урядове звідомлення з мого відкриття в міністерство із заввагою, що право першенства в постачанню вісток для преси й закордону передаю тобі. Також викликаю із Мадрита мого шефа Загоровича, який повинен тут завтра вранці прибути. Що до часу прибуття міжпланетного судна то прибуде воно дня 25-го травня вранці, приблизно перед або недовго по сході сонця. Отже затям собі: 25-го травня ранком витаємо тут у Київі наших гостей з Марса. Думаю, що міністерство воздухоплавства вспіє приладнати до цього часу все, щоб це привитання відбулося щасливо на нашому летунському майдані. А поки що бувай здоров!
Артименко ледви вспів проговорити до Ігоря слова подяки й пращання, як Ігореве лице з приязною усмішкою зникло із кришталевої тафлі й в той момент відізвався дзвінок на знак, що розмова скінчена.
Ще того-ж вечора понад Київом кружляла пара літаків, що розкидали летючки із задрукованими кількома рядками:
"Увага!
Читайте завтрішнє надзвичайне видання "Київських Вістей", що появиться о 9-ій годині ранком. Про щось незвичайного, небуденного дізнаєтесь!
Передайте цю летючку з рук до рук, від хати до хати!
Редакція "Київських Вістей".
І того ж вечера на всі запити, які з усіх сторін посипались крізь телефони й телевізійні апарати питаючі діставали однозвучну відповідь: – Читайте завтрішнє надзвичайне видання "Вістей". І більш нічого.
VI
Ще раннім ранком, ледве що на обрію зарожевілася заграва, почали збиратися на Володимирській проти терему "Київських Вістей" громадки людей. Видко що вчорашні летючки зробили своє.
Даремно вдивлялися цікаві очі на фронтон терему, де звичайно, вже від ранніших годин висвітлювалися на широкому екрані новини дня та зверталося увагу на цікавіші статті, що з'являлися в газеті. Так тепер видніли тільки ті самі рядки, що їх можна було читати у вчорашніх летючках:
"Читайте сьогоднішні "Вісти", що появляться о 9-ій годині ранку".
Де дальше, коли вже починався звичайний, ранішний рух на городських вулицях, юрба збільшалася, заповнюючи бічні вулички й спинюючи рух прохожих та повозок, що з трудом пробивалися крізь натовп. Тут й там миготіли блискучі шоломи городської варти, що намагалася вдержати лад й вчинити вулицю свобідною для проїзду.
Та це не дуже їй вдавалося.
Серед юрби творилися поодинокі гуртки, в яких оспорювалася й коментувалася загадочна вістка, кинена редакцією "Київських Вістей" на вулиці міста.
Виринали здогади одні за одними.
Одні впевняли, що це заповідь війни. Ніщо тільки війна. Та війни не вибухають так негайно з сьогодня на завтра, а на політичному овиді як на збитки було аж надто супокійно й ніщо не віщувало якоїсь війни.
В одному гуртку йшла дискусія живіше як де інде. Серед його стояв якийсь молодий чоловік з розкудовченою чуприною, не то студент не то прикащик з вигляду, й скоро розмахуючи руками говорив грімким голосом:
– А я вам кажу, що це ніщо інше тільки димісією уряду пахне. Димісією та-ак! Всякі познаки на землі та на небі вказують на це.
Руки його кружляли як крила вітряка а самопевний голос кріпшав й уривався, як це буває у промовців, що стараються заволодіти товпою на передвиборчих вічах.
– Димісія уряду!? – перебив йому якийсь опонент. – Що це ви? Коли б воно так було, то "Вісти" не робили би такого гомону ізза такої дрібниці.
Димісія!?
А чи від того світ завалиться, якщо піде Гречанівський, а на його місце прийде Остапенко? З Богом Парасю! Не вгадали добродію!
– Якіж бо ви? – почав дальше своїм піднесеним голосом вуличний політик. Я-ж сам вчора на власні очі бачив, як перед гетьманським теремом стояв екіпаж з гербовим тризубом на дверцятах. Більш години стояв! Що це воно, думаю? Це-ж як даром собі так стоїть. А ось і навинувся під руку один із гетьманського двору, в такій лівреї блискучій, бач гетьманським гаражем мабуть завідує чи урядовцем для особливих доручень із постачання буде – так я і до його:
Що воно, дядьку, кажу, за парсуна така у нашого Ясновельможного?
А це, каже, голова ради міністрів, Гречанівський. На авдієнції, значить, у пана гетьмана. От що воно! Не даром до Ясновельможного заїхав. Звісно до господаря же. Прощатися приїхав. Ну й бач димісія по мойому! Ні? Кажу вам, що це воно так а не інакше! Побачите, що моя правда!
– Добродії, геть з пішохода – перебив цю голосну дискусію городськиїй вартовий. – Чого спинюєте рух прохожих?
Дискутанти замовкали, посувалися декілька кроків та знов приставали в дожиданні.
Дещо подальше, біля ювілєрського магазину Овраменка й Калужинського нова громадка цікавих обступила якогось
купчика з вигляду В широкому брилі, що зсунувся йому геть аж на потилицю. Прижмуривши праве око й зробивши таємничий вид, він говорив напів притишеним голосом.
– Тс! – Я знаю!… Учора було засідання верховної ради, яке протягалося геть поза північ.
Бурхливе засідання.
Обмірковувалася інтерпеляція лемківського депутата Лабаша в справі пряшівських солянок. Ніщо інше тільки це.
– Цебто що? – відізвався хтось із слухачів.
– Треба слідкувати за політикою то знали б наперед що, де й коли станеться, от що! – відповів самопевно купчик в брилі. Ось, бачите, чорноморський соляний трест хоче узяти сіль по всій Україні в монополію. А Галичани, бач, ні та й ні! О! Це завзятий народ! Мало до бешкету не прийшло на тому засіданні. Побачите, що на мою стане! Побачите!
Але й тут городська варта перепинила дебати посуваючи на кілька кроків вперед вуличніх політиків.
Де дальше юрба так зросла, що городські автобуси, що обслуговували цю частину города, мусіли обминати Володимирську не могучи протиснутися крізь ряди цікавих. Спинялися й приставали урядовці, що поспішали у свої установи, робітники прямуючі до своїх станків, школярі й студенти, спинялися куховарки, що спішили на базар.
А години минали за годинами.
Було десять хвилин до дев'ятої, коли відчинилася у теремі велика, бічна брама й з неї почали висовуватись вантажні авта, що звичайно розвозили тричі в день "Київські Вісти" по усіх сторонах города. На кожному із них їхало кільканадцять рознощиків, що розпродували Газету кожен у свойому районі.
Якось мимовільно розступилася юрба, пропускаючи вузенькою стежиною важкі вози.
А коли прокотилося їх десять й зникло кінець Володимирської в бічних вуличках, із брами виїхало одинадцяте авто й проїхавши кільканадцять кроків і спинилося по середині Володимирської стиснене з усіх боків юрбою.
Стоючи на ньому, рознощики, з високо піднятими в гору, ще мокрими від друкарської фарби надрукованими листками газети, почали вигукувати своїм звичаєм:
– Надзвичайне видання "Київських Вістей"! Епохальна подія! Тільки пять шагів! На-а-адзвичайне вида-ання!
Голос їх лунав понад головами юрби, губився, гинув серед вуличного гамору то зливався з окликами, що з усіх усюдів линули на рознощиків.
– Давай! – понеслося з усіх сторін. – А скоріше!
Миттю гори задрукованих листків, що сіріли на вантажному авті опинилися в руках юрби.
Хто не вспів добути виключно для себе номеру газети, цей вилазив на спину других, спинався на вуличні ліхтарні й вистаючі фасади домів, щоб тільки кинути оком на задруковані рядки й заспокоїти свою цікавість.
А ті щасливі, яким вдалося першим допасти ще вогкого паперу – читали. їхні очі впилися в чорні рядки, вглитували в себе слова цілі й речення. Якесь не то збентеження, не то жах видніли на їхніх лицях. На один момент – химерний, проминаючий момент втихла вулиця.
А на газетних листках видніло великими буквами:
Поворот з Марса!
Міжпланетне судно "Queen of Virginia" що рік тому вилетіло з летунського майдану в Гейфіку U. S. А. в дорогу до планети Марса вертає назад на землю!!
Нашому співробітникові д. Степанові Артименкові вдалося роздобути інформації, що "Queen of Virginia" причалить за кілька днів, а саме дня 25-го травня ранком до землі отут в околиці Київа!
Це, про що покоління цілі мріяли тільки, сталося ділом! Ця відвічна тайна, якою сповиті оті зірки, що моргають до них із синяви неба розкритою стане для нас, цей червоний сфінкс, найблизший товариш нашої землі заговорить до нас своєю
мовою!
Громадяни! Чи в силі ви з'ясувати собі вагу тієї події?! Це-ж те, на що віки цілі ждало людство ціле, що тільки в снах ввижалося, задушевним побажанням було тільки, стає реальним фактом!
Геть на бік усі наші буденні, дрібні турботи, нехай радіють серця наші, що нашому поколінню довелося діждатися тієї епохальної хвилини!
Редакція "Київських Вістей" горда з цього, що це їй першій доводиться подати до відома загалу цю вістку. Дякуючи ввічливості д-ра Ігоря Харитоненка першого асистента святошинської астрономічної обсерваторії, якого обчисленням та дослідам завдячуємо оту вістку, редакція мати-ме змогу інформувати наших читачів про всі події лету "Queen of Virginia" та її причалення.